Кандидат–хабарниця

Про цю справу почали швидко забувати чотири роки тому. Наприкінці грудня 2005 року головний військовий прокурор РФ Олександр Савєнков повідомив, що кримінальне переслідування Юлії Тимошенко (екс–Прем’єра визнали винною в організації підкупу посадовців Мініоборони РФ) припинено на підставах, що не реабілітують — у зв’язку із закінченням терміну давності. Тоді цю новину підхопили всі ЗМІ Росії й України, які цитували зокрема й такі слова пана Савєнкова: «За російським законодавством вона визнана особою, що вчинила злочин!». Місяць потому — у січні 2006 року, на одному з міжпартійних форумів БЮТ Юлія Тимошенко з президії направила руку з якимись папірцями в зал і сказала однопартійцям, що це і є постанова російської військової прокуратури, згідно з якою вона визнана невинною. Мовляв, справу закрито не лише за відсутністю складу злочину, а й події злочину. Дивно, прокурор офіційно перед камерами заявив одне, а пані Юля у колі «своїх» — інше. При цьому уявну постанову, яку вона демонструвала, поближче ніхто так і не побачив. За чотири подальші роки опозиційна лідерка БЮТ знову стала Прем’єр–міністром, а всі якось підзабули, що чарівна очільниця Кабміну «визнана особою, що вчинила злочин». Тобто, згідно і з російським, і українським та й будь–яким іншим законодавством, наша пані Прем’єр є ЗЛОЧИННИЦЕЮ! І документи, які явно, а головне — детально, це підтверджують, «УМ» отримала у своє розпорядження вчора, під час прес–конференції Героя України Степана Хмари, директора Антикорупційного центру при Українському юридичному товаристві Сергія Долі та інших.

Вона давала хабарі. Вона — це Юля

Але ж вона не «сиділа», судимості не має, значить, може перебувати на будь–якій державній посаді — зазначать юридично «підковані»; визнана злочинницею — отже, не має морального права балотуватися у президенти — доводитимуть принципові. А от відвідувачі інтернет–сайту Центрвиборчкому поставлять питання інакше: а чому Юлія Володимирівна у своїй офіційній біографії, що подана кандидатом на посаду глави держави, не вказала цей прикрий кримінальний факт своєї біографії? Хіба виборець не має права знати про давання хабарів російським військовим? Що вона приховує?

Пригадуються пояснення прокурора Олександра Савєнкова, що коли Юлію Володимирівну не влаштовує припинення кримінальної справи за № 29/ 00/ 0029–04 за підставами, що її не реабілітують, то вона може звернутися у суд. Відомо, що до жодного суду леді Ю. не зверталася. Тоді ж росiйський адвокат Тимошенко Володимир Жеребєнков казав, що він «цiлком задоволений таким рiшенням, хоча й подавав заяву на закриття справи «за вiдсутнiстю складу злочину», а не за «термiном давностi».

«Кримінально–процесуальне законодавство засвідчує, що коли справу закривають за нереабілітуючими обставинами, як у даному випадку,то її фігурант однозначно визнав себе винним і тим самим скористався законною можливістю уникнути покарання за скоєний злочин», — таку відповідь на запитання «УМ» дав експерт з юридичних питань Олександр Колесников. Але й ці факти кандидат Тимошенко приховала від виборців.

Голова Всеукраїнської асоціації політичних наук, професор Валерій Бебик вважає, що кандидат Тимошенко у поданій до ЦВК декларації про доходи мала б вказати і те, що вона — співвласник кіпрської компанії Somolli Enterprises Limited. Принаймні серед переданих учора пресі документів є й постанова Генпрокуратури України від 21.01.2005 р. про закриття кримінальної справи стосовно Ю. Тимошенко №49–800. Слідчі не мали сумнівів, що леді Ю. спільно зі своїм чоловіком володіла цією офшорною компанією.

Як і напередодні парламентських виборів–2006, так і тепер, напередодні президентських виборів–2010, лідерка БЮТ намагається ввести мільйони виборців в оману й приховати кримінальні факти власної біографії. Чесний кандидат у президенти мав би вказати: у 2005 році визнала власну вину у скоєнні злочину по справі щодо давання хабарів посадовцям Міноборони РФ, через що Головна військова прокуратура (ГВП) РФ закрила справу за нереабілітуючими обставинами — за строком давності — і до суду справу не передавала. Прийшовши на виборчу дільницю 17 січня й прочитавши такі рядки з біографії кандидата на стіні, кожен виборець мав би змогу відчути, що його право мати повну, всебічну інформацію про кандидата (згідно із Законом «Про вибори Президента України») не порушено. І хто знає, можливо, така чесність Юлії Тимошенко перед народом додала б їй електоральної підтримки?

Пише прокурор: шукайте хабарницю

Чимало нюансів зі справою Тимошенко про підкуп російських військових раніше були не зрозумілими. Але не тепер. Учора Доля пояснив журналістам, що роздані їм дуже цікаві документи саме Українське юридичне товариство отримало на початку цього тижня. Отже, вони публікуються вперше! А це і постанова ГВП про притягнення як обвинуваченої Юлії Тимошенко, і постанова Московського гарнізонного військового суду про обрання їй міри запобіжного заходу у вигляді утримання під вартою, і «орієнтування» на розшукувану ЮВТ, і, врешті–решт, постанова про припинення її міжнародного розшуку тощо. Окремі фрагменти надаємо читачам, що називається, «вживу», а окремі — розглянемо в контексті.

Так, цікаво, що тепер можна дізнатися, кого саме і за скільки підкупила Юля у 1996 році у Москві. Загальна сума хабара п’ятьом посадовцям російського МО — лише 9 тисяч доларів плюс наручний «командирський» годинник та картридж для принтера. Але це зараз здається дрібним хабаром у таких кабінетах. А тоді за 5 тисяч доларів можна було купити квартиру в столиці.

Натомість вірогідна вигода ЄЕСУ була в тисячі разів більшою. Так, в «орієнтуванні» на міжнародний розшук Тимошенко Ю. В. від 11. 11. 2004 р., направленому начальнику Главку карного розшуку МВС Росії генерал–майору Гордієнку В. В, ініціатор розшуку –старший помічник головного військового прокурора, начальник відділу нагляду (з розслідування кримінальних справ в ГВП) полковник юстиції Яловицький В. А. зазначає, зокрема, що попереднім слідством встановлено наступне:

«Президент промислово–фінансової корпорації «Єдині енергетичні системи України» (ПФК «ЄЕСУ») Тимошенко Ю. В. у вересні 1996 р. у Москві та у листопаді 1996 р. у Дніпропетровську організувала неодноразове давання хабарів через посередника Литвинова В. І. на території Російської Федерації посадовим особам Міноборони Росії — Центрального управління матеріальних ресурсів зовнішньоекономічних зв’язків, які представляли у взаємовідносинах із ПФК «ЄЕСУ» інтереси національної оборони Росії, за скоєння ними завідомо незаконних дій, а саме — за підготовку і підписання контракту № 148/1697 від 25. 07. 96 р. на суму 300 млн. доларів США, доповнень до нього та угод № 148/1697–1 від 11 червня 1997 р. на суму 250 млн. доларів США та № 148/1697–2 від 30 червня 1997 р. на суму 200 млн. доларів США, а загалом на суму 750 млн. доларів США задля забезпечення оперативною групою ЦУМР і ЗЕЗ постачань матеріально–технічних ресурсів за цінами, значно більшими за ціни українських та російських виробників аналогічної продукції».

Отже, загалом «газова принцеса» отримала контракт на 750 млн. доларів. Натомість, як випливає із постанови про притягнення Ю. Тимошенко у статусі обвинувачуваної, із самого початку контракт передбачав значно менші витрати з російського бюджету. Так, 25 липня 1996 року, коли перший заступник начальника ЦУМР і ЗЕЗ Міноборони РФ генерал–майор Волков Г. А. уклав із керівництвом ПФК «ЄЕСУ» вищезгаданий контракт № 148/1697 щодо постачання матеріально–технічних ресурсів для потреб МО Росії, то передбачалося закупити продукції на загальну суму 1 500 000 000 000 неденомінованих рублів. І як чітко виписано російськими слідчими у постанові про притягнення в статусі обвинувачуваної Тимошенко Ю., ця сума в рублях за курсом Центрального Банку Росії на той період дорівнювала 300 млн. доларів.

Не важко зрозуміти, що, підкупивши посадовців із Міноборони РФ за якісь 9 тис. «баксів», леді Ю. вже тоді вдалося збільшити суму контракту до 750 млн. доларів, відтак сума «підйому» на пустому місці для самого «ЄЕСУ» становила аж 450 млн. доларів! Утім згодом цей «навар» у середині 90–х став «кісткою в горлі» для ЮВТ у 2004–2005 рр. А відтак — низькою ціною для ФСБ та нового російського керівництва, за яку їм вдалося підчепити одного з перспективних політиків України на власний гачок. Але про це пізніше.

Комусь «зелень», комусь картридж

З усіх наявних документів кримінальної справи щодо Юлії Тимошенко випливає схема підкупу російських посадовців: вищезгаданий генерал–майор Волков Г. А. отримав 5 тисяч доларів США, начальник транспортного відділу ЦУМР і ЗЕЗ Міноборони Містюков М. М. — 3 тисячі доларів, начальник відділу забезпечення 1–го управління Шамкін В. А. та його заступник Логвіненков А. Д. отримали по 500 доларів кожен.

А от із начальником відділу підприємств державної та інших правових форм Центрального організаційно–планового управління капітального будівництва Мін­оборони РФ Бистровим С. М., за вказівкою посередника Тимошенко пана Литвинова, розрахувалися значно скромніше — йому вручили наручний «командирський» годинник та картридж до лазерного принтера LaserJet 2p. Слідчі Головної військової прокуратури РФ встановили, що ці «подарунки» для пана Бистрова придбав за сто доларів у білокам’яній працівник московського департаменту ПФК «ЄЕСУ» Д’яченко В. І.

Уже коли пані Тимошенко визнала себе винною наприкінці 2005 року і справу закрили за нереабілітуючими обставинами, головний військовий прокурор РФ Олександр Савєнков пояснив її злочинний мотив: «Усе це робилося для підготовки документів, більш вигідних для української сторони, а конкретно — ПФК «ЄЕС України». За його словами, кримінальну справу було порушено в липні 2001 року, розслідувала її спочатку прокуратура України, а пізніше — Росії. Стосовно деяких посадовців Міноборони РФ, що проходили в цій справі, то кримінальне переслідування окремих із них було припинено у зв’язку з амністією, оскільки вони мали державні нагороди і повністю визнали свою провину.

«Стосовно інших осіб справа перебуває у стадії попереднього слідства», — казав тоді прокурор Савєнков. Наразі відомо, що усі п’ятеро були притягнуті до кримінальної відповідальності, отримали судимості й наразі вже вийшли на волю. До речі, в арбітражних судах РФ, як і в господарських судах України, знайшли підтвердження претензії, пред’явлені Головною військовою прокуратурою про відшкодування завданого збитку з боку ЄЕСУ. «Дивно, в Росії винних посадили, а Тимошенко, як учасниця цього корупційного злочину, відбулася переляком, — каже Сергій Доля. — В мене запитання до ГПУ та СБУ: чому діям цього кандидата у президенти України вітчизняні правоохоронці досі не дали належної оцінки?»

Москва ніколи не спить?

Варто нагадати, що 26 вересня 2005 року Генпрокуратура РФ повідомила про те, що міжнародний розшук Юлії Тимошенко припинено. «Таке рішення було прийнято слідчими Головної військової прокуратури Росії у зв’язку з тим, що в ці вихідні вона (Юлія Тимошенко. — Ред. ) добровільно з’явилася в Головну військову прокуратуру й дала пояснення, необхідні слідству, — йшлося в повідомленні, опублікованому на інтернет–сайті Генпрокуратури РФ. — Водночас досягнуто домовленості про те, що Тимошенко й надалі буде добровільно з’являтися до Головної військової прокуратури для проведення слідчих дій».

Дивно, але коли Юлія Володимирівна очолювала уряд за першої каденції, в Москві її «шукали» і виглядали через Інтерпол. Коли ж у вересні 2005 року, після відставки, вона пішла в негласну опозицію до Віктора Ющенка, з неї зняли ці гіпотетичні наручники. Ще більш дивно, що вона прилетіла до Москви в ніч на 25 вересня — у вихідний день (була субота), її чекали, взяли пояснення у прокуратурі, а вже на ранок повідомили: розшук припинено. Зрозуміло, щоб наважитися на такий нічний візит до Москви, розшукувана особа мала отримати найвищі гарантії своєї безпеки. При цьому російська преса навперейми писала, що, за неофіційною інформацією, Юлія Володимирівна зустрічалася не лише зі слідчими, а й із якимсь високим кремлівським чиновником.

У наступні дні від ЮВТ чекали пояснень, перш за все, в Україні. Ось що тоді писала «УМ» щодо її участі в телеефірі на «1+1»: «Попри анонсовану її прес–службою обіцянку «розповісти все» у програмі «Іду на ви» Тимошенко не розповіла нічого. Вона назвала московський візит у суботу приватним, сказала, що зустрічалася з заступником Генпрокурора РФ і що запевнила його у своїх подальших добровільних «явках» за викликами слідчих. З ким ще пройшли перемовини, з чого складався цілий день перебування Тимошенко у столиці дружньої до України держави — так і залишилося таємницею. Вона лише дорікнула, що всі попередні претензії російської Генпрокуратури «були ініційовані в Україні». Навряд чи ця дивна поїздка матиме електоральний ефект. Тож очевидними є здогадки, що Юлія Володимирівна мала в Москві свій інтерес, вела якусь свою «чорну раду». Так, сьогодні це «голі» припущення. Але не треба нікому в Україні пояснювати, чому наші колишні їздять у Москву, ну не тільки ж у бутік Луї Віттона. Інтерес цей криється в майбутньому, а не в минулому, бо минуле міцним гаком підчеплено кримінальними справами, які впродовж років російська прокуратура не закриває: бо в будь–яку мить вони можуть знадобитися. Варто лишень Тимошенко відійти від наразі не відомих нам домовленостей, як її знову оголосять у міжнародний розшук», зазначала «УМ».

Тоді ж більшість українських політологів, опитаних «Українською правдою», вказала, що зняття Генпрокуратурою Росії санкції на арешт Юлії Тимошенко свідчить про ставку на неї з боку Кремля на парламентських виборах–2006. Так, політолог Андрій Єрмолаєв не виключив, «що Тимошенко включена в план з подальшої ліквідації режиму Ющенка та формування лояльної позиції до Росії». А на думку політолога Віктора Небоженка, Кремль, «окрім ставки на Януковича, робить другу, додаткову, ставку на Тимошенко». «Адже її не тільки ласкаво прийняла одна із найжорстокіших прокуратур у світі — Московська прокуратура, яка здатна ламати таких людей, як Ходорковський і тому подібні. Але їй була представлена трибуна ЗМІ Кремля», — сказав тоді пан Небоженко.

«Пільгові умови» для злочинниці, щоб стала маріонеткою

Уже за кілька місяців після нічного візиту кримінальне переслідування Юлії Тимошенко російські прокурори припинили за нереабілітуючими обставинами — нібито за строком давності. Водночас цікаво, що строк давності, за яким «хабарну» справу могли б закрити, станом на грудень 2005 року ще не минув! Адже спочатку пані Тимошенко обвинувачували згідно з ч. 2 ст. 291 Кримінального кодексу РФ (хабар посадовій особі за скоєння завідомо незаконних дій). Це тяжкий злочин, строк давності за ним складає 10 років, і він мав закінчитися у 2006 році, але аж ніяк не у 2005–му. Натомість, як повідомляла тоді російська газета «Ізвєстія» з посиланням на власне джерело в ГВП, в остаточній редакції пані Тимошенко обвинувачували за ч. 1 ст. 291 КК Росії (давання хабара). Це злочин середньої тяжкості, строк давності за ним — лише шість років.

Виникає запитання: чому слідчими військової прокуратури було перекваліфіковано обвинувачення у кращий для пані Юлії бік? За що Тимошенко отримала такі «пільги» щодо кримінальної відповідальності від Кремля? Невже в обмін вона пообіцяла залежність, прихильність до інтересів Росії на шкоду українським національним інтересам? Невже наш Прем’єр–міністр перебуває на міцному гачку Кремля? Невже відбулася її політична вербовка як особистого агента впливу ВВП?

З того часу минуло чотири роки, і припущення журналістів, політологів та патріотів врешті–решт можна проаналізувати. Звісно, у 2006—2007 рр. БЮТ перебував у опозиції, простір для політичних маневрів у Юлії Володимирівни був вузьким. Але 18 грудня 2009 року виповнюється рівно два роки відтоді, як Юлія Тимошенко вдруге очолила Кабмін. Отже, час збирати каміння. І що маємо у залишку? Виявляється, за цей час украй загострилося протистояння Прем’єр–міністра із Банковою (і що там казав політолог Небоженко про план Кремля щодо політичної ліквідації Ющенка і залучення до участі у цьому плані леді Ю.? — Ред.); під час російсько–грузинської війни влітку 2008 року Верховна Рада так і не спромоглася виголосити різку заяву з засудженням агресії Кремля (партнери НУНС по коаліції — фракція БЮТ — повністю завалили ініціативу патріотів, а їхня лідерка з прем’єрського крісла воліла не бачити посягання на територіальну цілісність Грузії та роль Чорноморського флоту в кавказькому конфлікті). Ну і як не згадати відомі російсько–українські газові домовленості у січні 2009 року.

«Щоб закрити свої кримінальні «хвости» в Росії, Тимошенко пішла на повну здачу національних інтересів України, — переконаний Степан Хмара. — Тепер на догоду Кремлю вона виконує роль «п’ятої колони» в Україні».

Що й казати, якщо нещодавно російська газета «Коммєрсант» прямо назвала пані Тимошенко ставленицею Газпрому й навела доволі серйозні аргументи. А нардеп від БЮТ Святослав Олійник в інтерв’ю тій же газеті нещодавно прямо вказав, що Кремль підтримує Юлію Тимошенко як кандидата в президенти України, а не Віктора Януковича, який, за його словами, «двічі не виправдав зроблених на нього ставок». Висновки, як кажуть, напрошуються самі.

Звісно, вірити у те, що Прем’єр незалежної держави перебуває на гачку в північного сусіда, не хочеться. Втім саме Юлія Володимирівна може дієво все спростувати. Для цього їй необхідно всього–на–всього виконати Закон «Про вибори Президента України», надавши виборцям документальне підтвердження суперечливих фактів своєї біографії. А саме: оприлюднити постанову про припинення кримінального переслідування за нереабілітуючими обставинами від 26. 12. 2005 р., а також заяву, написану в Головній військовій прокуратурі, в якій леді Ю. визнала власну вину в скоєнні злочину. За інших обставин (не визнання власної вини) справу б не закрили за нереабілітуючими обставинами.

ХРОНОЛОГІЯ «ХАБАРНОЇ» СПРАВИ ЮЛІЇ ТИМОШЕНКО

30 липня 2001 року — Головна військова прокуратура Росії порушила проти Юлії Тимошенко кримінальну справу за хабарництво. Справу було порушено в ході розслідування іншої кримінальної справи — щодо нецільового використання 450 млн. доларів США з бюджетних коштів РФ, виділених на оборонні потреби. Гроші були перераховані в Україну згідно з домовленостями між корпорацією «ЄЕСУ» та Міноборони РФ. Оскільки фігурантка була громадянкою України, справу передали до Генпрокуратури України, а згодом її успішно «поховав» у 2002 році Апеляційний суд Київщини. Втім Головна військова прокуратура РФ справу проти Юлі не закрила.

13 вересня 2004 року — ГВП Росії порушила проти Тимошенко ще одну справу — за фактом давання хабарів співробітникам Центрального управління матеріальних ресурсів і зовнішньоекономічних зв’язків Міноборони РФ. Юлію Тимошенко викликано на допит до ГВП у Москву, а Генпрокуратурі України направлено відповідне міжнародне доручення.

23 вересня 2004 року Московський гарнізонний військовий суд за клопотанням ГВП видав санкцію на арешт Юлії Тимошенко, її оголошено в міжнародний розшук. ГПУ неодноразово вносила до Верховної Ради подання на притягнення ЮВТ до кримінальної відповідальності, а депутати жодного разу не надали згоди на зняття з неї депутатської недоторканності.

З 4 лютого — по 8 вересня 2005 року Юлія Тимошенко очолює уряд України. За весь час першої каденції на посаді Прем’єр–міністра жодного разу не здійснила візит до Москви.

26 вересня 2005 року слідчі Головної військової прокуратури РФ припинили міжнародний розшук Юлії Тимошенко. Міру запобіжного заходу — арешт та утримання під вартою — скасовано, оскільки ЮВТ добровільно з’явилася у ГВП і дала свідчення, потрібні слідству.

26 грудня 2005 року ГВП Росії закрила кримінальну справу проти Юлії Тимошенко за нереабілітуючими обставинами — у зв’язку із закінченням строку давності карного переслідування.

"Україна Молода", Номер 232 за 11.12.2009