Книга третя

Воїни світла

I. Про список БЮТ
 
II. Штаб воїнів
 
III. Група фігового прикриття
 
IV. Бізнесово-олігархічне оточення
  • 1. Губський Богдан Володимирович
  • 2. Живаго Костянтин Валентинович
  • 3.Васадзе Таріел Шакрович
  • 4. Брати Буряки
  • 5. Веревський Андрій Михайлович
  • 6. Сігал Євген Якович
  • 7. Фельдман Олександр Борисович
  • 8. Куровський Іван Іванович
  • 9. Абдуллін Олександр Рафкатович
  • 10. Баграєв Микола Георгійович
  • 11. Воротнюк Ігор Борисович
  • 12. Скубенко Володимир Петрович
  • 13. Глусь Степан Карлович
V. Доповнення до бізнес-списку
 
VI. Приховані фінансисти БЮТ
 
VII. Негласні благодійники БЮТ
 
VIII. Квотники вождів
  • 1. Квота Юлії Тимошенко
  • 2. Квота О. Турчинова
  • 3. Квотники М. Бродського
  • 4. Квота пані секретарки
  • 5. Темні коники
IX. Воїни світла у дірявому мішку
 
X. Про так званих «зрадників»
 
XI. Громадянський вчинок
 
XII. Інкубатор політичної шпани
 

І. Про список БЮТ

Згідно з новою пропорційною виборчою системою, на позачергових парламентських виборах 2007 року за списком «Блоку Юлії Тимошенко» обрано 158 народних депутатів України. Ці люди тепер представляють у Верховній Раді частину народу України та вершать його долю. Хто ж ці «вершителі»? Запитання видається цілком слушним.

У статті 5 Конституції України записано: «Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ». Народне волевиявлення здійснюється через вибори та референдуми. На виборах народ обирає своїх представників (депутатів) в органах влади — від сільської ради до Верховної й від сільського голови — до Президента. Відповідно, аби хоч якось контролювати діяльність своїх представників у владі, народ насамперед повинен хоча б їх знати. Як виглядає ця елементарна і демократична істина на українській практиці?

Відповідь на це запитання слід шукати у списках політичних партій і блоків, саме у них і приховано від народу його ж «представників». Те, що у ході виборчої кампанії списки вивішуються на кожній дільниці, не є показником, бо хто там їх читає?! На це й розраховують.

Дуже характерний епізод на цю тему міститься в інтерв'ю газеті «Киевский телеграф» відомого політика і народного депутата України кількох скликань Олександра Волкова, у якому він розповів: «У Чернігівській області я задав людям запитання: «За кого ви голосували?» — «За Блок Тимошенко». — А хто у неї п'ятим номером?» — «Не знаю». Я кажу: «Як? Він же ж ваші інтереси представляє!» — «Та пішли вони всі під три чорти! Нічого вони не представляють! Ми тільки Юлю знаємо і ще пастора Турчинова». І так в усій Україні. Народ голосував передусім за Юлію Тимошенко, а вона, як «паровоз, тягнула за собою список «представників народу», складений нею ж і О. Турчиновим.

Тому вартує докладно розглянути цей дивовижний і прецікавий список БЮТ. Про те, як він складався у 2005 році, мною дещо написано у книзі «Монолітне болото, або ЗАТ БЮТ». Тоді це були справжні комісійні торги. Проте О. Турчинов список усіляко розхвалював і заявив, що він складається із таких хороших і гідних осіб, що у нього аж «душа співає». Але коли, через півроку, із фракції БЮТу Антикризову коаліцію перейшло аж 26 «воїнів світла», то О. Турчинов чомусь почав іменувати «зрадниками» тих, кого недавно так хвалив. Саме через бютівських «зрадників» у 2007 р. і були проведені дострокові парламентські вибори. Не кращим чином складався список БЮТ на дострокових виборах 2007 року: вихід із коаліції депутата Ігоря Рибакова — яскраве тому свідчення.

За своєю суттю структура, яка відома під назвою «Блок Юлії Тимошенко», є нічим іншим як потужною олігархічною організацією. Олігархи там заправляють усім, вони її утримують і замовляють музику. Так, олігархи — це основа блоку, та вони приховані у середині списку, бо не люблять ці люди світитися. На вершині списку — вожді. А сам список «розбавлений» керівниками обласних організацій блоку і двома десятками справді достойних людей — це група прикриття. Окреме коло становлять родичі, друзі і бізнес-партнери Ю. Тимошенко й О. Турчинова. Ось така розкладка.

Пропорційна система виборів засвітила справжню, меркантильну суть «Блоку Юлії Тимошенко». Персоніфікація парламентського списку БЮТу дає добру можливість і нагоду розповісти про кожного «воїна світла» та групи, до яких вони належать. Однак зібрати про цих народних представників інформацію вкрай непросто. І ми не зуміли всього знайти. Але з тим, що стало відомо, вирішили поділитися з широким колом читачів. Звичайно, наше дослідження про списочників БЮТ не є повним і всебічним, воно вкрай коротке і не надто глибоке, але і те, що вдалося встановити, являтиме значний суспільний інтерес. Адже ми викладаємо факти і ставимо немало запитань. Безумовно, ми віримо, що наш читач має і свою інформацію та свої знання. Ми лише хочемо, аби він співставив різні точки зору і дійшов до власних висновків.

II. Штаб воїнів

Коли наприкінці 2000 року я вступив до фракції «Батьківщина» Верховної Ради України, мене вразила чисельність апарату центрального штабу цієї структури. У будинку колишнього науково-дослідного інституту на вулиці Лесі Українки у Києві він займав 9-й і 6-й поверхи. У понад 30 кабінетах працювало біля сотні людей. Окрім працівників різноманітних канцелярій і служб, були навіть завідуючі господарством, касою, гаражем, водії, підрозділ немалої охорони. Навіщо така кількість при наявності парламентської фракції з 18-ти осіб? Проте не лише мене дивував фундаментальний підхід до справи. Не менш вражений був і Степан Хмара, він навіть пропонував Ю. Тимошенко зменшити апарат управління, а на вивільнені кошти створити солідну загальнонаціональну газету, але йому пояснили, що так мусить бути, робота така, а газета вже є — «Вечерние вести».

Але це ще не все — у кожному районі столиці кожна районна організація «Батьківщини» мала і має свій офіс та штат постійних працівників. Подібне було в усіх областях та усіх районах України. І всі люди працювали повний робочий день, при суворій дисципліні. Нічого подібного в Народному Русі України ніколи не було. Цілком зрозуміло, що величезний штат партійних функціонерів ВО «Батьківщина» за «дякую» не працював, і в оренду приміщення під офіси цій організації «просто так» навряд чи де-небудь давали. Виходить, що із самого початку у ВО «Батьківщина» було вкладено величезну «інвестицію». Ким і заради чого? Відповідь на це запитання, безперечно, добре знають лише дві особи — Ю. Тимошенко й О. Турчинов, та навряд чи вони відкриють таємницю. А шкода, бо чітка відповідь на це запитання прояснила б основне: що насправді собою являє організація «Всеукраїнське об'єднання «Батьківщина» — стрижень більш відомої народу структури під назвою «Блок Юлії Тимошенко».

Проте, якщо виходити з того, що Ю. Тимошенко й О. Турчинов відкрито поводять себе, як беззаперечні господарі становища, то цілком сміливо можна припустити, що саме вони і є основними інвесторами політичного проекту. А центральний штаб організації та структури на місцях потрібні для невпинного відслідковування розвитку подій, збору інформації, наданні інструкцій та здійсненні інших завдань заради досягнення бютівськими вождями головної мети — здобуття повної і неподільної влади в Україні. І вони вже зовсім близько підійшли до жаданого.

III. Група фігового прикриття

Ще напередодні парламентських виборів 2002 року керівництво ВО «Батьківщина» замовляло різноманітні соціологічні опитування, у ході яких вивчалася суспільна думка. Внаслідок цього було встановлено, що популярність Юлії Тимошенко значно переважає очолюване нею ж ВО «Батькіщина». Окрім цього, опитування показали, що людям більше до вподоби об'єднання політичних сил, а не окремі партії. З цього і виник задум іти на вибори блоком і назвати його іменем Юлії Тимошенко. Цю ідею одностайно підтримала політрада ВО «Батьківщина», а партнерами блоку стали Українська республіканська партія «Собор» Анатолія Матвієнка та Українська соціал-демократична партія Василя Онопенка. Виникла назва нової політичної сили «Блок Юлії Тимошенко», то був перший в Україні блок, у назві якого стояло прізвище лідера.

Готуючись до чергової виборчої кампанії 2006 р., Ю. Тимошенко розпочала пошук нового партнера для блоку, оскільки із «Собором» А. Матвієнка виникли серйозні протиріччя. У поле зору Ю. Тимошенко потрапила партія «Реформи і порядок». Влітку 2005 р. на політраді ВО «Батьківщина» обговорювалося це питання, і Юлія Володимирівна прямо заявила: «Ми добре розуміємо, що за цією партією немає серйозних ресурсів та організацій на місцях, але у них є люди, які добре відомі в Україні». Тобто Ю. Тимошенко потрібна була ширма з кількох достойних постатей. У цьому суть — блокування із ПРП. Проте у 2006 р. цього не сталося.

Як розповів «Українській правді» колишній вождь БЮТ Михайло Бродський, він поставив вимогу, аби Віктор Пинзеник залишив посаду міністра фінансів в Уряді Ю. Єханурова. Той відмовився. Тоді членам ПРП запропонували вийти з партії і вступити у БЮТ персонально. У ПРП розгорілися дискусії, виник скандал, і стався невеликий розкол. Залишив ПРП і персонально вступив у БЮТ лише Микола Томенко.

На виборах 2006 року партія «Реформи і порядок» не змогла самостійно здолати 3-відсотковий бар'єр, тому на позачергових виборах 2007-го вона без особливих застережень і вагань таки вступила у «Блок Юлії Тимошенко». Так депутати цієї патріотичної партії стали своєрідним фіговим листком для прикриття сороміцької суті БЮТ.

А ось перелік квотників із ПРП, які своїми іменами створили тло фігового прикриття «Блоку Юлії Тимошенко». Колишній віце-прем'єр і міністр фінансів Віктор Пинзеник; народні депутати попередніх скликань: Михайло Косів, Сергій Соболєв, Володимир Філенко, Володимир Бондаренко, Ігор Гринів. Таку саму функцію відіграють колишній «соборівець» і борець із мафією Григорій Омельченко; безпартійні: талановитий журналіст Андрій Шевченко, письменник Павло Мовчан, колишній міністр Сергій Терьохін та ще кільканадцять депутатів попередніх скликань. Великого впливу у БЮТ вони не мають, бо всі важливі рішення приймає одноосібно Ю. Тимошенко та її близьке оточення. Невелика кількість справді достойних людей у БЮТ відіграє роль фігового листка і ширми, аби за ними народ не бачив справжньої суті олігархічного об'єднання імені пані Юлі.

IV. Бізнесово-олігархічне оточення

Життя показано, що коли підприємець іде у владу,
то лише для того аби примножувати свої капітали
.
Олександр Турчинов,
заступник голови БО «Батьківщина».*
У фракції БЮТ немає людей, у яких би за плечима
були мільярди, або мільйони, або хоча б сотні тисяч
...
Юлія Тимошенко,
лідер блоку її імені.**

_________________________________________
*   Турчинов А. Документальная повесть. «Свидетельство». Записки экс-главы СБУ // Вечерние вести. — 2008. — Спецвыпуск №2. — С. 12.
** 3 виступу 26 травня 2006 р. на урочистому засіданні активу БЮТ у Палаці «Україна» у Києві щодо підсумків парламентської виборчої кампанії 2006 року — Чивокуня В. Тимошенко поняла, что она не «Белое братство», а «Армия Света» // Українська правда. — 2006. — 27 травня //
http://www.pravda.com.ua/rus/articles/2006/05/27/4400062/.

1. Губський Богдан Володимирович

Один із найбільших українських капіталістів намагається не надто світитися і не привертати до себе зайвої уваги. Серед бютівських олігархів займає першу позицію — №27 у списку. Всі інші бізнесмени йдуть після нього. Хто такий Б. Губський? Колишній бізнес-партнер і партійний соратник Суркіса - Медведчука. У 1998 р. вперше обраний народним депутатом України за списком СДПУ (о) — №9. На початку 90-х років входив до складу відомої «київської сімки» на чолі з Г. Суркісом та був учасником усіх її бізнес-проектів. Займав посаду генерального директора концерну «Славутич», власниками якого були сім громадян України (згадана «київська сімка»), які у рівних долях володіли 21,5% статутного капіталу, та офшорна фірма «Ньюпорт менеджмент», зареєстрована на Віргінських Британських островах, із долею 78,5%. Усіма коштами, активами і майном фірми «Ньюпорт менеджмент» одноосібно розпоряджався компаньйон Б. Губського, громадянин України В. Медведчук. 7 листопада 1994 р. тодішній Президент України Л. Кучма назвав концерн «Славутич» «монополькою, яка з мізерним статутним фондом крутить мільярдами доларів США». Оскільки концерн був звільнений від податків і платежів у бюджет України, як підприємство з іноземними інвестиціями, то це дало можливість його власниками нажити величезні капітали. Керований Б. Губським концерн «Славутич» покривав 15% ринку нафтопродуктів в Україні, займався оптовою торгівлею багатьма іншими продуктами. Звісно, він мав величезні прибутки і дивіденди щорічно перераховував на рахунок фірми «Ньюпорт менеджмент» в одному із банків Цюріха. Це були суми у сотні, а може, й мільярди доларів. Так «сімка» і наварила свої величезні капітали. Інформація про ці обставини із зазначенням конкретних рахунків у Цюріху мною вперше була оприлюднена ще у листопаді 2003 р. у Печерському районному суді м. Києва під час розгляду справи за позовом В. Медведчука щодо книги «Нарцис». Оскільки виникла реальна підозра, що В. Медведчук та його спільники, зареєструвавши за кордоном фірму і ставши її фактичними власниками, не отримали в Україні для цієї фінансово-комерційної діяльності відповідного дозволу, не задекларували внесення за кордон українських інвестицій, а відповідно не декларували в Україні своїх справжніх доходів і при цьому уникли сплати податків в особливо великих розмірах, то я вніс у суд клопотання про порушення стосовно громадянина В.В. Медведчука та його компаньйонів кримінальної справи й проведення її повного і всебічного розслідування.

Вже наступного дня з переляку В.В. Медведчук зняв усі претензії до мене по всіх 12 пунктах, які стосувалися його бізнесової діяльності, як нібито внесених у його позовну заяву «помилково».

На офіційне звернення Печерського районного суду у Генеральну прокуратуру щодо перевірки наданих мною матеріалів та прийняття відповідного процесуального рішення, остання творила дива, аби не розпочинати слідства.

Напередодні парламентських виборів 2006 року, а саме у травні 2005 р., тодішній голова СБУ О. Турчинов вкрай поспішно запросив мене у неділю до себе і в присутності свого заступника генерала А. Кожемякіна попросив терміново, на понеділок, подати на його ім'я заяву з проханням про порушення кримінальної справи щодо викачування з України через концерн «Славутич» і фірму «Ньюпорт менеджмент» величезних сум коштів та додати до неї копії документів, які були оприлюднені у Печерському районному суді м. Києва. «Я особисто порушу кримінальну справу і притягну до відповідальності злочинців», — запевнив мене голова СБУ О. Турчинов. Яке ж було моє здивування, коли вже через три тижні я отримав лист за підписом А. Кожемякіна, про те що мою заяву направили за належністю у Генеральну прокуратуру України. Отакої! Самі у пожежному порядку викликали у Київ, попросили написати заяву і надати копії документів, грозилися порушити кримінальну справу, а написали таку відповідь! «Що за комедія?» — запитає читач. Я відповім. Цілком очевидно, що моя заява і документи потрібні були голові СБУ О. Турчинову не для розслідування дійсних обставин щодо безсоромного грабунку України, встановлення істини та справедливості, а зовсім для іншої мети.

Розгадка стала очевидною, коли наприкінці цього ж 2005 року у парламентському списку БЮТ на 27 місці з'явилося прізвище Б.В. Губського. Виникає резонне запитання: «Чи не використали мою заяву в СБУ як банальний шантаж олігарха, бо ж із ним цілком порозумілися?» Ось вам, шановний читачу, яскравий приклад «боротьби» колишнього голови СБУ О. Турчинова із фінансовими аферами, організованою злочинністю та корупцією. У 2006 році сплив термін давності за подібні правопорушення і все стало на свої місця. Справу зроблено. Сторони взаємно задоволені. А народ?

Як стверджував у 2007 р. колишній соратник Ю. Тимошенко Михайло Бродський, у списку БЮТ Б. Губський «отримав 10 місць». Тобто, крім себе, він особисто включив у прохідну частину списку БЮТ, а практично у члени українського парламенту, ще 10 осіб. Ось вам, шановний читачу, і приклад, як тепер відбувається формування складу Верховної Ради України. Варто зробити солідний внесок, і за це отримаєш право персонально вести із собою у парламент ще й потрібних людей. Про такі домовленості знав М. Бродський, бо він разом із Ю. Тимошенко й О. Турчиновим формував у 2005 році список майбутніх парламентарів, тобто був обізнаною у цій справі людиною, на відміну від членів політради ВО «Батьківщина» і навіть її президії. Списки складалися кулуарно!

Серед осіб, які, за квотою Б. Губського, у 2006 р. стали народними депутатами України, М. Бродський назвав Сергія Осику (№51), Олександра Шавелева (№55), Володимира Зубика (№64), Павла Костенка (№72), Павла Лебедева (№73), Ігоря Рибакова (№78), Івана Куровського (№65), Олега Радковського (№110), Ігоря Єреська (№118). На цих народних депутатів Михайло Юрійович вказує без жодних вагань, називаючи їх прямо: «це квота Губського», «це людина Губського», «це партнер Губського», «його записував Губський». А ось про Андрія Портнова (№66) і Валерія Писаренка (№75) М. Бродський говорять не досить чітко.* Проте, як би там не було, картина щодо способу формування українського парламенту неймовірно цікава. Виявляється — частину народних депутатів України тепер фактично призначає олігарх Богдан Володимирович Губський! Бютівські вожді йому лише виділяють квоту. То яке відношення до цих «парламентаріїв» має народ? І хіба кулуарно призначених осіб можна називати високим званням «народний депутат України»? На мій погляд, їм краще пасує звання «депутат пана Губського», воно більш правдоподібне.

У п'ятому скликанні Верховної Ради України двоє із 10-ти гвардійців Б. Губського — В. Зубик і П. Лєбєдєв — перейшли із БЮТ в Антикризову коаліцію, тепер вони знову є депутатами, але цього разу — від Партії регіонів. Мабуть, через акти «зради» у шостому скликанні парламенту гвардійців Б. Губського поменшало — серед них не стало ще й панів Єреська і Шевелєва. Решта — на місці, трудяться із шефом пліч-о-пліч. Правда, один із них — Ігор Рибаков — чомусь залишив проурядову коаліцію та ще й висловив своє «фе» на адресу Ю. Тимошенко.

Впливовість Б.В. Губського у БЮТі все-таки значна. На дострокових київських виборах 2008 року його навіть називали начальником штабу.

На відміну від інших олігархів, Б.В. Губський чомусь не присутній у рейтингах їхньої вагомості, та у пресі його називають одним із найбільших латифундистів України. Згідно із публікацією від 2 травня 2008 р. у виданні «Коментарі», Б. Губський є другою людиною Київської області за величиною статків, розмір яких оцінено у 551 млн. доларів США.

_________________________________________
* Лещенко Сергій. Бродский: Тимошенко обладает даром гипноза, я сам находился в состоянии зомби // Українська правда. — 2007. — 11 квітня // http://www.pravda.com.ua/rus/articles/2007/04/11/4416435/.

Про ідейні переконання Б. Губського свідчить те, що при Л. Кучмі він був одним із найкращих його прибічних. Саме Б. Губський намагався протягнути Леоніда Даниловича на третій термін і організував подання в Конституційний Суд України. А той дійшов до потрібного висновку. Оскільки Л. Кучма за новою Конституцією обирався раз, то його другий термін на посту Президента України слід вважати першим. Із цією радісною новиною Б. Губський помчав до Л. Кучми. Тобто коли Ю. Тимошенко й О. Турчинов боролися з режимом Кучми - Медведчука (тоді і я їм підставив плече), то їхній теперішній великий друг Б. Губський стояв із зовсім іншого боку барикад. Про ідейну переконаність Б. Губського свідчить не лише його дружба з Л. Кучмою і приналежність до СДПУ (о), а ще й такий красномовний факт. В інтерв'ю «Українській правді» від 3 липня 2008 р. один із лідерів Партії регіонів Андрій Клюєв розповів, що коли С. Ківалов оголосив Президентом України Віктора Януковича, «Богдан Губський був одним із перших, хто приїхав уночі його поздоровляти».*

І після всього цей бізнесово-політичний пристосуванець знову на владному коні. Тепер бютівському. Чому? Про яку відданість народу, ідейні переконання, фаховість і порядність можна вести мову?! Невже у БЮТ все вирішує зелена капуста? І чим більша її кількість — тим більша квота у парламентському списку? Навіщо тоді ВО «Батьківщина»? Для прикриття? Панове бютівські вожді, поясніть народу ситуацію, а заодно і свої вчинки! «Гюльчатай, відкрий личко», — казав у подібному випадку один кіногерой.

_________________________________________
* Нойєм М., Лещенко С. Інтерв'ю з Андрієм Клюєвим // Українська правда. — 2008. — 3 липня // http://www.pravda.com.ua/rus/articles/2008/07/3/4444344/.

2. Живаго Костянтин Валентинович

У парламентському списку БЮТ 2007 р. К. Живаго займав 62-те місце, проте за фінансовими ресурсами серед бютівців, мабуть, є першим. Згідно з рейтингом найбагатших людей України за підсумками 2007 року, К. Живаго посідав 5-те місце із статками 5,2 млрд. доларів США. У 2006 p. він мав 2,7 млрд. доларів США, а в 2005 р. — 1,9 млрд. Протягом цього часу К. Живаго перебував на посаді народного депутата України, і місцем його постійної роботи була Верховна Рада України, де він рахувався простим членом комітету. Отож рядовий член комітету українського парламенту за час постійної роботи у Верховній Раді та фракції БЮТ зумів за три роки збільшити свої особисті, і так колосальні, статки майже втричі.

Як добре всім відомо, винагородою за постійну працю є заробітна плата. Розмір офіційного заробітку члена комітету К. Живаго становив приблизно 14 тисяч гривень щомісячно. Запитання: навіщо одному із найбагатших людей Європи ця смішна для нього зарплата? Цілком зрозуміло, що не заради зарплати К. Живаго прагнув у Верховну Раду. Ясно, що і пільги на проїзд у метро, автобусі і трамваї, електричці і поїзді йому абсолютно не потрібні. Та він, мабуть, уже й не знає, як метро і трамвай виглядають. У світлі цих фактів тріскотня бютівців про пільги та депутатську недоторканність є дешевою демагогією.

Тепер К. Живаго — 34 роки. Його заповітна мрія — очолити список найбагатших людей України, про це він заявив у журналі «Кореспондент» — №20 за 2007 рік. А мені ось цікаво, як це може зробити рядовий член комітету Верховної Ради України із дуже скромною зарплатою? Чи не пора в Україні припинити гнати дурку і робити вигляд, що народні депутати України не займаються бізнесом? Ще й як займаються! Приклад К. Живаго — тому яскраве свідчення. Перелік підприємств, до яких має пряме відношення К. Живаго, такий великий, що шкода витрачати папір на їх перерахунок, та й завжди щось можна опустити або згадати зайве. Адже сам К. Живаго сказав: «Ми постійно щось купуємо і щось продаємо, купуємо хороші активи, продаємо гірші».* Під терміном «ми» Костянтин Валентинович, мабуть, мав на увазі головну свою структуру — фінансово-промислову групу «Фінанси і Кредит».

_________________________________________
* Топ — 50 самых богатых украинцев // Корреспондент. — 2008. —14 июня. — С. 36.

К. Живаго належав до того невеликого кола людей, кандидатури яких не підлягали обговоренню серед вождів БЮТ. За свідченням М. Бродського, з К. Живаго вела розмови персонально Ю. Тимошенко, і вона ж включила його у список.*

Скількох людей і кого саме привів із собою у список БЮТ Костянтин Живаго та на яких умовах, добре не знає навіть один із колишніх вождів БЮТ Михайло Бродський. І нам теж це не відомо, тому запитання слід ставити лише Ю. Тимошенко. Але трьох нардепів від пана Живаго пан Бродський усе-таки назвав: Зоя Шишкіна (№82), Анжеліка Лабунська (№88) і Руслан Зозуля (№93).

_________________________________________
* Бродський: Тимошенко обладает даром гипноза... // Українська правда. — 2007. — 11 квітня.

3. Васадзе Таріел Шакрович

Згідно рейтингом найбагатших людей України за підсумками 2007 року, Т. Васадзе займає 14-те місце із статками у 2,05 млрд. доларів США. За підсумками 2006 р. його активи становили 1 млрд доларів. У списку БЮТ він знаходиться під №41. Згідно зі свідченнями М. Бродського, переговори із Т. Васадзе на предмет входження у БЮТ вела лише Ю. Тимошенко, яка й рекомендувала його у список ще на виборах 2006 року. З того часу Таріел Шакрович перебуває в найближчому оточенні жінки з косою та забезпечує її програми всім, у чому вона відчуває потребу.

Т. Васадзе — власник концерну «Укравто», володіє сіткою регіональних компаній із продажу автомобілів. Після того, як Україна вступила у Всесвітню організацію торгівлі (СОТ), в Україні мало бути зменшене мито на ввезення автомобілів — із 25% до 10%, що завдало б відчутного удару по бізнесу Т. Васадзе. Однак згідно із законом «Про митний тариф» у редакції члена БЮТ Сергія Терьохіна, за який проголосувала Верховна Рада (це із так званого антиінфляційного пакета), справу щодо зменшення тарифів відклали до 2009 року. Тобто українці мають ще трохи почекати на дешеві імпортні автомобілі. Чи не у цьому секрет такої великої тяги бізнесменів у парламент? Навіть відтермінування введення нових — менших — тарифів на півроку дає можливість декому заробляти значно більше хоча б протягом цього часу. Та чи вигідна така справа пересічним українцям? Невже така політика є реалізацією на практиці бютівської програми «Український прорив»?

4. Брати Буряки

Сергій і Олександр Буряки перебувають у списку відповідно під 38-м і 69-м порядкових номерах. За словами М. Бродського, з ними переговори теж вела Ю. Тимошенко і включила їх у список. Як і інші олігархи БЮТ, брати Буряки, стверджував М. Бродський, відзначалися «нормальним фінансуванням» виборчої кампанії БЮТ 2006 року та, мабуть, і 2007-го. За класифікацією колишнього скарбника БЮТ М. Бродського, термін «нормальне фінансування» мав найвищий ступінь після «невеликого фінансування» та «помірного фінансування».

У рейтингу найбагатших людей України брати Сергій і Олександр Буряки ділять 25-те місце. Їхні статки становлять 887 млн. доларів США. Найбільшою їхньою бізнесовою структурою є «Брокбізнесбанк».

З братами стався дивовижний випадок — старший із них, Сергій Буряк, склав із себе повноваження народного депутата України і пішов працювати... керівником Державної адміністрації України! Ну де ви, шановний читачу, ще можете таке побачити, аби один із найбагатших людей країни фінансував виборчу компанію політичної сили, сам балотувався у члени парламенту — для того, аби обміняти депутатський мандат на посаду державного службовця із місячною зарплатою, еквівалентною З тисячам доларів США? Неймовірно, але факт! А може, братам зарплати держслужбовця якраз і бракує до нещасного першого мільярда?

5. Веревський Андрій Михайлович

44-й номер у парламентському списку БЮТ має Андрій Веревський, 31-ша за рівнем багатства людина України. Його власність, за підсумками 2007 р., оцінили у 715 мільйонів доларів США (рік перед тим вона була втричі меншою — 250 млн.). Протягом усього часу А. Веревський перебував у Верховній Раді України, був депутатом, йому нараховували належну зарплатню у сумі 14 тисяч гривень щомісячно. Як він примудрився потроїти розмір своїх активів — велика загадка. Проте спробуємо придивитися до набутків цього народного обранця крізь призму арифметики. Опубліковані у пресі цифри свідчать, що у 2006 р. пан депутат Веревський мав статків на 250 млн., а через рік – 715 млн. доларів США. Різниця становить 465 мільйонів. Ділимо їх на 365 (кількість днів у році) — виходить 1 мільйон 273 тисячі доларів. Саме на таку суму щоденно, сидячи у Верховній Раді України, народний депутат України Андрій Веревський збільшував свій достаток впродовж одного року. Поділився б досвідом із виборцями, як такого можна досягти? Для довідки: середня заробітна плата в Україні у 2007 р. становила 1,6 тисячі гривень у місяць.

А. Веревський є власником ТОВ «Кернел-Капітал» і ТОВ «Кернел-Трейд», через які контролює цілу низку фінансово-господарських структур. Як пишуть журнали «Коментарі» за 5 травня і «Кореспондент» за 14 червня 2008 p., А. Веревському належить величезна кількість хлібоприймальних підприємств, 25 елеваторів, три підприємства з виробництва соняшникової олії (торгова марка «Щедрий дар»). Як стверджують фахівці, частка групи «Кернел» на українському ринку соняшникової олії становить 37 %.

У 2008 р. уряд, борючись із скаженою інфляцією, обмежив продаж соняшникової олії за кордон. «Але якимось чудесним чином, — дивується редакція журналу «Кореспондент», — бютівцю А. Веревському виділили найбільші, з усіх учасників ринку, експортні квоти».* А що тут не зрозуміле? Ю. Тимошенко сама домовлялася із А. Веревським про умови його входження у БЮТ.

Як стверджував колишній соратник пані Юлі Михайло Бродський, олійний барон А. Веревський непогано фінансував БЮТ та ще й провів якусь невідому «велику роботу».** Якщо це справді так, то тепер лідер БЮТ просто зобов'язана віддячитись. І якщо ця подяка має вигляд урядових квот на експорт олії, то що тут редакція «Кореспондента» знайшла чудесного і дивного? У БЮТ чудес нема — все вивірено і обраховано заздалегідь. Зрештою, а як народний депутат А. Веревський зміг би так блискуче збільшувати свої статки, якби не щедра олійна змазка, себто — бізнес? З усього видно — той у нього йде, як по маслу.

_________________________________________
*   Корреспондент. — 2008. — 14 червня. — С. 52.
** Лещенко С. Бродський: Тимошенко обладает даром гипноза... // Українська правда. — 2007. — 11 квітня // http://www.pravda.com.ua/rus/articles/2007/04/11/4416435/.

6. Сігал Євген Якович

У першій сотні списку БЮТ стоїть прізвище Є. Сігала. Вперше про цю людину я почув на засіданні Центрального проводу Народного Руху України восени 1997 року — тоді покійний В'ячеслав Чорновіл пропонував включити Є.Я. Сігала до виборчого списку НРУ. Після дуже бурхливих дебатів його таки включили під номером 31. Мотив полягав у тому, що він взяв на себе зобов'язання фінансувати виборчу кампанію Руху. Така постановка питання збурила Центральний провід НРУ. До того в Русі всі працювали виключно за ідею та Україну і робили це на простому ентузіазмі. Проте настали нові часи, і потрібними стали гроші на: телерекламу, афіші, плакати та навіть оренду залів, чого раніше не було. Є. Сігал став тим, хто взявся вирішити рухівські проблеми. Як він виконував свої зобов'язання перед Рухом, мені не відомо. Відомо інше — незабаром, після обрання його народним депутатом України, «рухівець» Є.Я. Сігал успішно перекочував у фракцію СДПУ (о). На виборах 2002 року Є. В. Сігал знову став народним депутатом за списком СДПУ (о) — №14.

У 2006 р. Є. Сігал опинився у списку БЮТ (№47) і знову став народним депутатом, а на позачергових виборах 2007 р. він у четверте потрапив до українського парламенту і вдруге — за списком БЮТ (№47).

Євген Якович належить до тих великих бізнесменів, які не особливо люблять хизуватися на людях, зокрема своїм багатством. Чоловік звик працювати тихо, але наполегливо, і це дає свій результат.

У списку найбагатших в Україні людей, який друкує журнал «Кореспондент», прізвища Є. Сігала немає. Це, мабуть, тому, що він не співпрацював із цим виданням і не надав йому необхідної інформації. Та ось у не менш солідних виданнях «Фокус», «Коментарі» та інших ЗМІ про Є. Сігала написано немало.

У 2007 р. статки Є. Сігала становили 430 млн. доларів США. Основа бізнесу Є. Сігала- концерн «Комплекс Агромарс», один із найбільших у Європі виробників курятини, що має торгову марку «Гаврилівські курчата». У 2006 р. фірма випустила 110 тис. тонн м'яса бройлерів у забійній вазі. Про особливості бізнесу Є. Сігала ми вже писали у розділі «Антиінфляційна провокація». Тут відзначимо ще й таке. Як повідомив «Українській правді» М. Бродський, Є. Сігал мав бажання вписати у список БЮТ свою дружину, проте потім передумав. У цьому факті важливо не те, що Євген Якович «передумав», а те, у який спосіб формується список БЮТ! Олігархи що хочуть — те й роблять, кого хочуть — того й можуть записати у депутати. Народу залишається лиш проголосувати. Дуже цікавою в Україні стала виборча система, і Є.Я. Сігал почувається при ній, як риба у воді. То він став депутатом українського парламенту за списком Руху, то СДПУ (о), то тепер БЮТ, то надумав ще й дружину відрядити у парламент. І якби дуже захотів — йому б це неодмінно вдалося. Та я ось подумав: «Яка ідея могла об'єднувати Рух, СДПУ (о) і БЮТ, адже Є. Сігал у них усіх встиг побувати?»

7. Фельдман Олександр Борисович

Про О. Фельдмана широкій громадськості України донедавна не було практично нічого відомо. Народився Олександр Борисович у 1960 р. у Харкові. Про його навчання та освіту у молодості довідники не повідомляють. Судячи з того, що він у радянські часи працював водієм таксі, машиністом котельні, оббивальником меблів і мотолеристом дитячого садка, освіта не була його пекучою проблемою. На початку 90-х О. Фельдман пішов у бізнес, а у 2002 р. вперше був обраний народним депутатом і в цьому ж році нарешті одержав диплом про закінчення вищої освіти — Харківського університету ім. В.Н. Каразіна (спеціальність — фінанси та кредит).

Журнал «Фокус» оцінив статки О. Фельдмана (№43 у списку БЮТ) у 234 млн. доларів США. Однак Олександр Борисович стверджує, що ця цифра значно занижена: «Якщо люди озвучують такі речі — вони повинні у цьому розбиратися. Нас постійно затирають, і нам прикро, що нас ставлять на якесь надумане місце. Вартість активів групи давно перейшла за 1 млрд. доларів, і я не знаю, чому хтось спеціально недооцінює наш капітал».* Очевидно, О. Фельдман говорить правду. Це підтверджує і той факт, що у Верховну Раду України цей народний обранець приїжджає на найдорожчому автомобілі марки «Бентлі Арнаж» вартістю понад 500 тисяч євро. Компаніям О. Фельдмана належить Харківський речовий ринок «Барабашовка» — найбільший в Україні — та цілий ряд торгівельних центрів і виробничих підприємств. Головна структура — концерн «АВЕК», почесним президентом якого і є О. Фельдман. Бізнес-інтереси концерну, крім торгівлі, включають і виробництво: Великобурлуцський сироварний, Богодухівський шкіряний, Орельський цукровий заводи, а також ЗМІ, зокрема харківська щоденна газета «Час».

_________________________________________
* Цит за: Руденко С. Вся Юлина рать. Окружение Юлии Тимошенко: от «А» до «Я». — К.: Саммит, 2007. — С. 189.

Про те, з якою безсоромністю та нахабністю створювалася тепер знаменита «Барабашовка», можна прочитати у великій статті Сергія Бедаєва: «Александр Фельдман: «базар» во всем» — там є, справді, все: від повного сприяння харківської влади із наданням тривалих безпроцентних кредитів і аж до витіснення харків'ян із прилеглих до базару домівок та багато інших не вельми хороших речей.*

У самому Харкові концерн «АВЕК» володіє 100 га землі. Олександр Борисович вважає, що це зовсім незначна кількість. Однак, аби читач мав краще уявлення, скажу, що стандартне футбольне поле має 0,6 га. Тобто «АВЕКУ» (читай: родині Фельдманів) належить стільки міської землі, що на ній можна розташувати 166 футбольних полів. Окрім цього, впродовж 1999 — 2006 рр. О. Фельдману і членам його родини було надано великі земельні ділянки «для ведення особистого господарства». Всі ділянки знаходяться у тихому районі міста Харкова — Сокільниках — і прилягають одна до іншої. Їхня загальна площа становить 5 га. Вона тепер добротно обгороджена. На запитання журналіста, як використовується ця земля, О. Фельдман відповів, що за призначенням: на ній він вирощує «кроликів, курей і картоплю».** І це на 5 га майже у центрі Харкова!

_________________________________________
* Бедаев Сергей. Александр Фельдман: «базар» во всем // Украина криминальная. - 2005. - 10 октября // http://www.cripo.com.ua/?sect-id=2&aid=9658.
** Руденко С. Вся Юлина рать. Окружение Юлии Тимошенко: от «А» до «Я». - К.: Саммит, 2007. – С.188.

О. Фельдман — один із найвпливовіших осіб в оточенні Ю. Тимошенко, очолює Харківську організацію ВО «Батьківщина» і виборчий штаб БЮТ. Дуже оригінальний погляд на ці організації має Михайло Бродський: «У Харкові, до речі, БЮТу немає, є великий концерн «АВЕК», який тримає ринок «Барабашовку» і декілька інших. Усі їхні співробітники — у списках в облраду, міськраду». М. Бродський стверджує, що у 2006 р. О. Фельдман намагався записати у список кандидатів у депутати навіть свого 20-річного сина, через що здійнявся скандал, і олігарх мусив поступитися.*

Дуже цікава й історія, як у 2005 році у список БЮТ потрапив сам О. Фельдман — довірена особа кандидата у Президенти України В. Януковича у Харкові. Після поразки на президентських виборах 2004 року свого патрона, він, мабуть, вирішив, що триматися Віктора Федоровича для нього є малоперспективною справою, і явно передчасно почав шукати нових політичних партнерів. Та надамо краще слово шановному Олександру Борисовичу, так, як він не скаже ніхто. «Умене був вибір невеликий, — говорить О. Фельдман. — Спочатку я розмовляв із соціалістами, але вони вважали неможливим мене взяти до себе. Я — єврей, а у них там дуже сильні антисемітські настрої. Тому я пішов до Юлії Тимошенко».**

Ми не будемо сперечатися із О. Фельдманом щодо його примітивного й огульного звинувачення соціалістів у антисемітизмі, однак запитаємо: як порядні соціалісти могли взяти у свої ряди брутального і нахабного капіталіста, до того ж довірену особу вчорашнього політичного опонента? Та з таким кандидатом у народні депутати, як кучміст О. Фельдман, соціалісти у 2006 р. не подолали б і 3-відсотковий бар'єр! Тому, мабуть, і відхилили кандидатуру олігарха О. Фельдмана. До чого ж тут антисемітизм? І ще одне. Шановний читачу, зверніть увагу на таку деталь. Великий капіталіст О. Фельдман, вчорашній оплот Л. Кучми і довірена особа В. Януковича, приходить до соціалістів, які з ними самовіддано боролися, і заявляє: «Я — єврей, візьміть мене до себе у список». Вони не беруть і відразу ж стають нехорошими, їм швидко клеють ярлик антисемітів. А я ось подумав: «А якби соціалісти спокусилися і таки взяли О. Фельдмана у першу п'ятірку списку, невже тоді вони б стали сіоністами і дуже достойними, в очах Олександра Борисовича, людьми?» Аж хочеться запитати пана Фельдмана: «Шановний Олександре Борисовичу, які ви сповідуєте ідейні переконання? Невже соціалістичні? А що ж тоді Ви робили у В. Януковича?» Так, нелегко відповісти. Проте ідейні переконання у О. Фельдмана, мабуть, лежать не у класичній площині, а в зовсім іншій, тому в оточенні Ю. Тимошенко він справді знайшов сподвижників не лише за духом.

_________________________________________
*   Лещенко С. Бродський: Тимошенко обладает даром гипноза... //Українська правда. — 2007. — 11 квітня // http://www.pravda.com.ua/articles/2007/04/11/3227408/.
** Лещенко С. Александр Фельдман: Характер Тимошенко мобильно-взрывной. Она не остановится ни перед чем // Українська правда. — 2007. — 23 лютого // http://www.pravda.com/ua/news-print/2007/2/23/54911.htm.

У фракції БЮТ і ВО «Батьківщина» О. Фельдман закріплений чи не за найважливішою справою — захистом євреїв. Щось подібне до того, як О. Тягнибок створив партію для захисту українців. Та панові Олегу ще треба повчитися, як таку справу робити. У пана Олександра вона поставлена незрівнянно масштабніше і з міжнародним розмахом. Ось приклади.

О. Фельдман, як президент Єврейського фонду України, разом із кільканадцятьма лідерами єврейських організацій у жовтні 2007 р. звернувся листом до Президента України В. Ющенка з приводу «зростання проявів антисемітизму» в Україні, зокрема у ньому писалося: «Було здійснено кілька нападів на євреїв у Житомирі, напад на рабина у Севастополі, був побитий посланець і кілька студентів і єшиви у Черкасах, підпалено будинок і знищено майно головного рабина Закарпаття і безліч інших подібних актів». Але де докази, що в основі цих прикрих випадків лежала національна нетерпимість до євреїв? Адже щодня в Україні здійснюється тисячі злочинів і невже, коли якийсь із них торкається єврея, то це обов'язково пов'язано з його національною ознакою, а не практичною діяльністю? Наприклад, наслідком написання мною книги «Нарцис» став нічний збройний напад на сторожів гаражного коперативу та підпал мого особистого гаража у м. Броди, де зберігалася частина тиражу, а через три місяці стався нічний вибух і підпал друкарні, у якій книга друкувалася. Знищено майна на значну суму. Можна лиш собі уявити, який світовий лемент здійняв би Єврейський фонд України, коли б Дмитро Чобіт або директор друкарні у Бродах були євреями! А так усе тихо, гарно, лиш деякі газети щось трішки написали. I ще приклад: наприкінці 90-х років польському священикові у моєму місті Броди хтось поставив фінгал під оком, і він, бідний, так цілий тиждень ходив, але нікуди чомусь не скаржився, і жодна організація за нього не заступилась, бо його побили, коли святий отець зайвого хильнув і щось не те зробив. Усі ж люди грішні, — з ким не буває? А якби на місці польського ксьондза опинився єврейський рабин? Який ґвалт здійняв би фонд пана Фельдмана! Мені, наприклад, здається, що своїми явно провокаційними «миротворчими» заявами О. Фельдман та йому подібні цілком свідомо намагаються штучно зруйнувати міжнаціональну злагоду та кинути необґрунтовані звинувачення на слов'ян загалом і українців зокрема. Миротворці — не приведи Господи!

Або візьміть свіжий випадок. 23 липня 2008 р. Служба безпеки України оприлюднила документи про організаторів штучного Голодомору в Україні 1932 - 1933 pp. і список осіб, причетних до цієї страшної акції геноциду українців. Я про цей список, може б, і не знав, якби не пан Фельдман. Уже 25-29 липня майже всі газети помістили публікації під красномовними заголовками на кшталт: «Євреи требуют обьяснений от антисемитов из СБУ» («Сегодня». — 2008. — 26 июля. — С.З). У цій замітці написано: «Український єврейський комітет, заснований депутатом від БЮТ Олександром Фельдманом, обурений розсекреченим СБУ списком винуватців Голодомору — радянських партійних діячів і керівників органів виконання покарань та держбезпеки — і вимагає від глави СБУ пояснень.. У списку 18 імен, переважна більшість — єврейські». Я зацікавився подібними публікаціями і витягнув з інтернету список, що так стурбував пана Фельдмана та його організацію. Ось прізвища: Сталін, Винокуров, Ягода, Балицький, Прокоф'єв, Реденс, Карлсон, Леонюк, Миронов, Салин, Тимофеев, Кацнельсон, Камінський, Пустовойтов, Букшпан, Друскіс, Кривець, Іванівський.* Я б їх усіх євреями не назвав — бо рідко у кого з них ім'я єврейське і немає жодного у якого прізвище, ім’я, по-батькові були б чисто єврейськими, наприклад, як у діда Юлії Тимошенко — Капітельмана Абрама Кельмановича. Та О. Фельдман майже усіх їх чомусь вважає одноплемінниками; видно, має достатньо для цього підстав. У такому випадку хочеться запитати: «Пане Фельдман, а хто винен, що вищепоіменовані злочинці були євреями?» Їхні ж прізвища названі не тому, що вони євреї, а тому, що вони душогуби! А у О. Фельдмана якось дивно виходить — якщо євреї, то і злочинцями їх назвати не можна. Навіть якщо внаслідок їхньої діяльності мільйони людей померли від голоду!.. Де ж тут правда і справедливість? І чи можна рафінованих злочинців виправдовувати лише тому, що вони євреї?

_________________________________________
* http://www.ssu.gov.ua/sbu/control/uk/index

Судячи із посад, які займає О. Фельдман, — він головний єврейський діяч України. Ось неповний перелік його громадських посад: член Ради представників громадських організацій національних меншин України, віце-президент Міжнародної ради євреїв-парламентарів світу, президент Єврейського фонду України, президент Асоціації національно-культурних об'єднань України, один із чільних діячів Єврейського благодійного фонду «Бейтейну — наш дім».

7 березня 2008 р. у Києві відбулася презентація Українського єврейського комітету, ініціатором створення якого був О. Фельдман, він же став президентом нової організації, яка виступає на захист інтересів євреїв і покликана «давати відповіді на виклики сучасності». Комітет має стати впливовою структурою, яка буде забезпечувати зв'язок між єврейськими організаціями, українським урядом і навіть іншими країнами. Побудований він за принципом Американського єврейського комітету — найвпливовішої єврейської організації США. У вітанні учасникам комітету Прем'єр-міністр України Ю. Тимошенко відзначила, що розцінює його створення як важливий крок на шляху розвитку в Україні демократії.

Подейкують, що пан Фельдман мав намір створити ще й парламентський комітет у справах євреїв, проте я щось у це не дуже вірю, бо навіщо комітет, коли є потужна фракція?

8. Куровський Іван Іванович

Займає 65-ту позицію у списку БЮТ до Верховної Ради України, а його син Олег Іванович Куровський — депутат Київської міської ради від цієї ж організації. За даними видання «Коментарі» від 2 травня 2008 p., Іван Куровський входить до числа найбагатших киян, його статки у 2007 р. становили 115 млн. доларів США. І. Куровський є співзасновником ТОВ «Житлобуд» (володіє 52% акцій), який здійснює роботи у Києві та області. Також є власником НП «Агропрес», якому, за інформацією тих самих «Коментарів», приписують володіння понад 6 тисячами га землі у Київській області. Разом із сином Олегом він — співзасновник ТОВ «Карпатський капітал» (м. Трускавець), що займається готельно-ресторанним бізнесом.

З іменами бютівців Куровських у Києві пов'язують кілька будівельних скандалів щодо спорудження у центрі столиці житлових і офісних будинків, зокрема на вулицях Круглоуніверситетській, О. Гончара, на місці цвинтаря поруч із Жовтневою лікарнею.

9. Абдуллін Олександр Рафкатович

№74 у списку БЮТ. На час першого обрання народним депутатом України у 1998 році працював президентом АТЗТ «Інтергаз», а до цього був віце-президентом знаменитої корпорації «Республіка», яку очолював Ігор Бакай. Тобто Абдуллін є соратником І. Бакая по бізнесу. У Верховній Раді України IV скликання входив до складу фракції СДПУ (о), з якої 4 березня 2005 року перейшов у фракцію БЮТ. Цей перехід позначений великим скандалом. На знак протесту проти входження О.Р. Абдулліна та його компаньйонів до складу фракції БЮТ одна із знакових постатей цього блоку — Степан Хмара — вже 16 березня 2005 року вийшов зі складу БЮТ і ВО «Батьківщина», де він був заступником голови партії. Степан Ількович тоді заявив, що його перебування в одній компанії з таким одіозним кучмістом і олігархом, як Абдуллін, неможливе із багатьох політичних і моральних причин.

А сам факт прийняття у фракцію БЮТ запеклих кучмістів Степан Хмара вже тоді назвав свідченням остаточної зміни політичного курсу ВО «Батьківщина» від опозиційності до явно антиукраїнської спрямованості, із чим він як заступник голови партії був категорично незгідний. Нагадаю, що разом з О.Р. Абдулліним у фракцію БЮТ перейшов його соратник по СДПУ (о) О.Г. Лукашук та аграрні кучмісти M.B. Гладій і О.І. Борзих.

До цієї історії є цікаве доповнення. «Коли про це оголосили (перехід О. Абдулліна. — Д. Ч), я тут же приїхав до Юлії Володимирівни і звернувся до неї з претензією, — згодом розповів кореспонденту «Української правди» один із трьох вождів БЮТ Михайло Бродський. — «Юля, що ти робиш?» Вона мені відповідає: «Ну, Міша, він прийшов, почав проситися... Говорить, що Червоній (колишній губернатор) у Рівненській області переслідує його знайомих, друзів, що у нього великі проблеми, що він ніколи не воює з владою, йому все одно, яка влада» * (виділено автором. — Д.Ч.).

Ось так, шановний читачу, народному депутатові та олігарху Олександру Абдулліну все одно, яка в Україні влада, — головне, аби він знаходився у ній! А Михайло Бродський примчав протестувати до Ю. Тимошенко зовсім не тому, що не сприймав життєвої позиції О. Абдулліна, — із цим якраз усе було гаразд. «Я із Санею у дуже добрих стосунках», — заявив М. Бродський. Михайла Юрійовича схвилювало те, що його друг Саня принесе у БЮТ великий негатив і своєю присутністю може скомпрометувати організацію та їй зашкодить. Тобто йшлося лише про банальну конспірацію. Але від кого? Звісно — від виборців. Ось така проза бютівського життя.

Про статки колишнього нафто-газового барона О. Абдулліна ми не знаємо — не знайшли про це певних відомостей, а сумнівних писати не хочеться, однак статки його партнера по бізнесу Ігоря Бакая перевищують 2,5 млрд. доларів США, а сам він переховується в Росії та має російське громадянство. І це людина, яка двічі обиралася народним депутатом України! Як тут не згадати приказку: «Скажи мені, хто твій друг...»

_________________________________________
* Лещенко С. Бродський: Тимошенко обладает даром гипноза... // Українська правда. — 2007. — 4 квітня.

9. Баграєв Микола Георгійович

Під №45 у списку БЮТ значиться М. Баграєв. В інтерв'ю журналу «Галицькі контракти» (№10 за 2000 p.) M. Баграєв розповів, що його бізнес розпочався з випуску мінеральної води, а потім олії (торгова марка «Янтар»), згодом він перепродав виробництва — тепер це торгова марка «Чумак». За 1999 рік він сплатив 500 тисяч гривень податків і платежів до бюджету.

Та чи не найбільшу популярність М. Баграєву приніс шоу-бізнес, зокрема фестиваль і торгова марка «Таврійські ігри». Під час президентської виборчої кампанії 1999 p. M. Баграєв підтримував Л. Кучму та організував на його підтримку шоу-концерти «Обирай майбутнє», за участю зірок естради, які відбулися в усіх обласних центрах і великих містах України.

Цілком очевидно, що у список БЮТ М. Баграєва взяли з прицілом на президентську кампанію Ю. Тимошенко. Дуже потрібний для такої справи чоловік.

10. Воротнюк Ігор Борисович

33-й номер у списку БЮТ І. Воротнюк — представник великого автомобільного бізнесу. Основне підприємство «Кий Авто» — найбільший в Україні дилер автомобілів «Рено» і «Ніссан». Фірма має свої автосалони, сервісну станцію. І. Воротнюк займав посаду президента Всеукраїнської асоціації автоімпортерів і дилерів.

11. Скубенко Володимир Петрович №121

Президент АТВТ «Радон». Був членом ради підприємців при KM України (1997-2002 pp.). До складу АТВТ «Радон» входять: збагачувальна фабрика коксівного вугілля у м. Горлівка, збагачувальна фабрика «Калінінська» (виробничою потужністю 1,5 млн. т. вугілля в рік), Ясиновський коксохімічний комбінат та ряд інших великих підприємств. У 2002 р. В. Скубенко був головою наглядової ради банку «Донеччина» (тепер «Укрбізнесбанк).

12. Глусь Степан Карлович

Під номером 108 у списку БЮТ народним депутатом став С.К. Глусь — директор державного підприємства «Немирівський спиртовий завод» — головного постачальника спирту для компанії «Niemiroff», президентом якої є його син Олександр Степанович Глусь. «Niemiroff» — один із найбільших у світі виробників алкогольних напоїв. Про обсяги виробництва концерну свідчить хоча б така цифра: у 2005 р. лише в Росію було продано горілки «Niemiroff» на суму 263 млн. доларів США. Продукція концерну постачається до 55-ти країн світу. Основний ринок — Україна. Два найавторитетніших галузевих видання — американський журнал «Impact» і британський IWSR — визнали «Niemiroff» горілчаним брендом №2 у світі за обсягами продажу.

У рекламному інтерв'ю О. Глусь сказав: «Мій батько Степан Карлович Глусь створив рецепти всіх наших авторських горілок. Коли він вперше у світі вирішив поєднати в одному продукті мед і перець, багато сумнівалося в успіху. Але він наполіг на своєму, і відтоді «Медова з перцем» — наш флагманський продукт». *

V. Доповнення до бізнес-списку

Докладно писати про всіх бізнесменів у парламентському списку БЮТ немає часу і великої потреби, тому обмежимось короткою інформацією лише про тих, кого згадав журнал «Контракти» №39 за 2007 рік та видання «Главред» від 5 червня 2006 p., як про людей, причетних до серйозного бізнесу.

СЕМИНОГА Анатолій Іванович, №16. «Главред» пов'язує його із фірмою «Агро-Русь» — серйозним гравцем на зерновому ринку України.

ОДАРЧЕНКО ЮРІЙ ВІТАЛІЙОВИЧ, № 31. На момент виборів — президент ЗAT «Будмеханізація», м. Херсон.

ЛЕВЦУН ВОЛОДИМИР ІВАНОВИЧ, №32. Власник готелю «Київ» у Полтаві та кількох полтавських ринків.

КОРЖ ВІТАЛІЙ ТЕРЕНТІЙОВИЧ, №48. Співвласник і президент компанії «Глобал Юкрейн», генеральним директором і заступником якої є його сини — Юрій Корж і Роман Корж.

КОВЗЕЛЬ МИКОЛА ОЛЕГОВИЧ, №53. Голова правління ЗАТ «Інтертранс».

СІДЕЛЬНИК ІВАН ІВАНОВИЧ, 1939 р.н., №54. У виборчих документах записаний пенсіонером, що проживає у Сумах. Однак відомо, що він очолював асоціацію «Сумицукор», а до ГКЧП працював секретарем Сумського обкому КПУ.

КОРОЛЕВСЬКА НАТАЛІЯ ЮРІЇВНА, №66. Голова спостережної ради ВАТ «Луганськхолод». Торгова марка — «Королівське морозиво».

КРАВЧУК ПЕТРО КОСТЯНТИНОВИЧ, №68. Директор СП «Волиньтранс».

СЕРБІН ЮРІЙ СЕРГІЙОВИЧ, №81. Колишній міністр будівництва у кількох урядах Л. Кучми. Був президентом Київського акціонерного товариства «Газпром».

КУЗЬМЕНКО ПЕТРО ПАВЛОВИЧ, №97. До обрання народним депутатом працював директором ТОВ «Шанс», м. Умань.

РАДКОВСЬКИЙ ОЛЕГ ВОЛОДИМИРОВИЧ, №104. До обрання народним депутатом — президент українсько-американського СП «Берег-груп».

ДЕНІСОВА ЛЮДМИЛА ЛЕОНТІЇВНА, №71. На час першого обрання народним депутатом у 2006 р. — президент корпорації «Гума текс».

БОНДАРЄВ КОСТЯНТИН АНАТОЛІЙОВИЧ, №114. Голова спостережної ради банку «Велес» та засновник лікеро-горілчаного виробництва (торгова марка — «Бондарев»).

ВЕТВИЦЬКИЙ ДМИТРО ОЛЕКСАНДРОВИЧ, №103. Голова правління Дніпропетровського фонду «Еволюція».

АРТЮНОВ ГАРЕГІН РАФАЕЛОВИЧ, № 106. Підприємець.

БАБАЄВ ОЛЕГ МЕЙДАНОВИЧ, №109. Президент ТОВ ФК «Ворскла».

МАЛІЧ ОЛЕГ ВОЛОДИМИРОВИЧ, №120. Заступник голови наглядової ради AT «Київська ПМК-2».

ЧЕРКАСЬКИЙ ІГОР БОРИСОВИЧ, №125. Голова ради директорів З AT «Страхова компанія «Кредо-Класик».

СОКОЛОВ МИХАЙЛО ВОЛОДИМИРОВИЧ, №129. Директор ТОВ «Технофарм», м. Дніпропетровськ.

КОНДРАТЮК ОЛЕНА КОСТЯНТИНІВНА, №134. Директор ТОВ «Піар-агентство «Радник», м. Київ.

КРАЙНІЙ ВАЛЕРІЙ ГРИГОРОВИЧ, №138. Заступник голови правління ЗАТ «ЗАЗ», м. Запоріжжя.

ПОНОМАРЕНКО ОЛЕКСАНДР ВОЛОДИМИРОВИЧ, №145. Заступник голови правління Акціонерного банку «Брок-бізнесбанк».

БОГДАН РУСЛАН ДМИТРОВИЧ, №146. Перший заступник директора ТОВ «Енерготорг».

ВЕЛІЖАНСЬКИЙ СЕРГІЙ КОСТЯНТИНОВИЧ, №158. Голова Спостережної ради ВАТ «Кримзалізобетон».

_________________________________________
* Демчук О. Интервью с председетелем совета директоров компании «Niemiroff» Олександром Глусем // http://www.sostav.ru/print/rus/2007/19.04/news/14-komm/

VI. Приховані фінансисти БЮТ

Безумовно, що немало бізнесменів не бажають афішувати свою комерційну діяльність, це стосується і багатьох депутатів із фракції БЮТ. Мабуть, тому й непросто знайти і відповідну достовірну інформацію. Але про те, що вони мають пряме відношення до великого бізнесу, можна судити з іншого. Зокрема, колишній вождь БЮТ Михайло Бродський у розмові з кореспондентом «Української правди» Сергієм Лещенком навів цікаві дані про фінансування у 2006 р. виборчої кампанії БЮТ. Серед тих, кого Михайло Юрійович назвав фінансистами, було 15 прізвищ теперішніх депутатів БЮТ, які ніде не фігурують як особи, котрі причетні до бізнесу. Подаємо їхній повний список за «Українською правдою» від 11 квітня 2007 р.

Редакція цього видання зазначає: «Бродський міг би бути більш відвертим і назвати суми, які платилися за місце у прохідній частині. Але він обмежився тим, що класифікував спонсорів БЮТ на три категорії: «невелике фінансування», «помірне фінансування» і «нормальне фінансування».

І хоча інформація М. Бродського стосується виборчої кампанії БЮТ 2006 p., мабуть, що і на позачергових парламентських виборах 2007 р. відбулося те ж саме, адже всі зазначені нижче особи залишилися у списку під тими ж порядковими номерами, що й попереднього разу. І якщо за ними, на відміну від багатьох інших, зберегли навіть порядкові номери у виборчому списку, то невже змінили правила гри?

Отже, подаємо список депутатів БЮТ, які не вважаються бізнесменами, які, за свідченнями М. Бродського, фінансували виборчу кампанію білосердечних «воїнів світла і справедливості».

1. Осика Сергій Григорович, №51. "Фінансування помірне".

2. Міщенко Сергій Григорович, №57. "Теж помірне фінансування".

3. Портнов Андрій Володимирович, №58 (у списку 2006 р. — №66). "Теж брав участь у фінансуванні кампанії".

4. Каменяш Олександр Михайлович, №67. "Відповідав за Закарпаття і чесно відпрацював в області — до речі, проти Балоги. У Каменяша було мінімальне фінансування — тільки в області"

Привертають увагу слова, що О. Каменяш працював проти В. Балоги, тобто тодішнього лідера «Нашої України». Ось вам і ще один доказ того, як БЮТ підступно діяв на виборах проти свого ж союзника — «Нашої України», мінімізуючи його результат. А тепер вимагають з ними єднатися!

Відомо, що О. Каменяш має вплив на ряд підприємств у Закарпатті, зокрема на ЗАТ "Алекс", яке спеціалізується по випуску мінеральної води у Сваляві.

5. Писаренко Валерій Володимирович, №74 (у списку 2006 р. — №75). "Я знаю, що він брав участь у нормальному фінансуванні", — заявив М. Бродський.

Варто звернути увагу на той факт, що В. Писаренко народився у 1980 р., на час перших для нього виборів у 2006 р. цей молодий і практично не відомий адвокат уже здійснював "нормальне фінансування", тобто за найвищою шкалою у БЮТі. То як тут не висловити припущення, що за цим молодим чоловіком стоїть хтось із представників великого бізнесу? Але хто?

6. Крук Юрій Борисович, №77. "Займався Одесою. Ледь-ледь фінансував".

7. Сенченко Андрій Віленович, №64 (у списку 2006 р. — №81). "Він займався виборами в Криму... здійснював мінімальне фінансування". У деяких виданнях А. Сенченка названо «одним із найбільших бізнесменів Криму». *

8. Шишкіна Зоя Леонідівна, №82. "У неї було нормальне фінансування".

9. Олійник Святослав Васильович, № 86. "В Олійника було нормальне фінансування".

10. Лабунська Анжеліка Вікторівна, №88. "У неї було нормальне фінансування".

11. Шаманов Валерій Вікторович, №92 (у списку 2006 р. — №91). "Шаманов брав мінімальне фінансування".

12. Зозуля Руслан Петрович, №93. "З його боку було нормальне фінансування".

13. Глусь Степан Карлович, №108. "Брав участь у невеликому фінансуванні у Вінницькій області".

14. Радковський Олег Володимирович, №104 (у списку 2006 р. — №110). "Брав помірне фінансування у виборах".

15. Зімін Євген Вікторович, №123 (у списку 2006 р. — №121). "Надав помірне фінансування".

Звичайно, що цей список далеко не повний, бо у проміжку між квітнем 2006-го і травнем 2007 р. із монолітних рядів БЮТ вийшло аж 26 воїнів світла, яких, звісно, вже немає у вищенаведеному списку. На їхнє місце прийшли люди, мабуть, на таких самих або й ще жорсткіших умовах. Інформація про нових фінансистів БЮТу відсутня. Проте треба думати, що їхня чисельність складає не менше половини сотні. Тому сміливо можна дійти висновку, що половина депутатів БЮТ має пряме відношення великого бізнесу. Це дуже тривожна картина. Бо не може політична сила парламенту перетворюватися на прислугу олігархів і бізнесменів.

Докладний аналіз списку БЮТ свідчить, що ця політична сила є виразником інтересів великого капіталу. У її рядах навіть немає представників середнього і малого бізнесу. Їх там у ясний день з вогнем ніхто не знайде. Усі вищенаведені курсивом цитати подано у викладі Михайла Юрійовича Бродського за публікацією в «Українській правді» від 11 квітня 2007 р.**

_________________________________________
*   Кто есть кто в Верховной Раде. Откуда, с кем, когда! Составление и подготовка текстов А. Вольфа. — К.: Довіра, 2006. — С. 150.
** Лещенко С. Бродский. Тимошенко обладает даром гипноза, я сам находился в состоянии зомби // Українська правда. — 2007. — 11 квітня // http://www.pravda.com.ua/articles/4b1a9ce8a19b6/.

VII. Негласні благодійники БЮТ

До спонсорів БЮТ ще 5 червня 2006 р. видання «Главред» небезпідставно віднесло ряд поважних бізнесменів, які не фігурують у списках депутатів від цієї організації, та їхні інтереси там мали би захищати їхні люди. На перше місце серед них видання поставило Ігоря Коломойського — господаря фінансово-промислової групи «Приват». До речі, конфлікт на Нікопольському феросплавному заводі 1 вересня 2005 р. виник через те, що уряд Ю. Тимошенко втрутився у розборки між двома олігархами саме на стороні групи «Приват». А М. Бродський, тодішній помічник Прем'єр-міністра України Ю. Тимошенко, прямо став на захист інтересів групи «Приват». Зрештою, конфлікт на НПЗ та серія скандалів, які після нього виникли, привели до відставки Ю. Тимошенко з посади Прем'єр-міністра України. Тому лише за таку жертву І. Коломойський мав би бути великим боржником жінки з косою. Тепер І. Коломойський та Ю. Тимошенко відкрито не демонструють своєї співпраці. Та треба думати, що це до пори, до часу.

Згадав «Главред» і за Ігоря Макарова, тепер дещо призабутого бізнес-партнера Ю. Тимошенко, голову правління компанії «Ітера», одного з колишніх найбільших постачальників газу в Україні. Про дружбу з І. Макаровим свідчить той факт, що перед поїздкою у США української делегації взимку 2005 р. Ю. Тимошенко особисто вписала у її склад прізвище цього бізнесмена.

Називаючи багатьох інших спонсорів БЮТу, «Главред» чомусь не згадав Віталія Гайдука (12-те місце у списку багатіїв України). Судячи із публікацій у ЗМІ, Віталій Гайдук є керівником радників Прем'єр-міністра України Ю. Тимошенко. Особисто я не вважаю, що пан Віталій з ранку до вечора у поті чола працює над порадами для Ю. Тимошенко. Причина, мабуть, банальна — посвідчення радника прем'єра дає йому можливість будь-коли зайти у Кабмін чи будь-яке міністерство та відомство. Для чого? Запитайте це у бізнесмена, який лише за рік збільшив свої статки з 1,8 млрд. до 2,37 млрд. доларів США.

Серед негласних спонсорів і благодійників БЮТ, мабуть, є й інші колоритні фігури, через скромність яких широкій громадськості про них не відомо. Але те, що вони є, не повинно викликати жодних сумнівів.

VIII. Квотники вождів

Інформація про те, як і ким складалися списки БЮТ на парламентських виборах 2006-го і дострокових 2007 pp., просочилася у ЗМІ. Із розрізнених публікацій та висловлювань самих бютівців можна зробити наступні висновки.

В основі списку БЮТ на дострокових виборах 2007 р. лежав список депутатів, обраних від БЮТ у 2006 p., за винятком 26-ти, які перейшли в Антикризову коаліцію та відмовилися скласти депутатські мандати.

До чільної частини включили всіх депутатів — членів колишньої фракції БЮТ четвертого скликання (2002-2004 pp.), як таких, що добре відомі в Україні. На прохідних місцях значаться і керівники обласних організацій ВО «Батьківщина». Решту місць зайняли люди за своєрідними квотами учасників блоку: ПРП, УСДП та ВО «Батьківщина». Причому квотою ВО «Батьківщина» практично розпоряджалися вожді. У 2006 р. це були Ю. Тимошенко, О. Турчинов і М. Бродський; у 2007 р. М. Бродського пробував замінити Й. Вінський. Кожен вождь мав свою квоту. Звісно, найбільшим був список самої Юлії Володимирівни; про нього згадувалося у ЗМІ неодноразово, але його точна величина невідома; однак, судячи із публікацій, він нараховував не менше 50-ти осіб.

1. Квота Юлії Тимошенко

У свій список Ю. Тимошенко включила всіх олігархів — основних донорів блоку; з кожним із них вона домовлялася особисто. На особливому становищі перебував Богдан Губський, для нього була виділена окрема квота у вигляді 10-ти номерів у списку. І навіть коли кандидатура, подана Б. Губським, викликала якісь серйозні застереження, її все одно не чіпали. Яскравим прикладом є ситуація із Володимиром Зубиком — давнім бізнес-партнером Б. Губського. «Ми з Томенком хотіли його вилучити із списку, тому що Луценко (тодішній міністр внутрішніх справ. — Д. Ч.) передав документи МВС, що в Зубика був паспорт Буркіно-Фасо, — повідомив «Українській правді» М. Бродський, — але Юлею сприймалося це так, що «Губського кривдити не можна! «Далі М. Бродський зазначив: «А взагалі-то, у Юлії Володимирівни з Губсъким підписаний дуже серйозний документ про умови його входження у БЮТ. Там серйозно розписано, які посади в уряді отримують люди Губського, які комерційні і державні структури. Навіть записано, що Губський буде або заступником спікера парламенту, або головою бюджетного комітету. Запитайте у Юлії Володимирівни про цей документ, хай покаже народу, що вона підписала. Щоби люди знали, що вони віддають Губському, голосуючи за БЮТ». Але сам Губський прокоментував слова М. Бродського коротко: «Бродський, як завжди, каже неправду». *

Немає сумніву в тому, що якісь домовленості укладалися не лише з Б. Губським, а й з усіма олігархами та бізнесменами, адже з ними переговори на предмет їхнього балотування в народні депутати України за списком БЮТ вела сама лідерка блоку.

Крім олігархів та бізнесменів, про яких ми вже написали вище, за списком Ю. Тимошенко народними депутатами України у 2007 р. були обрані ще й наступні особи.

ШВЕЦЬ Віктор Дмитрович, 1954 р.н., №26.

Адвокат, який захищав Ю. Тимошенко, і домігся її звільнення з-під арешту Печерським районним судом м. Києва у березні 2001 р. Цілком зрозуміло, що 26-те місце у списку БЮТ слід розцінювати як вияв особливої вдячності Ю. Тимошенко. До таких благодійних вчинків потрібно віднести і призначення маловідомої та недосвідченої дочки Віктора Дмитровича — Юлії Вікторівни Швець — членом Центральної виборчої комісії.

ПОЛОХАЛО Володимир Іванович, 1949 р.н., №50.

У пресі цього діяча подавали як «незалежного політолога». Це колишній викладач історії КПРС Київського держуніверситету. Як секретаря парткому КПУ цього ВНЗу, його прізвище стоїть під пасквілями із осудом письменників — ініціаторів створення Народного Руху України — в 1989 році.

ЛОГВИНЕНКО Олексій Степанович, 1955 р.н., №59. Як стверджує М. Бродський, з Юлією Володимирівною пана Логвиненка познайомив пан Левенець — політтехнолог виборчого штабу В. Януковича. І хоча якась певна інформація про заслуги цього державного діяча не відома, однак М. Бродський каже про нього так: «Логвиненко — просто пристойна людина, і я вважаю, що він був корисним». У чому полягала ця «корисність», Михайло Юрійович не пояснив.

_________________________________________
* Лещенко С. Бродский: Тимошенко обладает даром гипноза... // Українська правда. — 2007. — 11 квітня.

СИВУЛЬСЬКИЙ Микола Іванович, 1952 р.н., №63.

Вперше М. Сивульський був обраний народним депутатом у 1998 р. за списком партії «Громада», вдруге — у 2006 р. за списком БЮТ (№99), і втретє — на позачергових виборах 2007 р. (№63). М. Сивульський — колишній близький бізнес-партнер Ю. Тимошенко по «Українському газоресурсному консорціумі», співзасновником якого була ЄЕСУ. У пресі повідомлялося, що його двічі арештовували за справи, пов'язані з ЄЕСУ. Сам М. Сивульський стверджує, що від нього вимагали показів проти Ю. Тимошенко, але він вистояв. Водночас М. Бродський, із посиланням на О. Турчинова, публічно заявляв, що кримінальні справи проти М. Сивульсьмого не пов'язані з діяльністю ЄЕСУ. Якщо О. Турчинов говорить правду, то виникає запитання: за які ж тоді заслуги пан Сивульський став депутатом від БЮТ та ще й на досить високій позиції?

КИРИЛЕНКО Іван Григорович, 1956 р.н., №70.

Колишній видний діяч «Громади». Народний депутат України кількох скликань. Член фракцій «Громада» (травень 1998 — березень 1999) і «Батьківщина» (березень 1999 — лютий 2000). Перейшов у табір Л. Кучми, де очолював штаб Блоку «За єдину Україну» на виборах 2002 р. Проти його входження у список БЮТ різко виступив О. Турчинов, але, як стверджував М. Бродський, «Юлія Володимирівна сказала, що вона має право по деяких людях сама визначити». Тут, мабуть, переважили професійні якості І. Кириленка: коли він на початку 1990-х років працював заступником голови Дніпропетровської облдержадміністрації (головою був П. Лазаренко), то багато питань, які Ю. Тимошенко довго не могла розв'язати, Іван Григорович вирішував граючись.

Після того, як народні депутати України Ю. Тимошенко й О. Турчинов були призначені прем'єром і першим віце-прем'єром та перейшли працювати в уряд, І. Кириленко очолив фракцію БЮТ у парламенті.

ПАШИНСЬКИЙ Сергій Володимирович, 1966 р.н., №73.

Як і про більшість «воїнів світла і справедливості», інформація про С. Пашинського дуже куца. М. Бродський називає його «особистим агентом Юлії Володимирівни». Він же сказав про С. Пашинського й таке: «Пашинський разом з Юлією Володимирівною можуть розповісти багато цікавого про цукрову кризу 2005 року. У список БЮТ Пашинського подавала особисто Тимошенко».*

Про те, як бютівці влаштували хлібну кризу, вдалося багато що встановити завдяки діям голови Волинської облдержадміністрації В. Бондаря (дивись нарис про Ю. Триндюка. — Д.Ч.), а ось про обставини, пов'язані із цукровою кризою, достовірної і чіткої інформації немає, та нею, за словами М. Бродського, добре володіє Ю. Тимошенко і С. Пашинський. Цілком можливо, що саме за якісь неясні «цукрові заслуги» маловідомого С. Пашинського і включили у список БЮТ.

С. Пашинський має відношення і до бізнесу. Такий висновок випливає із Постанови ЦВК за №493 від 13.03.2002 p., якою С. Пашинського було знято з реєстрації у списку кандидатів у народні депутати України за списком Блоку «Проти всіх» через те, що він не задекларував суми внеску у статутний фонд підприємства.

26 травня 2008 р. УНІАН передав інформацію, що громадське об'єднання «Журналісти проти депутатів» виступило із заявою проти планового призначення народного депутата України С. Пашинського головою правління ЗAT «Укрнафта» і попередило, що, у разі його призначення, в Україні може виникнути нафтова криза.**

_________________________________________
*   Лещенко С. Бродский: Тимошенко обладает даром гипноза... // Українська правда. — 2007. — 11 квітня.
**«Журналісти проти депутатів» лякають бензиновою кризою // УНІАН. — 2008. — 26 травня // http://www.unian.net/news/print.php?id=253183.

ШИШКІНА Еліна Вікторівна, 1982 р.н., №75.

Безпартійна. Закінчила юрфак Київського національного університету ім. Т. Шевченка. На час першого обрання народним депутатом України у 2007 р. була безпартійною. Цілком очевидно, що єдиною достойною заслугою 25-річної безробітної було те, що вона є рідною дочкою судді Конституційного Суду України Віктора Івановича Шишкіна, колишнього народного депутата України, уповноваженого представника фракції «Громада» (березень 1998 — лютий 2000).

Сам факт включення на високе місце у списку БЮТ дочки В. Шишкіна можна розцінювати як продуманий хід з метою мати «свою» людину в Конституційному Суді України. До речі, В. Шишкін обраний суддею КС за поданням Президента України В. Ющенка. Сергій Поліщук, народний депутат України V-ro скликання (БЮТ), назвав факт включення у список БЮТ юної і недосвідченої дочки судді КС «політичною корупцією».* І це важко заперечити.

МАКІЄНКО Володимир Петрович, 1955 р.н., №76.

Про цього депутата теж відсутня публічна інформація. За словами М. Бродського, В. Макієнко — колишній працівник спецслужб. Коли проти Ю. Тимошенко та її родичів порушили кримінальні справи, «Макієнко ніби-то переховував сім'ю Тимошенко».**

Сайт «Оглядач» повідомляв, що В. Макієнко пройшов школу ГРУ Міноборони СРСР, а в останній час став бізнес-партнером Олександра Тимошенка — Юлиного чоловіка. Разом з О. Тимошенко В. Макієнко є засновником ЗAT «Сантехмонтаж-1», «Деосепт» та деяких інших структур.***

ШАГО Євген Петрович, 1941 р.н., №80.

Колишній заступник президента корпорації «Єдині енергетичні системи України» (президентом ЄЕСУ тоді була Ю. Тимошенко).

ЧУДНОВСЬКИЙ Віталій Олегович, 1969 р.н., №83.

Інформація про цього народного обранця дуже скупа. За словами М. Бродського, до свого обрання В. Чудновський забезпечував охорону Ю. Тимошенко. Він був серед тих, хто на річницю Помаранчевої революції ніс на руках Ю. Тимошенко. Фото цієї, заздалегідь продуманої, піар-акції облетіло чи не всі газети, серед облич носіїв на першому плані — В. Чудновський та його колега П. Якобчук. У Верховній Раді України В. Чудновський проявив себе вмілим організатором блокувань парламентської трибуни, президії і навіть дверей.

_________________________________________
*   Тимошенко взяла у виборчий список доньку судді КС // Газета по-українськи. — 2007. — 21 червня // http://gazeta.ua/index.php?&id=168964.
**   Лещенко С. Бродский: Тимошенко обладает даром гипноза... // Українська правда. — 2007. — 11 квітня.
*** Чорновіл Т. Бізнес-десант чоловіка Тимошенко у Верховній Раді // Оглядач. — 2008. — 16 квітня // http://2008.obozrevatel.com/news/2008/4/14/231254.htm.

ЧЕПИНОГА Віталій Михайлович, 1969 р.н., №87.

Особистий прес-секретар Ю. Тимошенко, її дуже довірена особа. Писав для неї тексти виступів та готував різноманітну довідкову інформацію. Він навіть був запрошений на відому нараду на дачі СБУ у ніч з 7-го на 8 вересня 2005 р. Очевидно, на ній В. Чепинога разом із журналісткою Ю. Мостовою мали готувати тексти документів та відозв, але їх чомусь так і не прийняли.

Явно змовницька нарада, подібна до Московського ГКЧП, відбулася з ініціативи тодішнього Прем'єр-міністра України Ю. Тимошенко, за участю голови СБУ О. Турчинова, Генерального прокурора України С. Піскуна, віце-прем'єр-міністра України М. Томенка, міністра економіки С. Терьохіна, міністра оборони А. Гриценка та інших осіб. На нараді обговорювалися заходи протидії Президентові України В. Ющенку.

Наслідком цієї наради, яка закінчилася о 6 годині ранку 8 вересня 2005 p., стала відставка уряду Ю. Тимошенко, про яку Президент оголосив об 11 годині цього ж дня, а також звільнення голови СБУ. Оскільки А. Гриценко і С. Піскун, незалежно один від іншого, ще вдосвітка першими повідомили Президента про хід нічного збіговиська, то вони, мабуть, тому й залишилися на своїх посадах.

ПЕРЕДЕРІЙ В'ячеслав Григорович, 1943 р.н., №102.

У виборчих документах зазначено, що В. Передерій є безпартійним пенсіонером. Як пояснив М. Бродський, В. Передерій — особистий лікар Ю. Тимошенко.

ВЕТВИЦЬКИЙ Дмитро Олександрович, 1968 р.н., №103.

У виборчих документах Д. Ветвицький зазначений як голова благодійного фонду «Еволюція» з м. Дніпропетровська, однак у журналі «Кореспондент» за 28 червня 2008 р. написано, що він був керівником ЄЕСУ після Ю. Тимошенко. Виходить, що Д. Витвицький є колишнім партнером Ю. Тимошенко по бізнесу.

ДАНІЛОВ Віталій Богданович, 1967 р.н, №105.

У виборчих документах значиться, що В. Данілов є президентом ТОВ «Юридична фірма «Діке» і проживає у Харкові. Однак, як розповіла Тетяна Чорновіл на сайті «Оглядач», В. Данілов — це партнер чоловіка Юлії Тимошенко — Олександра Тимошенко у ТОВ «Деосепт». В. Данілов є учасником ще кількох комерційних структур і навіть співвласником футбольного клубу «Харків». *

АРУТЮНОВ Гарегін Рафаелович, 1964 р.н., №106.

У виборчих документах зазначено, що Г. Арутюнов — дніпропетровський підприємець. Але як стало відомо із публікації В. Чивокуні «Законспірована нерухомість Юлії Тимошенко», Гарегін Арутюнов і Михайло Соколов очолюють фірми, які здійснили широкомасштабну реконструкцію площі Леніна у Дніпропетровську. Безумовно, що цього було замало, аби потрапити у прохідну частину списку БЮТ.

СОКОЛОВ Михайло Володимирович, 1967 р.н., №129.

Партнер Т. Арутюнова у бізнесі.

ДОБРЯК Євген Дмитрович, 1973 р.н., №156.

У виборчих документах зазначено, що Є. Добряк на час обрання народним депутатом працював асистентом кафедри оперативної хірургії і топографічної анатомії Інституту екології і медицини, проживав у м. Києві. І хоча Є. Добряк — член «Батьківщини», однопартійцям про нього майже нічого не відомо. У якихось яскравих речах цей партійний лідер себе не проявив, преса про нього ніколи не писала. У медицині він теж лідером не може бути — все-таки асистент. Розгадку цьому феномена знайшла Тетяна Чорновіл — вона виявила, що Є. Добряк разом із О. Тимошенко (чоловіком Юлі) є співзасновником фірми «Проект — А». ** Саме ця обставина, мабуть, і стала запорукою входження Є. Добряка у список БЮТ.

_________________________________________
* Чорновіл Т. Бізнес-десант чоловіка Тимошенко у Верховній Раді // Оглядач. — 2008. —16 квітня // http://2008.obozrevatel.com/news/2008/4/14/231254.htm.
** Чорновіл Т. Там само.

Коли у 2006 р. кореспондент намагався знайти робоче місце Олександра Тимошенка, то звернув увагу, що дві фірми — «Проект - А» і «Леді Ю» — знаходилися в приміщенні «Київреставрації», якою керував Леонід Крючков — депутат Київради від БЮТ і брат Дмитра Крючкова — народного депутата України від БЮТ*

Звичайно, що ми назвали не всіх осіб, яких рекомендувала у список БЮТ особисто Ю. Тимошенко, їх значно більше, просто у нас про них немає стовідсоткової інформації. Однак усі олігархи, бізнесмени і вищепоіменовані особи — це точно люди Ю. Тимошенко.

2. Квота О. Турчинова

О. Турчинов здійснював чи не основну роботу з добору кандидатів у депутати за списком БЮТ, до того ж він мав власну квоту. Нижче подаємо список народних депутатів України, які стали ними не без участі О. Турчинова.

КОЖЕМЯКІН Андрій Анатолійович, 1965 р.н., №23. Колишній заступник Голови СБУ О. Турчинова, генерал-лейтенант запасу.

ЛУК'ЯНЧУК Руслан Валерійович, 1972 р.н., №56.

У Верховній Раді України III скликання (1998 - 2002) числився на посаді помічника-консультанта народного депутата України О. Турчинова. Постійним місцем його роботи був центральний офіс ВО «Батьківщина», де він відповідав за фінансове забезпечення організації. У 2001 p. P. Лук'янчука було заарештовано у справі щодо діяльності так званого конвертаційного центру. Читачі мають пам'ятати кадри з теленовин, коли О. Турчинов намагається не допустити вивезення Р. Лук'янчука і щосили гамселить по вікнах автомобіля. Кілька місяців Р. Лук'янчук провів в ув'язненні, «тому «Батьківщина» зобов'язана була його записати у список як потерпілого», — вважав М. Бродський.

_________________________________________
* Чорновіл Т. Бізнес-десант чоловіка Тимошенко у Верховній Раді // Оглядач. — 2008. — 16 квітня // http://2008.obozrevatel.com/news/2008/4/14/231254.htm.

СКИБІНЕЦЬКИЙ Олександр Матвійович, 1947 р.н., №61.

Колишній генерал СБУ, один із тих генералів, які на Майдані висловили підтримку Помаранчевій революції.

ШАМАНОВ Валерій Вікторович, 1968 р.н., №92.

Про рід занять пана Шаманова не вдалося розшукати певних відомостей. М. Бродський про нього сказав так: «Його привів пан Турчинов, Шаманов брав участь у мінімальному фінансуванні».

ДОНЧАК Володимир Андрійович, 1947 р.н., №122.

У виборчих документах зазначено, що пан Дончак є безпартійним пенсіонером. М. Бродський стверджував: «Його записував особисто Турчинов». За які заслуги? Про це добре відомо лише Олександрові Валентиновичу.

БАБЕНКО Валерій Борисович, 1964 р.н., №144.

Це багатолітній помічник О. Турчинова. У штабі ВО «Батьківщина» робоче місце В. Бабенка знаходилось у приймальні О. Турчинова. У своїх мемуарах О. Турчинов, не раз вживає вислів «мій секретар», що безумовно стосується саме В. Бабенка. Коли О. Турчинова призначили Головою СБУ, то В. Бабенко відразу ж опинився на посаді помічника Голови СБУ. Безумовно, що А. Бабенко є дуже довіреною особою О. Турчинова.

Хто ще був включений у список БЮТ за квотою О. Турчинова, автору невідомо.

3. Квотники М. Бродського

Як стверджував у інтернет-виданні «Українська правда» Михайло Бродський, він мав безпосереднє відношення до включення у прохідну частину списку БЮТ на виборах 2006 року восьми кандидатур. Із них серед депутатів, обраних на дострокових парламентських виборах 2007 го року, залишилося п′ятеро.

КУРИЛО Віталій Семенович, 1957 р.н., №10.

Ректор Луганського національного університету ім. Т. Шевченка.

Про те, як В. Курило потрапив у список БЮТ, розповів М. Бродський: «Хочете вірте, хочете ні, але ця кандидатура з'явилася в ніч перед створенням десятки БЮТ. Потрібен був хтось із сходу України, і кандидатуру Курила через мене запропонував Олексій Данилов».* (О. Данилов — тодішній губернатор Луганської області, друг О. Бродського. — Д.Ч.).

Окрім В. Курила, пан Бродський сприяв внесенню у список БЮТ на виборах 2006 року Наталії Королевської (№79), Андрія Сенченка (№81), Олега Радковського (№104), Людмили Денисової (№115). Вони і тепер є народними депутатами України, про них ми вже писали в інших розділах.

4. Квота пані секретарки

Не лише вожді й олігархи формували списки БЮТ на виборах 2006-го і 2007 років. Виявляється, у бютівському спискотворенні активну участь брала і особиста секретарка Ю. Тимошенко Ольга Федорівна Трегубова. «Якщо ви хочете вирішити питання — то звертайтеся до Ольги Федорівни», — говорив «Українській правді» М. Бродський.

О. Трегубова — колишній співробітник ЄЕСУ, надійний і вірний помічник Юлії Володимирівни. На пропозицію Ю. Тимошенко, вона з чоловіком переїхала з Дніпропетровська у Київ. Постійним місцем роботи О. Трегубової була приймальна Ю. Тимошенко в центральному штабі ВО «Батьківщина» у Києві: вона відповідала на телефонні дзвінки, брала участь у формуванні робочого дня Юлії Володимирівни. Після призначення Ю. Тимошенко Прем'єр-міністром України О. Трегубова працювала помічником прем'єра.

У списку БЮТ 2006 року було двоє кандидатів, які потрапили у прохідну частину, завдяки сприянню О. Трегубової: Дмитро Крючков (№71) — за словами М. Бродського і Святослав Олійник — за даними журналу «Кореспондент» від 28 червня 2008 р.

Народним депутатом України на дострокових парламентських виборах 2007 р. став і син Ольги Федорівни — Трегубов Юрій Валентинович (№136). Як-не-як — впливового помічника має Ю. Тимошенко.

Тема квотників парламентського списку БЮТ не є повною і вичерпною, безумовно, що ми зібрали й узагальнили далеко не всю інформацію, але і з того, що стало відомо, відкривається, по суті, вкрай дика картина підбору членів українського парламенту. Політичні партії, яких закон наділив правом добирати кращих із кращих, фактично усунуті від цієї важливої державної справи — підготовки кадрів для парламенту. За неписаним правилом, кожній обласній парторганізації виділено по одному місцю — для її керівника. Керівник Львівської обласної організації ВО «Батьківщина» — однієї із найбільших в Україні — Іван Денькович у 2006 р. опинився аж на 136 місці, а у 2007 р. він обраний депутатом під номером 115. Водночас, як видно із вищенаведених фактів, вожді і навіть секретарка БЮТ самостійно формують майбутній депутатський корпус українського парламенту. Із їхньої легкої руки на високі місця у списку потрапляють переважно олігархи у супроводі цілих команд. Крім бізнесменів, вожді вписують до списку своїх помічників, секретарів, адвокатів, лікарів, охоронців, касирів, друзів, родичів і просто потрібних людей. Як наслідок — так гучно розрекламовані «воїни світла і справедливості» у своїй переважній більшості є маловідомими особами, часто із далеко не бездоганним минулим, не кращими морально-етичними якостями та надзвичайно низьким професійним рівнем. Зрештою, це видно і по роботі Верховної Ради України. Бютівські «воїни світла» успішно можуть здійснити лише те, що не потребує надмірних розумових напружень: вимкнути нараз увесь струм у будинку парламенту, забарикадувати доступ до електрощитової, наглухо заблокувати трибуну, захопити президію або майстерно підперти двері стільцями.

_________________________________________
* Лещенко С. Бродский: Тимошенко обладает даром гипноза, я сам находился в состоянии зомби // Українська правда. — 2007. — 11 квітня // Українська правда. — 2007. — 11 квітня.

5. Темні коники

Вище ми розповіли про найбільш відомих бютівських депутатів-бізнесменів та осіб, причетних до великого капіталу. Але у списку БЮТ є велика кількість маловідомих осіб, інформація про яких відсутня навіть у довідкових виданнях. Однак час від часу надбанням ЗМІ стають факти із життя бютівських депутатів, які красномовно свідчать про їхню справжню суть. Ось три характерні епізоди.

1. Логвиненко Олексій Степанович, 1955 року народження, №59 у списку БЮТ. Хто з широкого кола виборців щось знає про цього державного діяча? Довідники «Хто є хто в Україні» за останні два роки про нього не згадують. І мені він був абсолютно не відомий. Аж у рубриці «Цікаві факти» інтернет-видання «Дозор» опублікувало замітку Миколи Кузнецова: «Спецпроэкт: А. Логвиненко пьет чилийское вино». На запитання про улюблені напої О. Логвиненко признався: «Я можу сказати, мені подобається будь-яке хороше сухе вино. Можу випити українське «Каберне», можу вибрати із широкого спектра французьких вин, люблю чилійське вино». Із вин, яким надає перевагу, народний обранець назвав чилійське вино «Альма Віва». ринкова ціна якого 120 євро, підкреслює газета. *

Якщо О. Логвиненко такий великий знавець і цінитель вишуканих марок вин, то виникає запитання: «Серед яких народних мас він їх розпиває?» Це перше. І друге: навіть на зарплату народного депутата України у розмірі 14 тисяч гривень у місяць не дуже розженешся на напої по 120 євро за пляшку! Звідси висновок — цей абсолютно новий у парламенті чоловік навчився шикувати дорогими винами вже давно, і цю звичку він набув явно не у радянські часи, бо тоді про такі напої співвітчизники пана Логвиненка навіть чути не могли.

Випадок із пляшкою чилійського вина — яскравий доказ того, що Олексій Логвиненко не може не мати відношення до великого бізнесу. Зрештою, це єдина поважна підстава, аби у список БЮТ потрапила маловідома у суспільства особа.

_________________________________________
* Кузнецов М. Спецпроэкт: А. Логвиненко пьет чилийское вино // Дозор. — 2008.— 20 февраля // http://dozor.kharkov.ua/entertainment/1012477.print

2. До маловідомих державних діячів сміливо можна віднести і народного депутата України за списком БЮТ Костенка Павла Івановича, 1966 року народження. Про нього довідникові видання чомусь мовчать! А чоловіка двічі ж обирали членом парламенту, то звідкіля така скромність? Причому у виборчому списку пан Костенко значився «тимчасово не працюючим». Цей маловідомий безробітний у списку БЮТ посідав високе 72-ге місце. Під цим самим номером він став народним депутатом України і в попередньому скликанні. Побиття міліціонера дорожньо-патрульної служби нарешті зробило П. Костенка відомим — його ім'я потрапило на шпальти газет та інтернет-видань. Коротко про суть справи.

Джип БМВ на швидкості 147 км на годину (при допустимій 60 км) пронісся через населений пункт на Черкащині і не зупинився на вимогу працівників ДАІ. За словами міліціонерів, його зупиняли ще двічі — результат той самий. І лише коли дорогу перекрили автомобілем ДАІ уже на в′їзді у Черкаси, джип нарешті зупинився. За кермом перебував народний депутат П. Костенко, але посвідчення він інспектору ДАІ не дав. Очевидно, дії міліціонера вкрай обурили народного обранця, бо він, — писала газета «Факти», — сказав своєму охоронцю, що знаходився в автомобілі: «Дай йому по голові». Вийшовши із джипу, мужчина завдав удару в обличчя молодшому сержантові». Той упав, йому на допомогу поспішив напарник. У цей час депутат та його охоронець сіли в автомобіль, об′їхали патрульну машину і подалися в Черкаси.

Коментуючи цю подію, начальник департаменту громадських зв′язків МВД України Костянтин Стогній сказав: «Якщо б я був на місці пригоди при виконанні службових обов'язків — я б стріляв».

У розмові з журналістом П. Костенко все заперечив, він заявив, що сержанта ніхто не бив, усе це обмови, і додав: «Скажу відверто: якщо б я бив сержанта, він би вже не встав». *

Не наше завдання з′ясовувати, хто має рацію у цій, явно кримінальній, історії. Оскільки Павла Костенка так і не було притягнуто до відповідальності, то, очевидно, саме він і мав рацію. Як тут не згадати російської приказки: «Прав тот, у кого больше прав». Нас зацікавила інша суттєва обставина: народного депутата України супроводжував охоронець, а це само з себе свідчить, що П. Костенко є особливо поважною особою.

До речі, народним обранцям, державна охорона не передбачена. У Верховній Раді України першого (1990 - 1994) і другого (1994 - 1998) скликань ніхто навіть не чув про якихось охоронців. У 1990 році керівники тодішньої держави: Володимир Івашко (Голова Верховної Ради), Станіслав Гуренко (Перший секретар ЦК КПУ) і Віталій Масол (Голова Ради Міністрів) не раз ходили по вулиці Садовій у колишній ЦК та уряд самі, без будь-якої охорони. У 1992 р. я як голова Тимчасової комісії їхав у справах разом із тодішнім Прем′єр-міністром України Вітольдом Фокіним з Верховної Ради у Кабмін на його службовому автомобілі — звичайній «Волзі» (ГАЗ-31). Крім водія, на передньому сидінні їхав лише щупленький помічник, який по радіотелефону давав вказівки, кому слід зараз прибути у кабінет прем′єра. Жодна охорона нас не супроводжувала. Машині довелося трішки затриматись на перехресті вулиць Садової та Інститутської.

_________________________________________
* Лещенко А., Галух А. Чтобы остановить мчавшийся джип, сотрудникам ГАИ пришлось перегородить дорогу своим автомобилем // Факты. — 2007. — 28 февраля // http://fakty.ua/2007/02/28/03.htm.

У Верховній Раді України побачили охоронців, коли у 1997 році у її стінах з′явилася Юлія Тимошенко, яка стала народним депутатом на дострокових виборах. У коридорах Верховної Ради її завжди супроводжував ескорт кремезних чолов′яг, вони йшли своєрідною «коробочкою», у центрі якої перебувала Ю. Тимошенко. На це смішно було дивитися. Депутати глузували: «Газова принцеса». Тепер з охороною, звісно, приватною, ходить, мабуть, половина складу Верховної Ради. Навіть пана Костенка охороняють. Що ж це за цяця? Як встановила міліція, джип БМВ, на якому їхав з охоронцем Т. Костенко, належав ЗАТ «Українська продовольча компанія», генеральним директором якої він значився, а її акціонерами «Українська правда» назвала «Ігоря Суркіса, Валентина Згурського, Юрія Карпенка та інші структури, близькі до Медведчука».*

_________________________________________
* Українська правда. — 2006. — 11 січня; Тимошенко о списочниках... //
http://zik.com.ua/ru/print/2006/03/20/108160.

3. Рибаков Ігор Олександрович, 1976 року народження, безпартійний. Цей, двічі обраний від БЮТ депутат за постійним номером 78, до 7 червня 2008 p., тобто до дня свого гучного виходу із проурядової коаліції, теж до числа відомих не належав; про нього не писали і довідникові видання. Скандальний вихід із проурядової коаліції І. Рибакова та Ю. Бута привернув до них пильну увагу преси. Наведемо кілька опублікованих коментарів з цього приводу.

«Вчинок Рибакова — це плата Тимошенко за її готовність формувати виборчий список не просто за гроші, а навіть без розбору кандидатур, писав Віктор Чивокуня в «Українській правді» 7 червня 2008 р. і продовжував: — За розповідями Михайла Бродського, який працював у штабі БЮТ в 2006 році, Рибакова до списку включив Богдан Губський. Це коштувало 4 мільйони доларів».*

У таке твердження нормальній людині важко повірити, бо невже у БЮТ спискотворення поставлено на бізнесові рейки? Та й слова М. Бродського у БЮТ, як правило, не коментують, а здебільшого називають їх неправдивими. Можливо, воно так і є, але чому ж тоді не дадуть чіткої відповіді на запитання: «За що саме і за які заслуги та перед ким безпартійний Ігор Рибаков двічі потрапив у парламентський список БЮТ?»

Запитання про те, ким є депутат від БЮТ Ігор Рибаков, не втратило актуальності. Після його виходу із правлячої коаліції відбулося екстренне засідання фракції БЮТ. Заступник голови фракції А. Кожемякін вніс дуже слушну і цілком правильну пропозицію — розповісти всю правду про І. Рибакова у пресі. При цьому він чомусь пропонував пов′язати його не з БЮТ, а із керівником президентського секретаріату Віктором Балогою. «Він контрабандист і зійшовся з контрабандистом Балогою, вони знайшли спільну мову, — додав А. Кожемякін».** Треба думати, що про свого колегу А. Кожемякін мав достовірну інформацію: як-не-як — генерал-лейтенант, колишній заступник голови СБУ

Мабуть, звинувачення А. Кожемякіним бютівця І. Рибакова у контрабанді слід віднести до його бізнесової діяльності. Про те, що І. Рибаков таки бізнесмен, свідчить і такий факт. Як повідомило 26 червня 2006 р. інформаційне агенство «Ліга-новини», у березні 2005 р. Ігор Рибаков ініціював і профінансував (виділено автором. — Д.Ч.) автопробіг «Наш легітимний Президент — Віктор Федорович Янукович».*** Тут варто заакцентувати увагу на дивовижній всеїдності Ю. Тимошенко при формуванні парламентського списку БЮТ — у ньому немало колишніх активних кучмістів.

_________________________________________
*     Чивокуня В. Юлія Тимошенко наблизилася на крок до своєї відставки // Українська правда. — 2008. — 7 червня // http://www.pravda.com.ua/articles/2008/06/7/3460693/.
**   Там само.
*** Ліга Бізнес -Інформ. Информационное агентство // http://file.liga.net/person/517.html.

Пропозиція досвідченого і добре обізнаного А. Кожемякіна щодо викриття І. Рибакова вкрай стурбувала та насторожила народного обранця Олега Ляшка: «Що ви робите? Якщо ми почнемо про це говорити, то це вдарить по нам самим! Нас будуть питати: що контрабандист робив у вашій фракції?»*

Заперечення не менш бувалого О. Ляшка спрацювало — генеральська пропозиція не знайшла підтримки, а шкода. Могли б багато чого розповісти про І. Рибакова. Зокрема про те, як він палко прагнув очолити Державну митну службу України, але Ю. Тимошенко знайшла на цю посаду ще достойнішу кандидатуру — В. Хорошковського. Таке кадрове рішення вкрай зденервувало І. Рибакова та, зрештою, й привело до його виходу із проурядової коаліції.

Але тут виникають й інші запитання. Якщо опубліковані слова А. Кожемякіна про те, що Ігор Рибаков — контрабандист, є правдою, то чому БЮТ доручив йому очолювати депутатське об′єднання «Контрабанді — СТОП!»? Якась суцільна бютівська фантасмагорія. Мені, наприклад, важко збагнути, що у БЮТ доручають боротися з контрабандою контрабандисту, а ще важче уявити контрабандиста на чолі всієї митної служби держави. А що ви на це скажете, шановний читачу?

Висновки

Ми розповіли лише про три випадки, під час яких досить яскраво засвітилися маловідомі депутати України із Блоку Юлії Тимошенко. Але скільки там ще залишилося подібних темних коників?!

І на завершення. Член парламенту — це державний діяч. Де, у якій країні може широко побутувати словосполучення «маловідомий державний діяч»? А саме таке визначення можна вжити не менше, як до 70% списку БЮТ.

_________________________________________
* Чивокуня В. Юлія Тимошенко наблизилася на крок до своєї відставки // Українська правда. — 2008. — 7 червня // http://www.pravda.com.ua/news-print/2008/6/7/77173.htm/.

IX. Воїни світла у дірявому мішку

Олігархи прагнуть потрапити у Верховну Раду України, як правило, для того, аби вирішувати свої меркантильні справи, жодних ідейних спонукань у них ніколи не було. Про це свідчить їхня непостійність, неперебірливість і необов'язковість. Коли було вигідно, вони виходили з інших політичних сил і приставали до БЮТ, а згодом покидали і його, якщо їм пропонували ще кращі умови.

Після того, як у 2006 р. Віктора Януковича призначили Прем′єр-міністром України, фракція БЮТ почала тріщати по всіх швах, а «воїни світла» стали із неї летіти, як горох із дірявого мішка. Вийшло 26 депутатів, і якби не дострокові вибори, то невідомо, скільки їх там би залишилося. Масовий вихід із фракції БЮТ у 2006 р. є доказом того, що її члени не мають спільної мети, а керуються виключно власними меркантильними інтересами. Яскравими прикладами тут можуть бути мільярдери Василь Хмельницький і Олександр Єдін. За рік перебування у фракції БЮТ В. Хмельницький збільшив свої статки із 814 млн. до 1,4 млрд. доларів США, але залишив БЮТ і перейшов в Антикризову коаліцію, туди ж подався і О. Єдін.

Але є олігархи, які не дуже прагнуть іти в члени парламенту, а намагаються вирішувати свої справи в інший спосіб.

Наприклад, Валерій Хорошковський, статки якого дорівнюють 1 млрд. 550 млн. доларів США (№18 у рейтингу багатіїв України), не пішов у список БЮТ, він був призначений урядом Ю. Тимошенко на посаду голови Державної митної служби України із місячною заробітною платою у 14 тисяч гривень, а його сусід по списку найбагатших людей України Віталій Гайдук із статками 2,4 млрд. доларів США (12 місце) трудиться радником Прем′єр-міністра України Ю. Тимошенко. Цілком можливо, що на наступних виборах ці трудящі балотуватимуться в український парламент за списком, складеним Юлією Володимирівною.

В. Хорошковський є державним чиновником, однак він не використовує не те що пільги, а й належний його посаді службовий автомобіль, бо їздить по справах на власному «Майбаху» вартістю понад пів мільйона євро. Навіть Президент України не дозволяє собі такої розкоші. Але це теперішня бютівська дійсність. Кореспонденту видання «Таблоїд» вдалося сфотографувати під стінами Кабміну в одному кадрі аж два «Майбахи». Один належав В. Хорошковському, інший — керівнику групи радників Прем′єр-міністра України Ю. Тимошенко Віталію Гайдуку*

Після виходу із правлячої коаліції бютівця Ігоря Рибакова преса публікувала про нього різноманітну інформацію, у тому числі про те, що цей депутат претендував очолити Державну митну службу України, але Ю. Тимошенко довірила її Валерію Хорошковському, через що Ігор Олександрович страшенно на неї розсердився. А навіщо тут сердитися? У В. Хорошковського бізнес незрівнянно ж більшого калібру, а в БЮТ усе діється за ступенем значимості власного ресурсу.

Безумовно, що вищенаведений перелік олігархів і бізнесменів різних мастей є далеко не повний. І тут декілька причин. Основна полягає у тому, що багато сучасних крутеликів, які балотувалися за списком БЮТ, записували себе громадськими діячами або навіть «тимчасово непрацюючими». Наприклад, на виборах 2006 р. Володимир Зубик значився як директор благодійного фонду «Світ дитини». Насправді він — досить потужний бізнесмен —мультимільйонер. А виявилося це тоді, коли В. Зубик у попередньому скликанні першим перейшов із БЮТ в Антикризову коаліцію. Мабуть, багатьом запам′ятався прямий телеефір за участю В. Зубика і О. Турчинова. Бютівський вождь обурювався вчинком В. Зубика і закликав його здати депутатський мандат, аби наступний у списку зміг поповнити ряди фракції БЮТ. «Без проблем. Я здам мандат — тільки спочатку поверніть мені те, що я вам дав!» — відповів В. Зубик. Після такої заяви О. Турчинов зніяковів і одразу ж обм′як. А на пропозицію ведучого прокоментувати слова В. Зубика відповів: «Повернути можна все, крім совісті». Але «повернути» взяте партнерові бізнес-політичного проекту під назвою «Блок Юлії Тимошенко» чи не хотіли, чи не могли, і пан Зубик залишився у рядах Партії регіонів.

Досить крутий бізнесмен В. Зубик у списку БЮТ на виборах 2006 р. був записаний керівником благодійного фонду; принаймні така посада для кандидата в народні депутати України виглядала пристойно, а ось не менш круті буржуї Сергій Міщенко (№52) і Дмитро Крючков (№71) у 2006 р. значилися як «тимчасово непрацюючі». Але, як згодом пояснив добре обізнаний Михайло Бродський, Сергій Міщенко — це партнер відомого Олександра Волкова, він відзначився «помірним фінансуванням» бютівського фонду. У розумінні М. Бродського, «помірне фінансування» означало його середню величину, а ось «нормальне» характеризувало найвищий рівень. «Нормальним фінансуванням» якраз і відзначився «безробітний» Дмитро Крючков — скандально відомий бізнесмен, який 13 вересня 2006 р. разом із бізнесменами Інгою Вершиніною та Максимом Луцьким одними з перших перейшли із БЮТ в Антикризову коаліцію.

_________________________________________
* Мільйон євро під вікнами, або Майбахи «любих друзів» Тимошенко // Таблоїд. — 2008. — 28 липня // http://tabloid.pravda.com.ua/brand/488d959ac0dec/

У виборчих документах БЮТ Д. Крючков значився як тимчасово непрацюючий, тобто безробітний. Насправді він був головою спостережних рад АКБ «Гарант» і ВАБАК «Київ-реконструкція». Через свої бізнесові справи цей «безробітний» не встиг вчасно підготувати необхідні документи у ЦВК і просив надати йому для цього додатковий час!* У Рівному Д. Крючков прославився скандалом з акціями будівельного управління Рівненської АЕС. Красномовною є і стаття «Рейдерство в Украине: семейный бизнес братьев Крючковых».** Ще за рік до виборів — 12 липня 2005 p. — MBC України порушило проти Д. Крючкова кримінальну справу за ознаками злочинів, передбачених ч.5 ст.191, ч.2 ст.366 та ч.5 ст.205 КК України. *** У світлі кримінальної справи стає зрозуміло, чому «безробітний» бізнесмен здійснював «нормальне» фінансування Блоку Юлії Тимошенко і за це потрапив на 71-ше місце у списку кандидатів у члени українського парламенту: йому конче потрібна була депутатська недоторканність! Може, хтось скаже, що вожді БЮТ не знали про те, хто такий Д. Крючков? Перше: навіщо тоді брали у список незнайому людину? Друге: офіційне повідомлення МВС України про кримінальну справу відносно діянь Д. Крючкова оприлюднене на сайті департаменту зв′язків із громадськістю 12 липня 2005 p., а список затверджували 26 грудня 2005 р. Що — не цікавилися своїм новим дорогоцінним надбанням? Мабуть, причина банальніша — якщо є «нормальне» фінансування, то чому ж його відхиляти? Ось так формували бютівський список у 2006 p., і це не виняток, а усталена і добре відпрацьована практика, яку продовжили й у 2007 році. А потім плачуться, що їх «зрадили». Та не зрадили, а купили, натішились і покинули.

Хто і що собою являє і хто за ким стоїть, навіть старі кадри колишньої фракції «Батьківщина» дізнаються лише із публікацій. Усе про списочників БЮТ знають лише Ю. Тимошенко й О. Турчинов. Тому й ми не могли знати усього, але і того, що розповіли, цілком достатньо для розуміння суті «Блоку Юлії Тимошенко» — яскравого олігархічного угрупування, яке ніколи не буде працювати на інтереси українського народу. Воно запрограмоване на цілком інші цілі.

_________________________________________
*     Про заяву Крючкова Д.В. Постанова ЦВК від 15.05.2006 p. //
http://uazakon.com/dokument/frart19/idx19918.htm.
**   Фраза. — 2006. — 6 червня // http://www.fraza.com.ua/stenograms/19.06.06/25899.html.
*** Цілком офіційно. ДГЗ МВС України // http://www.mvsinfo.gov/official/2005/07/07/071205-6.html (див. http://ua.proua.com/news/2005/07/12/174222.html - Кін).

X. ПРО ТАК ЗВАНИХ «ЗРАДНИКІВ»

Тема зрадників і розмови про них стали домінуючими в усій діяльності ВО «Батьківщина» та й усього «Блоку Юлії Тимошенко». Дійшло до того, що такий видатний український політичний діяч, як Антоніна Ульяхіна, рідна тітка Ю. Тимошенко і голова Дніпропетровської обласної організації ВО Батьківщина, у книжці «Юля, Юлия Владимировна» написала, що Президент України В. Ющенко «зрадив Юлю».** Невже Віктор Ющенко із Юлею шлюб брав? А може, Президент присягав на вірність не народу України, а особисто пані Юлі? Зрештою, а хто вона така, аби мати моральне право від будь-кого, окрім законного чоловіка, вимагати вірності? Але слово «зрадники» в устах бютівських вождів і місцевих вождиків стало дуже популярним. Ці бютівські «зрадники» з′явилися мало не в кожному селі. У Верховній Раді V-ro скликання до їхнього числа занесли аж 26 бютівських комісарів, у Київраді — 18 із 43-х! Звідкіля така масовість, панове бютівські вожді? Причину шукайте, передовсім, у собі та своїх діях. Зрада у партійному середовищі — це морально-етична категорія, вона заслуговує на окрему розмову, ми ж наголосимо на деяких конкретних фактах. Одним із перших, хто вийшов із фракції БЮТ, був Герой України Степан Хмара — це трапилося у квітні 2005 p., коли Ю. Тимошенко прийняла у свої ряди «на перевиховання» цілу когорту вчорашніх кучмістів та олігархів. С. Хмара заявив, що йому із ним не по дорозі, і вийшов із БЮТ. До речі, дуже правильно зробив — навіщо йому плямувати своє чесне ім'я спілкою з одіозними особами? Але не лише С. Хмара залишив політичний табір жінки з косою. Нагадаю про ще кількох відомих в Україні постатей, які перебували в одній фракції і партії разом з Ю. Тимошенко, але чомусь не захотіли мати з нею нічого спільного: академіки НАН України Костянтин Ситник і Петро Толочко, професор Зоряна Ромовська, народний артист України, Герой України Дмитро Гнатюк, керівник найбільшої обласної організації ВО «Батьківщина» Олег Антипов, голова ревізійного комісії ВО «Батьківщина» Валерій Чичков, якого, між іншим, О. Турчинов називав «совістю партії». Вийшов із рядів ВО «Батьківщина» і мер міста Луцька Богдан Шиба. Навіть знаменитий Левко Лук′яненко, Герой України, ім′я якого довго слугувало для БЮТ ширмою, теж пішов геть від сумнівної організації. Побачивши, кого протягують у Верховну Раду, не дали своєї згоди на балотування за списком БЮТ у 2006 р. відомий політик і державник, професор Києво-Могилянської академії Володимир Панченко, громадський діяч Сергій Одарич, народний депутат України IV скликання Петро Димінський та автор цих рядків. Кожен із них перебував у прохідній частині списку; всі вони свій вибір зробили цілком самостійно. Таким чином, БЮТ покинули добре відомі політики і всі знакові фігури. А хто ж залишився? Кого у теперішніх рядах «воїнів світла і справедливості» можна назвати моральними авторитетами нації, людьми, гідними бути прикладом для наступних поколінь? Не буду називати прізвищ — краще подивіться, шановний читачу, на список БЮТ, і вам усе стане зрозуміло, навіть тим, хто перебував під великим впливом ілюзій.

_________________________________________
** Ульяхіна А. Юля, Юлия Владимировна. — Днепропетровск: Журфонд, 2007. — С.46.

Але найпоказовішим у плані прощання із бютівськими навіюваннями є громадянський вчинок українського письменника Юрія Рогози — автора трьох книжок про Юлію Тимошенко.

XI. Громадянський вчинок

Пригадую, з яким нетерпінням наприкінці 2001 року начальник виборчого штабу БЮТ Олександр Турчинов очікував виходу книжки про Юлію Тимошенко. У ході виборчої кампанії 2002 р. на неї покладалися великі сподівання. Незабаром книжка з′явилася, її назва — «Невиконане замовлення»; на обкладинці позначений автор — «Р. Лоза». Книжка написана гарною мовою і легко читалася — це розповідь про Юлію Тимошенко, про її минуле, її боротьбу за кращу долю українців. У деяких місцях зворушливі сцени мало не викликали сльози на очах. Книжка вмить стала бестселером; її видали двома мовами — російською і українською, тиражем у кілька мільйонів примірників. Цю книжку читали чи не у кожній українській сім′ї. Зміст і стиль книжки бив насамперед по почуттях, і, безперечно, вона зробила значний внесок у перемогу БЮТ на парламентських виборах 2002 року.

І хоча на обкладинці книжки стояв псевдонім, але на останній сторінці післямову автор підписав справжнім криптонімом — «Ю.Р.». Вона коротка: «Пані Юлю! Не знаю, чи допоможе Вам хоча трохи ця книга — непослідовна і дивна, але я писав її з ніжністю і надією. Хай береже Вас Господь! Ю.Р.».

Безумовно, що допомогла. Ще й як! Праця Ю. Рогози стала головною зброєю БЮТ! А який радий був О. Турчинов — він тоді говорив, що ця книжка зробила сильний вплив і користується в народі великим попитом.

Перед виборами 2006 р. Юрій Рогоза випустив ще одну книжку про Ю. Тимошенко — «Убить Юлю». Вона не мала такого яскравого характеру, як перша, відчувалося, що автор пише на замовлення БЮТ і не так розхвалює Юлю, як б′є по її конкурентах, насамперед по яскравих постатях із середовища «Нашої України». Але і цю книжку бютівці розвозили і розносили по всій Україні.

Третя книжка Юрія Рогози називалася «Убить Юлю - II», вона вийшла напередодні дострокових парламентських виборів 2007 р. Тираж незначний, тому її мало хто прочитав. Але нарешті Ю. Рогоза виконав громадянський обов'язок і розповів про Юлію Тимошенко правду. Так, дійсно — це була велика переоцінка письменника. Початкові похвальні оди, якими позначені дві перші книжки Ю. Рогози, змінилися на розповідь про гірку українську дійсність, про Ю. Тимошенко та її оточення. У книзі відчувається душевний біль письменника за свою країну і свій народ. Ось кілька витягів із книжки Ю. Рогози «Убить Юлю -II», подаю їх мовою оригіналу.

"Люди моей страны! У меня нет рецептов счастья — ни для вас, ни для себя самого! Есть у меня только мятежная, так и не помудревшая с годами, но живая душа и еще — отвратительно горькая правда, которую я вам прямо сейчас и выплесну, потому что носить ее в себе нет никаких сил!

Так вот, нас обманывают и стравливают. И те, и другие, и третьи...


Врет звонкоголосая, как пионер из старой хроники, Юля, за спиной которой призраками застыли опасно играющийся в Троцкого баптист Татаринов и портфельная толпа самых продажных в Украине кровососов.


Ты вреш, пани Юля. Красиво и вдохновенно, умея влюблять в себя толпы обманутых и потерявших веру людей, но ты — не Жанна д′Арк, не Де Голь и даже не Эвита Перрон, ты жадный и хищный капиталист с холодными глазами и калькулятором в кармане, готовый взорвать половину моей страны ради безраздельной власти и миллиардов!

И судя по тому, как мне тошно от этого понимания, это и есть то, что люди называют горькой правдой.


То, что она своих продажных однопартийцев зомбировала, — полбеды! Но она же на майданах шаманит!


Шел в партию, а попал в политическую секту.


А вот чем думают взрослые дебилы, воющие на площадях "Юля, Юля.. "?


Нужные суммы и политические шаги в ее словах были сплетены неразрывно, туже, чем ее знаменитая коса.


И еще — убил остатки веры в пани Юлю, той самой веры, которою я — все, в общем, понимающий — превратил в свою любимую сказку, стараясь не замечать ни циничных фраз, ни хладнокровного торга с «непримиримыми» врагами, ни жестко, без сентиментов, просчитанного финансового интереса, ни полного презрения к «электорату», которой на трибуне талантливо сменялся проникновенным голосом, полным доброты, понимания и отваги...


Извини пани Юля, больше это не работает. Верилось, да перестало».*

Вдумайтеся, шановний читачу: письменник, який написав дві позитивні книжки про Ю. Тимошенко, врешті-решт у ній же і розчарувався. І він далеко не перший та не останній. Особисто я розмовляв із Олександром Середюком, ще одним дослідником та автором цілком позитивних книжок про Ю. Тимошенко — «Ангел Хранитель. Політичний портрет». (Луцьк: Вісник, 2002) та «Юлія. Політичний портрет Ю.В. Тимошенко» (Луцьк: Надстир′я, 2005). Він теж абсолютно розчарований у своїй героїні, а що чоловік писав! Порівнював звичайного авантюриста і підступного провокатора із ангелом-охоронцем всієї України.

Розчарування і зневіра охоплюють чи не всіх, кому доводиться близько співпрацювати із Ю. Тимошенко. Чому? Причин, мабуть, багато, але головними із них є нещирість та неправда — якості, через які будь-яка справа не може бути міцною і надійною.

_________________________________________
* Всі висловлювання взято із книги: Рогоза Ю. Убить Юлю -ІІ //. — К. Медиаэкперт», 2007.

XII. Інкубатор політичної шпани

Із написаного у розділі «Воїни світла і справедливості» напрошується висновок: у парламентському списку «Блоку Юлії Тимошенко» більшу його половину становлять представники великого бізнесу. Депутатський мандат дає їм доступ до важелів державного управління і бюджетного фінансування. Вміло використовуючи депутатський статус та адміністративні механізми, вони не лише захищають належний їм бізнес, а й суттєво збільшують свої капітали. Інші питання цікавлять бізнесменів менше всього. Тому список БЮТ нагадує своєрідний бізнес-проект, який для маскування затулили ширмою із двох десятків справді достойних постатей. Але все-таки переважна більшість списку БЮТ — це маловідомі в Україні особи та ще й із не найкращими характеристиками і далеко не бездоганним минулим, навіть із числа людей великого бізнесу. На серйозну законотворчу роботу більшість бютівських депутатів просто не здатна. Це видно з усієї їхньої діяльності і в стінах парламенту, і за його межами. Навіть обравши новий склад депутатів від БЮТ на позачергових виборах 2007 року, виборці побачили, що абсолютно жодних якісних змін не відбулося, навпаки — стало гірше. Але хіба можна сподіватися чогось доброго від такої різношерстої публіки, яка переслідує примітивні своєкорисливі цілі? Вожді охоплені незбагненною жадобою влади, а їхні підлеглі — власними меркантильними справами. Як тут не згадати відомого прораба перебудови Олександра Яковлева, який на початку 90-х років попереджав про небезпеку перебування при владі політичної шпани — безвідповідальних, безсоромних і примітивних кар′єристів та нахабних пристосуванців. Саме таких осіб у Верховній Раді України найбільше у списку «Блоку Юлії Тимошенко». А що тут дивного? БЮТ уже давно перетворився на інкубатор політичної шпани на усіх рівнях.

Підсумовуючи, можна констатувати: Ю. Тимошенко та її оточення своєю брутальною колополітичною діяльністю скомпрометували в Україні пропорційну виборчу систему. Приймаючи її у 1997 p., український законодавець рівнявся на кращий європейський виборчий досвід, але він тоді не міг передбачити, що вже через 8 років цілком демократичну справу обрання парламенту жінка з косою перетворить на банальну інкубацію політичної шпани та ще й у рамках грандіозного бізнес-проекту. Недаремно ж у ЗМІ почали розшифровувати абревіатуру «БЮТ» як «Бізнес Юлії Тимошенко». А й справді дуже влучне, а головне — цілком достовірне найменування організації, яку колишній заступник голови ВО «Батьківщина», Герой України Степан Хмара назвав «напівприватною і напівмафіозною антиукраїнською структурою».


Зміст     Передмова     Книга перша     Книга друга     Книга четверта     Книга п′ята     Книга шоста     Після написаного     Про автора

Сайт создан в системе uCoz