Феномен Юлії Тимошенко

ЗМІСТ

Феномен Юлії Тимошенко

Остап Кривдик

Фото Юлії Тимошенко

Вона — досконало спозиціонований політмаркетинговий продукт, капіталізований бренд, доповнений харизматичною особистістю. Це — висока технологія політики. Технологи, що працювали з нею на початку — Дмитро Джангіров і Казбек Бектурсунов, зараз ліплять лідера з Леоніда Черновецького.

Люди часто мислять образами. Які ж базові образи було закладено і в якому контексті їх спозиціоновано щодо Юлії Володимирівни Тимошенко?

Милополітика?

"Я готова прати білизну у виборчому штабі справжнього лідера..., який готовий життя своє віддати за країну".
Юлія Тимошенко, 2001 рік

Просто Марія. Донна Бейжа. Рабиня Ізаура. Україна 90-х сиділа на серіалах. Жінки плакали над нещасною долею товаришок по недолі, гнівно таврували зрадливих злих чоловіків, раділи кожній довгоочікуваній перемозі своїх героїнь. І щовечора чекали їх, як дітей зі школи, додому.

Серіальним мисленням людей не могли не скористатися розумні і цинічні спеціалісти. Санта-Барбара української політики вимагала своєї Іден, своєї Джини, своєї Софії — і технологи дали її Україні.

"Жертва, котра перемагає своїх мучителів" — образ, в якому позиціонують Тимошенко з початку 2000-х, а особливо з 2005-го.

Згадаймо, як тисячу разів програвалася матриця "президент може зробити погано - але я не вірю в це". В цій матриці немає конкретного інтересу конкретного політика, а є жінка, котру ображають, котра терпить, котра щиро самопринижується заради спільної справи.

Звідси — ціла купа блискучих персональних — непрагматичних аргументів: хіба мужчини можуть дозволяти, щоб так знущалися над жінкою? Доки вона буде таке терпіти?

Те, що стається з Тимошенко, стає частиною особистого життя людей, їх співчуття і співпереживання. В такому емоційному загостренні будь-які дії проти неї, включно з звинуваченнями у державній зраді, тільки посилюють позицію "жертви".

Але чи готові люди так переживати, наприклад, за долю головного архітектора свого міста — чи все ж хоча б звернуть увагу на те, що і як він робить?

Серіали, тепер вже російські, а не американські чи бразильські, і надалі зривають рейтинги на провідних каналах України. Та чи зможуть українці відрізнити політичний серіал від реальності?

Шоу?

"Тимошенко — це віра така".
Олег Покальчук, колишній політтехнолог БЮТ

Надія. Потім — віра. Пізніше — любов. Зараз в Україні багато тих, хто вірить, надіється і любить Юлію Володимирівну. І це — дуже невипадкова любов.

Її надривний, майже істеричний тон смішить іноземних журналістів і магічно діє на українських виборців. Її промови нагадують проповіді, її образ — Оранта, і це не дивно, враховуючи те, що її перший заступник — професійний проповідник. А коли віриш і любиш — чи можливо аргументувати, приводити якісь докази, сперечатися?

Її міжнародний брендінг через Революцію, косу і пальто від Луї Вуітон успішно відбувся і на українському ринку. Жоден політик досі не фотографувався для ELLE і не заявляв, що не проти пари розворотів ню в "Плейбої".

Це ще один, успішно запущений образ — "суперзірка" Тимошенко. Мадонна, Періс Хілтон, Ксюша Собчак, Шерон Стоун — Юля з ними в одному ряду.

Суперзірковість тісно пов’язана з вірою і любов’ю. На зірок стараються бути схожими, їх стиль копіюють, на їхні цінності орієнтуються. Їм некритично вірять. І це працює, навіть якщо лідерку прямо дискредитує її політсила.

Один журналіст розказав мені цікаву історію. Фірма—забудовник, котру люди пов’язують з одним БЮТівських нардепів, почала в підкиївському містечку Вишгороді під Києвом рити котлован.

Місце — територія колишнього, ще передвоєнного кладовища, пливуни, яри. По сусідніх будинках пішли тріщини — і люди організували комітет протесту.

Керівник комітету, продавець в місцевому магазині, після бурхливих слів на адресу місцевої райради, котра покриває будівельний бєспрєдєл, раптом кидає фразу — "Але я за Юлю, бо жінка врятує Україну". Завіса.

Політказка?

"Заради України я єдина з політиків відмовилася від амбіцій в 2004 році балотуватися на посаду президента. І підтримала Віктора Андрійовича Ющенка як єдиного кандидата від опозиційних сил. Віктор Ющенко здобув перемогу, в тому числі, з нашою підтримкою. І цю перемогу спустили, знаєте куди... "
Юлія Тимошенко, чат "Української Правди", 28 січня 2006 року

За Тимошенко не стоїть жодна ідеологія — ні права, ні ліва, ні космополітична, ні національна. Вона — все і відразу, кожен може знайти в ній щось для себе. І це дозволяє їй кардинально міняти свою позицію, реально не міняючи іміджу — він перекриває будь—які її вчинки.

Використавши місце в уряді Ющенка як трамплін в публічну політику, Тимошенко, втім, ще дуже довго не могла конкурувати з ним на рівних. Розробка "Юля — Жанна Д’Арк" ходила штабом Юлії Тимошенко ще весною 2001 року.

Тоді колишня "газова принцеса" тільки починала формувати свій імідж, повернувшись з Лук’янівського СІЗО. Помаранчева революція закріпила за нею образ людини номер 2 в українській політиці.

Що ж відбувалося за постреволюційними кулісами?

Першу атаку на Ющенка Тимошенко здійснила за схемою "погані бояри — хороший цар" устами свого соратника Зінченка, почистивши його оточення від своїх потенційних конкурентів. Ющенка з людини "над схваткою","судді" треба було перетворити в "учасника бійки" — і це успішно вдалося.

Далі ж, вміло поєднуючи риторику підтримки з цинічними підколками, використовуючи бажання прихильників "ширки" в навколопрезидентськім оточенні, уміло здійснила всі можливості для зрівняння шансів, а потім і перехоплення електорату.

Демони і герої, що їх перемагають, злі чарівники і переможна хода — всі ці образи супроводжують Тимошенко прогягом всього її шляху. Вона — міфологізована постать, а з міфом не поборешся. Тут все чітко, без півтонів — чорно-білий світ.

Її "все буде добре" в кінці кожної промови — це прогноз казкового фіналу. Це — звичайнісінька політична боротьба між двома лідерами, котру, проте, прикрили від стороннього ока міфологізованою завісою.

Але казки не розказують про конкретні інтереси конкретних політиків в конкретний час. Будьмо обережні з казками — "курочка ряба" може виявитися "бабою ягою".

Дискриміновані контексти

"Це вже стало доброю традицією — коли я намагаюся донести до суспільства реальні речі, проти мене порушують кримінальні справи. Я вже настільки до цього звикла, що коли це не відбувається, я починаю хвилюватися, що роблю щось не так".
Юлія Тимошенко, чат "Української Правди", 28 січня 2006 року

Люди не задають питання, за які гроші Тимошенко живе в розкішному особняку в Конча-Заспі, за які гроші збудовано палац її доньки. Людей не цікавить те, скільки коштів іде на одяг Тимошенко, за які кошти вона зупиняється в найшикарніших готелях європейських столиць.

Людей не цікавить те, за яким принципом формується партійний список БЮТ, яким чином туди попали мультимільярдери з кучмістським минулим, бізнеси яких і зараз залишають за собою шлейф беззаконня.

Люди не знають про те, чиї інтереси відстоюють достатньо публічні особи, і ким є "молоді аспіранти інституту міжнародних відносин", котрі заганяли всю Україну в "тендерне ярмо".

Людей не дивує обтічність відповідей Тимошенко на важливі питання — такі, як, наприклад, синхронне голосування з Партією Регіонів, нахабні забудовники в її списку чи конституційні зміни, які вона планує проводити.

Здається, сама Юлія Володимирівна настільки повірила у власну харизму, що думає, що люди пробачать їй все — чи коаліцію з дияволом, чи повний правовий нігілізм, чи життя на широку ногу.

Коли політика базується на сценаріях мелодрам, підліткових захопленнях кумиром і казках — це віртуальна політика. І сценарії такій політиці пишуть корисливі цинічні люди, інтереси яких і прикривають відрежисовані актори.

Така мелодрама шкідлива для України — за сценаріями не видно суті, за емоціями зникають думки. Гра на емоціях — це маніпуляція.

Всю українську політику вписано в серіал, релігійну драму, казку Тимошенко. Емоційне поле країни — в її руках, і це дуже небезпечно. Так починали великі диктатори — і люди щиро їх підтримували.

Наприкінці

БЮТ — достатньо потужна сама по собі сила, котра могла б і обійтися без маніпуляцій.

Дострокові вибори до Київради, здавалося б, мали б нарешті зламати цей формат, та зараз серіал триває. Саме проти таких спекуляцій на емоціях і віртуаліях спрямована ця стаття.

Шанс України — в раціональній, а не емоційній політиці. Так, це не так цікаво. Так, для цього потрібна чітка ідеологія: система пріоритетів і конкретне, а не абстрактне бачення ідеальної України з кроками до неї.

Але в іншому випадку нас знову чекають казки і серіали. Тимошенко в цьому контексті — просто людина, котра використовує нашу готовність не думати, а вірити.

В сценаристів є поняття "спойлер" — розкриття сюжету заздалегідь. Якщо людина іде в кінотеатр, знаючи про що мова, вона перетворюється в доскіпливого критика, котрого на халтуру не візьмеш. Більше того, тоді зникає сценічна реальність — людина не плаче і не сміється за заданим фільмом ритмом, а відслідковує деталі.

Ще один шанс української політики — це сміх.

Не сотвори собі кумира, каже Біблія. Тим, хто хоче вийти за межі матриці серіалу-віри-казки, рекомендую заміняти "Тимошенко" у новинах на, наприклад, "Брітні Спірс".

Тоді краще видно, як обігруються емоційні аргументи, як маніпулюється настроєм, як описується противників. І виключати по закінченню милополітичної драми телевізор.

Остап Кривдик, політолог, керівник сектору стратегії партії "Наша Україна". Дана стаття є особистою точкою зору автора і не відображає офіційну позицію партії.

Джерело: "Українська правда" 18 вересня 2008


Миледи Ю

Игорь Рассоха

плакат с техно-Тимошенко на мотоцикле

Мне неприятно писать эту статью. Не потому, что я не верю в то, что пишу. Какой-либо “управы” на меня нет, журналистика для меня всего лишь хобби, и заставить меня писать здесь не то, что думаю, практически нереально. Дело в другом. Не так давно и у меня в доме (как у многих “оранжевых”) висел прекрасный по дизайну плакат с такой себе техно-Тимошенко на мотоцикле. У моих родителей-пенсионеров дома другой плакат — с Юлией Владимировной в виде некоего средневекового рыцаря (вероятно, имелась в виду Жанна д’Арк) и подписью «Воин Света». Дизайн плаката тоже выше всяких похвал. У родителей этот плакат висит и сейчас. Они оба — члены партии «Батькивщина», партии Юлии Тимошенко. Ни их, ни кое-кого из своих близких друзей мне пока не удалось переубедить. Для меня раскол «оранжевой» коалиции — в прямом смысле семейная трагедия.

Конечно, политика — не семейная жизнь. Я люблю своих родителей независимо от того, за кого они голосуют. На личном уровне мы не поссорились (еще не хватало: из-за каких-то политиканов...). Не собираюсь я ссориться из-за Тимошенко и ни с кем из своих друзей. У меня нет друзей среди руководства «Батькивщины», но среди местного и центрального руководства, скажем, партии «Реформы и порядок» есть целый ряд людей, которых я уважаю и которым глубоко симпатизирую. Надеюсь, со временем откроются глаза и у них. Только бы это случилось не слишком поздно. Просто пришла пора поговорить откровенно и назвать вещи своими именами.

В плане психологическом для меня была огромная психологическая разница между развалом первой и второй «оранжевых» коалиций. В 2006 году мы воспринимали происходящее как следствие конфликта двух личностей, причем Ющенко выглядел более некрасиво. Собственно, именно так восприняла те события и вся «оранжевая» Украина. Этому способствовала и спускаемая из Киева весьма дебильная агитация против Тимошенко. Помню дебильный сатирический листок «Червоний перець»: там юмор был настолько «ниже плинтуса» (кажется, даже чего-й-то шутили насчет месячных у Тимошенко), что областной штаб решился эту газетенку в районы и вовсе не передавать. Результат той пиар-войны хорошо известен: Рейтинг Тимошенко и БЮТ намного превысил рейтинг Ющенко и «Нашей Украины», Ющенко заклеймили как соглашателя с проклятыми «бело-синими» и с тех пор непрерывно подозревали в намерениях ликвидировать результаты Оранжевой революции и в диктаторских наклонностях. Юлия же Владимировна (в народе — просто Юля) создала себе имидж чистого и последовательного борца за счастье народа. И, конечно, превосходный дизайн... Воин Света, блин...

Если Юлия Владимировна — Воин Света, то я, сейчас, получается, встал на сторону Тьмы. Ай-яй-яй, как же мне не стыдно считать такую приятную во всех отношениях даму злым гением Оранжевой революции? Как же я докатился до жизни такой? - Об этом стоит рассказать подробнее. Впервые рискну это сделать публично.

Когда я пришел в августе 2004 года в областной штаб в поддержку Ющенко, то был беспартийным. И, честно говоря, не горел желанием вступать в какие-либо партийные ряды: слишком неприятным был мой предыдущий партийный опыт членства в НДП и в «Рухе». Лишь в январе 2005 года написал заявление в «Нашу Украину». Написал сознательно. И уже тогда очень хорошо понимал, что НИКОГДА не буду в одной партии с Юлией Тимошенко.

Числа эдак 24 ноября 2004 года, когда уже прошел в Харькове первый грандиозный «оранжевый» митинг, но новый штаб во главе с Аваковым еще не заработал, состоялся у меня дивный разговор. Захожу я тогда в наш штаб Ющенко на улице Гоголя и натыкаюсь в одной из комнат на двух очень влиятельных на тот момент людей (я и сам был тогда в штабе весьма влиятелен). Они мне очень обрадовались:

- О, Игорь, привет! Присоединяйся: мы тут планируем, как будем перекрывать основные магистрали Харькова. Думаю, надо обязательно перекрыть в нескольких местах проспект Гагарина, Московский…»

- Стоп-стоп стоп! Зачем перекрывать?!

- Ну, Юлия Владимировна же приказала во всех городах перекрывать ДЕМОНСТРАНТАМИ основные магистрали, мы должны выполнять ее указания...

- Подождите, у нас же здесь идут переговоры с Шумилкиным, он вообще в курсе?

- Нет, но ведь Юлия же Владимировна приказала... У нас же революция!

- Как вы думаете, харьковчанам, которые не смогут после работы добраться домой, это понравится? Это будет способствовать росту рейтинга Ющенко?

- Но ведь у нас же революция!

- А что думают по этому поводу менты?

- Они сказали, что если только попробуем перекрыть дороги, то тут же начнут арестовывать.

- НУ?!!!

- Но ведь у нас же революция! Юлия Владимировна приказала!

- О’кей, ребята, значит, вы хотите пойти на прямую силовую конфронтацию с милицией. У вас есть для этого соответствующим образом подготовленные боевики, оружие, развернуты подпольные явки, налажена система подпольной связи и конспирации? Вы готовы к переходу на нелегальной положение? Может быть, вы готовы к прямому силовому захвату власти?!

- Нет, но народ же сам... У нас же революция! Юлия владимировна приказала!

Далее пришлось прочитать коллегам некую историческую и политологическую лекцию, о том, что избирательный штаб демократического кандидата никоим образом не может быть перестроен в центр подпольного сопротивления, что даже такие завзятые подпольщики, как ОУН, сначала больше года готовили командиров УПА, собирали оружие и развертывали военные базы, а лишь потом восстали против немцев, что вообще у нас приказы подобного уровня может отдать только сам Виктор Андреевич Ющенко... В общем, коллег «попустило»... После этого эпизода один из них перешел в «Нашу Украину», другой же так и остался в БЮТ. В 2005 году эти пожилые солидные мужчины заняли в местной власти весьма высокие посты...

Надеюсь, я понятно объяснил, почему я тогда не вступил в партию Тимошенко? Есть такое простое понятие: безответственный авантюризм. Но я тогда думал, что это просто временное помрачение в условиях нервных перегрузок, на почве чрезмерного революционного романтизма...

Моя вина в том, что во имя великой цели, во имя торжества демократических идеалов я тогда на многое закрывал глаза. Например, на репутацию Геннадия Кернеса, вместе с которым нам даже как-то поручили готовить какую-то партийную резолюцию на областной конференции. Но Кернес, в отличие от Тимошенко, когда был в «Нашей Украине», по крайней мере, придерживался партийной дисциплины и не пытался отдавать заведомо провокационные приказы и делать заведомо провокационные заявления. Его телеканал тогда действительно был рупором демократических сил. Повторяю: до тех пор, пока он был у нас, Кернес ИГРАЛ ПО ПРАВИЛАМ. В отличие от Тимошенко, которая «подставляла» своих. Впрочем, сторонников Ющенко (а не себя, любимой) она никогда своими и не считала. Вина многих из нас в том, что мы не хотели этого замечать. А многие и сейчас не хотят.

Впрочем, тот разговор в Харькове — это только «цветочки» по сравнению с тем, что происходило тогда же в Киеве. Киевляне, что характерно, ТОЖЕ молчали до 3 сентября 2008 года. Лишь тогда на сайте mediaua.com.ua появилась статья «К власти - любой ценой!», которая объяснила мне, что в ноябре 2004 года Юлия Владимировна отдавала дебильные провокационные приказы вовсе не в состоянии революционной экзальтации и вовсе не от чрезмерного энтузиазма:

«Ради власти как таковой Тимошенко была готова залить центр Киева кровью, когда призывала еще тот, сознательный, Майдан идти на штурм здания Администрации президента на Банковой. Свидетели этого хорошо помнят тот странный лихорадочный блеск в ее глазах, который теперь будет сопровождать ее постоянно. «Революции без крови не бывает! Ну, погибнет 1000 человек, биомасса есть биомасса!» - во всяком случае именно так цитирует ее слова свидетель тех событий и нынешний идейный соратник Тимошенко, народный депутат от НУНС Давид Жвания. Интересно, почему тогда, во время событий Майдана, молчал депутат Жвания, почему не кричали криком соратники Тимошенко, когда 23 ноября 2004 года, мадам, что называется, «на голубом глазу» соврала о присутствии российского спецназа «Витязь» в здании администрации на Банковой? ... Зачем 28 ноября того же года Тимошенко, зная о том, что ведутся переговоры в Конче-Заспе, призывала народ к штурму правительственных зданий? ... Для того, чтобы положить в кровавый замерзший асфальт несколько сотен безоружных людей, чтобы сорвать мирные переговоры, основная роль в которых принадлежала Виктору Ющенко, а потом, когда пришло бы отрезвление после бойни, заявить, что такова была воля вождя, к тому времени покойного? ... Только трезвые головы военных остудили бившую через край агрессию Тимошенко. На «Острове» - в резиденции военной разведки Украины - ей не дали спецназ и вертолеты для высадки на Банковой. Ее планы танкового броска на Киев верного ей Деснянского полка не нашли поддержки ни у кого. Громкие заявления о немедленном всенародным штурме были задавлены волей самого Ющенко».

А давайте вспомним более поздние события. Вспомним, как Тимошенко сотворила образ монстра «любого друга» из Петра Порошенко. Я напомню, что Порошенко подписал договор с коллективом собственного финансированного им 5 канала ТВ о том, что не будет вмешиваться в освещение новостей журналистами. Правда, монстр и враг демократии? Но народ Украины как зомби «повелся» на слезливые рассказы Тимошенко о том, как злой олигарх ее обижает и притесняет. Теперь роль злого гения «повесили» на Балогу. Юлии Владимировне все время кто-то или что-то сильно мешает. Как плохому танцору — ноги...

Вспомним, что после Оранжевой революции Тимошенко ДВАЖДЫ призывала к немедленному роспуску Верховной Рады. Ау, сторонники Воина Света, вы это помните? Вы помните, как Юлия Владимировна требовала от Ющенко немедленного роспуска Верховной Рады, в которой Мороз ЗАКОННО и в соответствии с Конституцией сформировал коалицию с Януковичем?

Ах, Вы лично тогда были тоже за роспуск Верховной Рады? Вот с этого момента подробнее. А на каких, собственно, основаниях Президент Ющенко был должен тогда распустить Верховную Раду? Были ли для этого ЗАКОННЫЕ основания? А зачем вам какие-либо законные основания? Ведь Воин Света, наша любимая Юлечка, сказала тогда этому слабому, непоследовательному Ющенко, что этого еще более мерзкого Януковича нельзя утверждать Премьер-Министром, а Верховную Раду нужно немедленно распустить. Какие вам еще законные основания?! Ведь Юлия Владимировна сказала! И почему-то никто в Украине не сказал громко и вслух, что наша дорогая Юля уже в который раз призвала к БЕЗЗАКОНИЮ и «беспределу».

Я напомню, что народ поднялся на Оранжевую революцию именно в ответ на беззаконие и беспредел на выборах Президента Украины. Вопрос к сторонникам Тимошенко: вы против любого беззакония, или только против беззакония команды Януковича? Или то, что нельзя Януковичу (Ющенко, Морозу, Тягнибоку и т.д.), можно вашей любимой Юле? Значит, снова, как и у нелюбимых вами «бело-синих», «у них — презренные шпионы, а у нас — доблестные разведчики»?!!

Далее Юлия Владимировна мило и изящно объединилась с Партией регионов для ограничения полномочий Президента и максимального расширения полномочий Премьера (Юлия Владимировна тогда так прямым текстом и объяснила, что для себя же на будущее премьерство старается). А затем к Януковичу во фракцию начали массово перебегать... напомните, из какой фракции? Мои милые юлелюбы, забыли уже? Если не ошибаюсь, 15 (пятнадцать) депутатов из БЮТ (а из «Нашей Украины» - всего 4). Один из них объяснял свое предательство так: «Усім набридло те, що відбувається у парламенті. Набридла політика екстремізму, якою ми займалися у БЮТ. Скільки ми там знаходилися, стільки піднімалося питання, чи йти щось блокувати, чи сидіти у підвалі. 70% робочого часу ми блокували трибуну в Київській міськраді чи парламенті». А затем, спровоцировав жадных «регионалов» на действительное нарушение Конституции, Юлия Владимировна снова воззвала к восстановлению «оранжевой» коалиции. И затем (что уже даже не удивляет...) снова навязчиво призывала Президента к немедленному силовому разгону Верховной Рады во имя... во имя чего?!!

Но настоящий подвиг веры наши юлелюбы совершили в сентябре-октябре этого года. Они снова поверили своей дорогой Юле в том, что ее нынешние разногласия с Ющенко — это всего лишь какие-то личностные разборки. Ну всего-то Россия захватила и фактически аннексировала часть территории соседнего государства. Ну всего-то российские политики высшего ранга прямо заявляют, что Украина будет следующей. Ющенко-провокатор посмел заявить, что нехорошо нарушать Устав ООН и нельзя при этом использовать базирующийся в Украине Черноморский флот. Этот себялюбивый и слабый мерзавец-придурок посмел явиться в осажденный Тбилиси в то время, как наша дорогая Юлечка отдыхала где-то в Испании. Под зловещим влиянием главы своего Секретариата Виктора Балоги это ничтожество посмело потребовать скорейшего вступления Украины в НАТО! Полное забвение идеалов Оранжевой революции! То ли дело наша дорогая Юлечка, которая правильно объяснила всем сторонникам демократического европейского выбора, что наша главная надежда на пути в Европу — хорошие отношения с Владимиром Путиным... Ура, товарищи! И после этого проклятый Ющенко посмел обвинить нашего любимого, милого, кроткого Воина Света в предательстве! Мерзавец!

Знаете, наблюдая за метаморфозами Юлии Владимировны Тимошенко, я задаюсь простым вопросом: как это все ей сходит с рук? Это что, харизма такая? - Разгадку мне подсказал один из старых выпусков украинского Камеди-клуба. Там Юлия Владимировна представлена в виде Миледи из фильма «Три мушкетера». Советский сериал о д’Артаньяне и его друзьях с молодым Боярским в главной роли смотрели, наверное, все. Там роль миледи Винтер с блеском исполнила Маргарита Терехова. Но еще лучше читать книгу самого Александра Дюма. Терехова все-таки — никак не ангел и в фильме на это не претендует. А в книге Дюма миледи Винтер — это именно ангел во плоти. Настолько, что д’Артаньян, которого она хотела убить и у которого она «просто так» убила любимую женщину, готов был ее простить. Вот такова же и Юлия Владимировна Тимошенко. Женщина с ангельским лицом, безжалостная и беспринципная. Миледи Ю.

Интернет-обозрение "Главное" 20 октября 2008 г.


Вона – технологія

Остап Дроздов

Тимошенко – ідеальний кандидат для галицького виборця. Ображена, категорична, місійна, ілюзорна. Парадокс успіху Тимошенко на західних теренах – це геніальна технологія ЮВТ, помножена на політичну імпотентність регіону

Про кандидата в президенти Юлю Тимошенко треба писати лишень як про феномен. Історія не лише України (багатої на політичних аферистів), а й Європи не знала подібного сплаву: потужна харизма + технологічність образу + геніальне акторство + бездоганна візуалізація + бійцівські характеристики + асфальтозакатувальна манера роботи + перманентна гра на публіку + позитивна риторика. Кожна з цих рис відпрацьована феноменально. Тому й коктейль виходить убивчий: «граціозний Гітлер», «гіпердобре зло», «високопрофесійна непрофесійність», «цинічна Вона зі слізливими очима».

БЮТ – це релігія

Найбільша облуда українського виборця полягає в тому, що він сприймає Юлю Тимошенко за політика. Я ж пропоную її оцінювати як суперечливий феномен, як позачасове і позаситуативне явище. Отака вона – з опечатаною суттю і розпіареною обгорткою, з награною риторикою і діаметрально протилежними діями. І вона завжди буде на коні, допоки українці не зрозуміють: вона – не політик, а отже, до неї не варто застосовувати принципи політичного аналізу та прогнозу. Вона – явище зі сфери релігії, де віра ставиться вище за підтримку. Віра заперечує аналіз. Саме тому структурно БЮТ будується за принципом релігійної спільноти, об’єднаної пастором-авторитетом. Саме тому вся партійна будова довірена пастору харизматичної церкви Турчинову. Саме тому виборець Юлі – не аналітик, а адепт, парафіянин БЮТу. Тимошенко і БЮТ – це більше і глибше, ніж політика.

Ключ до розгадки Тимошенко прихований у несвідомості її електорату. Вся мотивація голосувати за неї лежить не в площині прагматичної підтримки, а в площині емоційного, емпатійного єднання з візуальним образом. Для люмпена вона просто Юлічка, для дітей – ТигрЮля, для мужиків – Єдиний Мужик У Спідниці, для інтелектуалів – Тверда І Непохитна, для молоді – Ікона Стилю, для середнього класу – Державний Муж, для журналістів – Невимушена Харизма. Для кожного з нас Тимошенко має свій образ, свій підхід. Вона багатовалентна, тому база її електоральної підтримки найширша. Але кожен її образ, виведений технологічно, зливається в енергетичне ядро, яким є вона сама. Я називаю це одержимістю. Вона одержима тим, до чого прагне. Вона одержима самим процесом. Вона одержима мрією бути єдиною на єдиній вершині. Одержимих бояться, тому підтримують. З одержимими неможливо дискутувати. Одержимі не гребують засобами заради святої місії. Одержимих можна зупинити лише фізично. Читайте Рогозу: «Вбити Юлю».

Релігійна формула феномену Тимошенко пояснює все довкола неї. Вороги Юлі – це антихристи. Її критикани – циніки й одержимі нелюбов’ю до Неї. Коли конфронтує віра й невіра, то логічна аргументація для фанатів Тимошенко не діє. Не лише експерти, а й весь український політикум у тупику: що робити з Тимошенко? Що їй протиставити? Конфуціанство гласить: те, проти чого ми боремося, лише міцніє. Награна, поцитатно розписана піарщиками Тимошенко одразу б опинилася в ніші маргіналів – якби Україна була Європою. Але оскільки збірний портрет українського виборця опирається на совкізм та примітив – звідси й маємо безпрецедентне явище Тимошенко: економічний марксист видає себе за найближчого друга бізнесу; типово лівий і навіть проросійський політик оберемками збирає націонал-патріотичний електорат Західної України; неприхований авторитарний діяч виступає в іпостасі лідера демократичних сил; корисливий популіст заручається підтримкою світлих ідеалістів типу Левка Лукяненка чи Ніни Матвієнко; кумир Майдану наймає «демона» Медведчука, аби разом із «гаспидом» Януковичем скроїти Конституцію на двох. Розумом важко пояснити, чому весь цей явний антагонізм не змушує виборця бодай на одне око прозріти. Очевидно, ми маємо справу з телевізійною і білбордовою Тимошенко, не знаючи достеменно її самої. І намальована ідилія така ідилічна, що руйнувати її можуть тільки антихристи та циніки, одержимі нелюбов’ю до неї, білої.

Тимошенко цілеспрямовано формує культ своєї особистості. На сайті БЮТу так і написано: Лідер Партії. Обидва слова з великої літери. Культ особистості – це коли твоє ім’я і на шкільному зошиті, і в назві вантажного літака, і в порнофільмі, і у вигляді наліпки на лобовому склі автомобіля, і на футболці, і на куртці, і на бейсболці, і в літературному творі, і в повсякденному лексиконі простого селянина. Крок перший – політичний бренд треба перетворити у феномен побутовий. Крок другий – зробити його повсюдним за допомогою майонезно-кетчупівського маркетингу. Крок третій – стати одноосібною владою. Ну, а подальші кроки вже залежать від особистості, яка в культі. Хтось винищував горобців, хтось стеріг арійську расу, хтось творив диктатуру однопартійності. У нашому випадку хтось стане на вершині всього бізнесу країни (гральний, аптечний і далі за списком).

Підміна понять

Це останні вибори для Тимошенко. Свята ціль, об’єкт одержимості й пункт призначення останніх 7 років – на відстані простягнутої руки. І цього разу Тимошенко підготувалася найфаховіше. «Вона працює» – це суперова формула для кандидата від влади. Схиляю голову перед центральним штабом БЮТу. Формула «вона працює» ідеально лягає в стилістику Тимошенко, котра, як ніхто інший, уміє демонструвати трудоголізм і діловитість, інформаційно підкріплювати це враження свідомою маніпуляцією цифрами. Виборча кампанія-2010 подарувала країні новий креативний образ Тимошенко: вона – це Україна, яка працює і яка переможе. Зухвалішої підміни понять годі було й придумати. Які можуть бути претензії у виборця до України, яка й справді працює, бо ж жива іще! Які ж можуть бути претензії у виборця до себе? Підміна понять «вона – це Україна» знезброює. Кидати тухлі яйця в ці білборди не насмілиться ніхто, навіть в антиукраїнському Криму.

Тимошенко вкотре виявила здатність адаптуватися до будь-якого формату кампанії. Пригадується 2002 рік, бездарний лозунг «Весна прийде» і заквітчана Юля, щойно з СІЗО. Вона – жертва. Ідеальна формула в часи кучмізму, коли галичани готові були ноги цілувати російськомовній Тимошенко тільки за те, що вона проти. Досить, аби біля неї замерехтіли Хмара, Шухевич і Лук’яненко. Пройшло, тому що не могло не пройти повз пружиноподібну Галичину-2002.

Помаранчева революція показала країні дві Тимошенки. Перша – ідейна. Генератором революції була саме вона. Це вже потім оголився образ корисливої Тимошенко – коли оприлюднився документ, згідно з яким Ющенко ще задовго до Майдану дав розписку про її затвердження прем’єром після революції. Вона – за посаду, а не за Ющенка, як увесь Майдан. Та ніхто цього не помітив. Тому що перший образ – ідейного генератора революції – пересилив другий, кулуарний. Це теж технологія. Помаранчева революція породила найбільш тривалий образ Тимошенко – людини влади. Вона природжена йти до влади і мати владу в усій повноті. Це розкрило Тимошенко як політика не так професійного, як одержимого.

2006 рік, «Справедливість є, за неї варто боротися». Знову жертва інтриг, знову проти. Перемогти з таким образом – надлегке завдання для Тимошенко, для якої опозиціонерство – це природній стан навіть тоді, коли вона є владою. Як на мене, 2006 рік – це останній рік, коли Україна бачила Тимошенко справжньою: єхидною, колючою, зі стервозним посміхом, який, зауважте, технологи дуже швидко прибрали. Після 2006-го у країні править продукт розрахунків і технологій.

Юля справжня випадково проклюнулася лише в ролику «всьо пропало». Вона не в собі, коли щось не так. Її притишена інтонація – це відвертий обман. Правда про Юлю іде в пісок, коли піском є її намальований образ. Вся країна – в піску. Весь цей час ми бачили концентрований образ Тимошенко – технологічної. Хто зараз згадає віртуальний проект БЮТу «Ідеальна Україна»? Хто назве хоча б основний пріоритет віртуального «Українського прориву»? Технологічна Тимошенко крокувала Україною і збирала електорат передусім завдяки своїй всюдиприсутності. Таке враження, що виборець постійно хвалить її за видумки. За те, що вона постійно щось креативить. Ця гра в старанність та інформаційну гіперактивність підміняла і підміняє реальний стан справ у країні. Ба навіть опозиція не в стані перебити інформаційний ковпак БЮТу своїми медіа-ресурсами. Сили цілком нерівні. Хто б міг подумати, що чорний скандал із Лозінським-убивцею та бютівцями-педофілами можна нейтралізувати одним лише фактом – зустріти «Таміфлю» о другій ночі на Бориспільському летовищі і власноруч дати рятівний препарат помираючому виборцеві. Люди ніколи не повірять, що для технології нема нічого святого. На те «вона – технологія».

Юля і західняки

Тимошенко – ідеальний кандидат для галицького виборця. Ображена, категорична, місійна, ілюзорна. Парадокс успіху Тимошенко на західних теренах – це геніальна технологія ЮВТ, помножена на політичну імпотентність регіону. Електорально Західна Україна – це вотчина націонал-патріотизму. Точніше, недієвого, формального, вербального націонал-патріотизму. Рейтинги російськомовної і путінофільної Тимошенко в Галичині мимоволі оголяють нашу глобальну проблему, чи то пак трагедію. Чи здатна взагалі Галичина виховувати і просувати на всеукраїнський Олімп свою креатуру? Чи здатна взагалі Галичина брати країну в свої руки і безпосередньо реалізовувати власне бачення України? Юля Тимошенко рішуче доказує: ні, не здатна. Галичина – вічний електоральний донор. Галичину вічно розводять. І найбільша гіркота в тому, що розводять російськомовні та путінофільні.

У феномені Тимошенко я вбачаю наругу над націонал-патріотами. Ось і на виборах-2010 електоральне поле націонал-патріотів візьме Тимошенко. Чи принаймні спробує взяти. Метод – старий, як світ. Позбавити вибору. Ніякої специфічної та грамотної кампанії для західняків Тимошенко не проводитиме. Достатньо буде повозити її в грудні-січні на мітинги, де вона в кожному реченні вживатиме якір «Україна» і лайку «Януковіч». 2007 року я особисто дав запитання Тимошенко: «Що ви можете запропонувати Західній Україні, аби вона вас підтримала?». Вона сором’язливо поправила луївітонівський комірчик і промовила: «Моє завдання – врятувати Україну і побудувати українську Україну. Це буде найкращий подарунок Галичині». Це жах. Любі читачі, це є жах! Жах, який знову повторюється. Але яке це має значення для патріотичного виборця, позбавленого вибору?

Якщо Тимошенко стане президентом, Західна Україна отримає шанс прозріти, як це сталося за Ющенка. Щоправда, ціна такого прозріння незрівнянно вища. Бо краще мати ніякого президента, аніж сильного генерал-губернатора.*

Мовою фактів (інформація не для бютівців)

Все навпаки. Вона декларує те, що на ділі стає протилежністю. І проти цього не попреш – якщо ти, звісно, не парафіянин БЮТу. До слова, релігійний феномен Тимошенко розкривається в першому ж абзаці її виборчої програми: «Я завжди вірила і вірю, що Україна має унікальну, благословенну Богом місію… Йдеться про виховання твердої віри в Бога…». Кажу ж, це вже не політика і не просто кандидат. Справді, нічого святого для політика, який у декларації про доходи запевняє, що живе на одну зарплату.

Вона переможе, доки працює ночами на летовищах. Доки українець не зможе протиставити її візуальному образу щось інше, масивне й переконливе. Вона працює для того, аби не аналізували її роботи і конкретики. Своє завдання – подобатися – вона виконує сповна. Все інше – від лукавого невіра.

Подаю схематичну таблицю для тих, хто насмілиться не вірити.

Передвиборчі тези БЮТ, 2002-2007 рр.

А насправді…

Усунемо злиття влади і капіталу в антинародний конгломерат

За оцінками експертів, сумарний капітал бізнесменів-бютівців перевищує 3 млрд доларів. Основні олігархи БЮТу – Жеваго (1,7 млрд доларів), Губський («латифундист без статків»), Васадзе (0,72 млрд доларів), Хмельницький (0,63 млрд доларів), брати Буряки (0,55 млрд доларів), Сігал (0,33 млрд доларів), Веревський (0,28 млрд доларів), Фельдман (0,22 млрд доларів), Куровський (0,18 млрд доларів) та ін.

Захистимо національну культуру та мову

Фракція БЮТ підтримала у першому читанні законопроект, який фактично робить російську мову офіційною. Співавтором іншого законопроекту про офіційну російську був бютівець М.Баграєв

Введемо новий розділ Конституції, який народить реальну свободу слова

Проект Конституції БЮТ-ПР передбачав позбавлення ліцензії ЗМІ за «поширення дезінформації», без пояснень терміну «дезінформація» та права оскарження

Передбачимо процедуру імпічменту (відкликання) для всіх недобросовісних виборних осіб

Проект Конституції БЮТ-ПР передбачав пролонгацію повноважень Верховної та всіх місцевих рад до 2014 року

Заборонимо фінансування партій та виборчих кампаній юридичними особами

Без коментарів

Скасуємо судове мито та запровадимо інститут безкоштовних державних адвокатів

Без коментарів

Захистимо суди особливим порядком їхнього фінансування, незалежним від виконавчої влади

Судова система досі перебуває виключно на державному фінансуванні

Запровадимо суд присяжних

Суд присяжних не працює

Люди безпосередньо обиратимуть суддів

Без коментарів

Суди будуть виведені з-під політичного, адміністративного та корупційного впливу

Усі політичні рішення БЮТ проводив через суд, а в проекті Конституції пропонував спеціально утворити Київський суд, який мав розглядати тільки політичні спори

Закріпимо власність держави на володіння об'єктами стратегічного значення

Уряд Тимошенко домагається приватизації двох бюджетотворчих підприємств – Одеського припортового заводу та «Укртелекому»

Легалізуємо національний капітал, створимо для нього відверто протекціоністські умови на етапі його становлення

Цитата з проекту коаліційної угоди БЮТ-ПР: «Сприяти залученню російського капіталу в національну економіку»

Заборонимо податкові перевірки частіше, ніж раз у три роки

За даними Асоціації роботодавців, уряд Тимошенко практикує сплату податків на 2 місяці вперед, що супроводжується постійними перевірками податкової

Знизимо кредитні ставки до 5-6% річних

Кредитні ставки в Україні є найвищими в Європі (до 30%)

Кожна людина отримає комфортне житло, повноцінне харчування, транспортні засоби, предмети побуту не під кінець життя, а в молодості

Без коментарів

Збережемо на існуючому рівні вік виходу на пенсію

На вимогу Світового банку розглядається підвищення пенсійного віку до 65 років для чоловіків та 60 років для жінок

Забезпечимо повернення знецінених та вкрадених заощаджень

6,5 млн громадян досі не отримали «юліної тисячі» (станом на жовтень)

Захистимо довкілля, забезпечимо чисту воду та якісні харчі для всіх

У бюджеті-2009 не закладено видатків на лабораторне дослідження якості продуктів харчування. Також уряд скасував обов`язкову сертифікацію імпортних продуктів харчування і звузив перелік обов`язкової сертифікації вітчизняних продуктів харчування 

Буде забезпечено доступ до Інтернету для всіх без винятку громадян 

Замовчано про законопроект, яким пропонується ввести державну реєстрацію сайтів Службою безпеки України

Депутатів усіх рівнів обиратимуть за відкритими списками

Цитата Тимошенко, жовтень 2008 р.: «Відкриті списки – це повернення до мажоритарної системи. Олігархи розставлять в округах своїх людей, заплатять по 2 млн доларів за округ, а потім отримають країну як приз».

Буде скасовано окремі податки, зокрема ринковий збір

 

Місцеві бюджети недорахуються 500 млн грн після скасування ринкового збору

Право на здоров’я  не може залежати від стану гаманця чи посади. Це вирішиться запровадженням страхової медицини

Без коментарів

Армія стане професійною, сформованою на контрактних засадах

Чисельність контрактників зменшилася на 10%. Всупереч обіцяному скасуванню призову на строкову військову службу з 1 січня 2008 року кількість призовників збільшено на 6 тисяч

Провести адміністративну реформу

Без коментарів

Запровадити виборність губернаторів

Без коментарів

Ми звернемося до народу з проханням скласти „реєстр державного насилля”

Не звернулися

Ми змінимо підхід до справи та замість заробітної плати будемо справедливо формувати доходи людини

ВВП на душу населення в Україні становить на рік 4832 долари. Це 84 місце в світі, Україна стоїть поряд із країнами Африки, Алжиром і Белізом. Тривалість життя громадян України на 15 років менша, ніж в середньому в Європі

Збільшення обсягу фінансування наукових досліджень, відповідно до європейських стандартів

Без коментарів

Закінчення робіт із реконструкції приміщень Національного академічного українського драматичного театру імені Марії Заньковецької у м. Львові

Гендиректор театру А.Мацяк: «Ремонт, на який має бути виділено 374 млн грн, мав би остаточно завершитися 2015 року. Але це розпорядження не виконують. Цього року буде виділено лише півтора мільйона. Мені найважливіше, щоб були заплачені комунальні платежі і щоб ніде нічого не впало».

Створення умов для розвитку вітчизняного кінематографу

Без коментарів

 

 

Проведення раціональної фармацевтичної політики

Власники аптек скаржаться на намагання зацікавлених осіб привласнити їхній бізнес

Забезпечити доступність усіх верств населення до занять масовим спортом шляхом розвитку інфраструктури і організації фізкультурно-оздоровчої та спортивно-масової роботи за місцем навчання, роботи, проживання та відпочинку громадян

Уряд скорочує кількість уроків фізкультури у школах

Установлення мінімальної зарплати на рівні не нижче прожиткового мінімуму

Уряд рішуче протестує проти підвищення соціальних стандартів

Ліквідувати пільгові пенсії народним депутатам України і членам Уряду

Екс-нардепи коштують зараз бюджету 152 млн щороку

Скасування недоторканності народних депутатів України

Без коментарів

Чітке розмежування публічної політичної діяльності та професійної державної служби

У проекті Конституції БЮТ-ПР передбачено суміщення посад міністра та нардепа

Зменшити критичну залежність від монопольного джерела імпорту енергоносіїв, диверсифікувати шляхи їх постачання

Газові угоди Тимошенко-Путіна перетворили Україну в гарантованого споживача російського газу на 10 років

Налагодити діалог між владою, неурядовими організаціями та громадянами

14.10.2009 р. уряд скасував електронний реєстр громадських експертиз (єдину базу даних на сайті уряду, яка містить інформацію про висновки громадських організацій щодо діяльності і рішень органів влади)

Участь громадян у контролі за діями влади

Згідно з рейтингом Світового банку, торік показник України у частині "участь громадян і підзвітність уряду" був 47% (на рівні з Болівією, Замбією та Мозамбіком).


На закінчення цитата з передвиборчої програми. «Олігархія заробляє нечесні гроші на державних ресурсах та можливостях», - пише (зізнається?) голова уряду – органу з найбільшим доступом до державних ресурсів.

Ті, хто вірить, не чують. Ті, хто не вірить - знають.

Джерело: "Zaxid.net", 17 грудня 2009 року

_________________________________________
* Залишимо цю сентенцію на совісті автора – Кін.


Нічому не навчились і нічого не зрозуміли

Борис Кушнірук

Я останнім часом намагаюсь не критикувати дії опозиції, не провокуючи і так жалюгідну ситуацію з подальшим падінням рейтингу опозиційних сил та зростанням рейтингу усе більш активних "регіоналів", що чим далі, тим більше монополізують владу в країні. Але нахабні звинувачення пана Медведєв на адресу Оксани Забужко, змушує мене таки висловитись. Цей БЮТівський ідеолог дозволив собі написати, що "мабуть, Оксано, не дуже Вам хочеться, аби хтось нагадав про Вашу посильну роль в перемозі Віктора Федоровича".

Виявляється це письменниця Забужко несе відповідальність за прихід Віктора Януковича до влади. Ну дійсно, хто ж як не пані Оксана має нести відповідальність за те, що вже після обрання Віктора Ющенка Президентом України ще місяць на Майдані, якщо вірити багаточисельним повідомленням ЗМІ, представники однієї політичної сили на платній основі продовжували тримати в палатках мітингувальників, які мали забезпечити призначення прем'єром одну загальновідому пані.

Зрозуміло, це ж пані Забужко має нести відповідальність, що зразу після повторного другого туру президентських виборів у парламентські лави БЮТ почали активно рекрутувати "тушок", які ще восени 2004 року активно займались підтримкою Віктора Януковича, відповідаючи за фальсифікацію результатів голосування в тих чи інших регіонах України.

Ніхто інша, як пані Забужко, мабуть, має нести відповідальність, що замість того, щоби виступати як єдина команда, Юлія Тимошенко вже з початку весни 2005 року почала вести закулісні переговори з Віктором Медведчуком, що викликало шок в родині Президента України Віктора Ющенка, який і досі впевнений в причетності останнього в організації його отруєння.

Знову ж таки це пані Оксана має нести відповідальність, що вже з весни 2005 року штабісти БЮТ на чолі зі своїм ватажком почали розробляти плани по дискредитації Віктора Ющенка. Суть цього плану полягало у тому, щоби восени розпочати активну кампанію зі звинуваченнями на адресу оточення Президента Ющенка в корупції. А потім, провівши конкурс з публічного продажу Криворіжсталі, сама пані Тимошенко мала піти у відставку, звинувативши у всіх гріхах вже самого Віктора Ющенка. Метою цих дій мало би стати перетягування всього електорату Президента Ющенка на парламентських виборах навесні 2006 року на бік БЮТ. Мені вже доводилось колись писати, що про деякі деталі цього плану я, наприклад, дізнався десь наприкінці травня 2005 року.

Таки та сама письменниця Забужко, ймовірно, мала би нести відповідальність за волюнтаристські, безграмотні дії уряду на чолі з пані Тимошенко навесні та влітку 2005 року, які викликали, так звані, м'ясну та бензинову кризи.

Очевидно, що ніхто як пані Забужко мала би нести відповідальність за формування парламентського списку БЮТ з купи таких собі "янголоподібних" Губських, Портнових, Уколових, Лозинських, Черпицьких, Яценко і так можна перераховувати дуже довго. І це ще не згадуючи про представників БЮТ в місцевих органах влади по всій країні. Там не те що колишніх, а сьогоденних представників криміналітету потрібно перераховувати добре якщо тільки сотнями, а не тисячами. Кожний може проїхатись по областям та районам нашої країни і наслухатись таких матюків про тих БЮТівських слуг народу і їх діяльність, що зразу зрозумієш – в усьому цьому винна саме письменниця Забужко.

А потім вже у чому тільки можна було би не вважати пані Оксану винуватою: у постійних змовах БЮТ та ПР, спрямованих на впровадження російської мови у діловодстві, суттєвому обмежені повноважень Президента Ющенка, закулісному переписуванні Конституції, причому настільки юридично безграмотному, що тільки можна було реготати та жахатись.

І у катастрофічно безграмотній економічній політиці Тимошенко пані Забужко теж винна. І у відверто злочинному блокуванні розробки родовищ на Чорноморському шельфі, в чому була вкрай зацікавлена Росія, теж Забужко винувата. І у протидії крокам Ющенка, спрямованих на забезпечення аверсного використання нафтопроводу Одеса-Броди – теж Забужко. А у підписанні у січні 2009 року відверто корупційних газових домовленостей, що призвели до обкрадання України на мільярди доларів та тотального руйнування української економіки, вже просто дивно не звинуватити пані Забужко.

Я вже не кажу про авантюрну оборудку з росукренерговським газом, яка зараз реально загрожує багатомільярдними збитками Україні. Очевидно ж, що це пані Забужко готувала цю шахрайську схему.

Є сенс також пригадати нахабне розкрадання бюджетних коштів на мільярди гривень та просто мародерське розграбування державних підприємств, яке здійснювала, мабуть, теж пані Оксана, а не бютівські ландскнехти.

Також пані Забужко потрібно було би визнати винуватою у той майже не щоденній зливі брехні, яка розповсюджувалась пані Тимошенко та її штабістами. Згадаймо хоча б завалювання Інтернет простору гігабайтами повідомлень з розхвалюваннями на адресу Тимошенко та демагогічного оббріхуванні усіх тих, хто з нею не згоден. При чому це вже дістало навіть редакторів ЗМІ, що не знали, як з цим штабним БЮТівським інтернетним сміттям боротися.

Причому скільки би пані Тимошенко не ловили на брехні – з неї, як з гуся вода. Жодних вибачень, натомість нові порції неправди чи напівправди.

І от зараз нам намагаються нав'язати думку, що це не Тимошенко з її БЮТівським угрупованням, а пані Забужко та мільйони виборців, які голосували "проти всіх" чи взагалі не прийшли на виборчі дільниці, мають нести відповідальність за дискредитацію ідеалів Майдану та огиду до практично всіх помаранчевих та білосердечних політиків. Це виявляється вони, вирішивши не вибирати між двома антиукраїнськими прокремлівськими проектами, винні у приході Віктора Януковича до влади.

На жаль, пан Медведєв, Ви і надалі намагаєтесь когось іншого звинуватити у поразці Вашого вождя замість того, щоби зрозуміти, що не Забужко і не Кушнірук знаходились ці роки при владі, а Тимошенко та представники Вашої політичної сили, і у першу чергу саме БЮТ винний у перемозі Віктора Януковича. Непрофесійність, жадібність, брехливість та повна відсутність моральних імперативів Тимошенко та представників БЮТ відкрили дорогу до влади Віктору Януковичу.

І проблема зараз навіть не в Тимошенко, яка вже ніколи не стане Прем'єром та Президентом. Проблема у тих політиках, що зараз знаходяться поруч з нею. Абсолютна більшість з них неспроможна ані інтелектуально, ані морально запропонувати альтернативу українському суспільству. Замість того, щоби вибачитись за все скоєне та спробувати у щоденному режимі працювати над законопроектами та з виборцями, БЮТівські політики намагаються звинувачувати у чомусь представників української інтелігенції.

Це все лише наочно доводить закономірність поразки на президентських виборах, бо ані Тимошенко, ані пан Медведєв, ані інші представники БЮТ не готові чомусь вчитись і щось зрозуміти.

І останнє, пане Медведєв. Я намагатимусь уникати дискусії навколо минулого. Але якщо Ви і надалі шукатимете винних десь на стороні, а не у бютівському оточенні, то, повірте, ще багато чого можна буде розповісти про Тимошенко та всю БЮТівську братію. Я от тільки не впевнений, що це принесе багато користі Вам та БЮТ.

Українська правда, Блог Бориса Кушнірука, 19.06.2010


 

Iван Денькович: "БЮТ – це біле братство, де Бог замінений на Тимошенко"


Народний депутат вiд БЮТ розповiв "Експресу", хто збудував особняк для Тимошенко i за чиї грошi куплений її "Мерседес"-"броньовик"

Iван Денькович: "БЮТ – це біле братство, де Бог замінений на Тимошенко" Про що б пiд час цього iнтерв'ю не говорив Iван Денькович, вiн називає голову БЮТ i партiї "Батькiвщина" тiльки одним словосполученням — "Юлiя Володимирiвна". Єдине вжите ним iнше визначення взагалi зашкалює бютiвською виправкою. "Наш лiдер", — обмовився депутат про Тимошенко. Не дивно, адже шанобливiсть Деньковича при згадуваннi Ю. В. Т. вишколена цiлим десятирiччям перебування у партiї "Батькiвщина". Та насправдi вона — уже не "його лiдер".

 4 червня народний депутат вийшов iз "Батькiвщини" i тепер дав "Експресу" друге за останнiй час гостре iнтерв'ю про внутрiшньобютiвську ситуацiю. Нині його викриття не обмежуються рiвнем рiдної областi, а пiднялися до центрального керiвництва партiї i блоку.

«Бути першою, першою, першою!..»

— Ви – один iз найдавнiших членiв партiї "Батькiвщина", ще з тих опозицiйних часiв "епохи" Кучми, чи не так?

— Так, у "Батьківщині" я з 2001 року. Понад 7 літ очолював обласну організацію партії, одну з найбільших в Україні, яку має "Батьківщина". За кількістю голосів, які збирала Тимошенко на Львівщині за період мого керівництва, наша парторганізація завжди була найбільшою.

— А тепер iдете з цiєї партiї, чуєте вiд когось про себе "зрадник!" Не прикро?

— Моя заява про вихiд iз "Батькiвщини" — це остання спроба привернути увагу Юлiї Володимирiвни до її неправильної політики. У "Батьківщини" завжди було добре з бійцівськими якостями, але погано з ідейністю. Ідеології як такої немає. Фактично, якщо вдуматися, головною ідеєю завжди було досягнення Юлією Володимирівною першості в державі – прем'єрства, президентства... Бути першою, першою, першою!..

— Тобто йдеться не про класичну партію, а щось на кшталт релігійної громади: головне – віра в лідера і його непомильність?

— Десь так воно є. БЮТ нагадує «Біле братство», пам'ятаєте, була така релігійна секта. Там Христа замінили сектантським богом. У БЮТ Христа замінили Тимошенко. І дуже прикро, що лідер готова здавати свою команду, лиш би це відповідало меті досягнення першості.

-- Прокол на цьогорічних виборах – перший серйозний. До того "Батьківщина" рік за роком зростала кількісно, а Блок Юлії Тимошенко набирав на виборах щоразу більше голосів. У чім секрет цього успіху?

— Я б розділив рецепт цього успіху на дві складові. По-перше, місцеві організації й осередки партії розбудовані надзвичайно щільно, до рівня ледь не кожного села. І успіхи творили своєю працею ті люди в регіонах, в осередках.

А друге – це сама Юлія Володимирівна. Це — жінка, яка вміє звернутися до людей. А в нас у країні прийнято «жінка-мама», «жінка-берегиня» — люди вірять.

— Ну, в нас чимало жінок вміє «звернутися до людей».. .

— Треба визнати, що вона вміє вдало використовувати цей пієтет до жінок та загалом справді має потужний лідерський талант. Не кожна жінка є лідером, а в неї — справді неабияка харизма. Якщо брати саме лідерські якості, то я б сказав, що вона лідер не тільки українського, а й міжнародного масштабу. Складові цієї харизми – краса, наполегливість, уміння переконувати, впливати на підсвідомість людей. І плюс – вона пройшла тюрми. Український народ любить жаліти гнаних владою.

А на старті її кар'єри, 10 – 15 років тому, багато дали зв'язки з високопосадовими чиновниками. Вони сприяли її успіху – і Кучма, і Лазаренко....

— І як же вони посприяли її кар"єрі, саме тюрмами?

— Не тільки, це вже було потім. А спочатку вони взяли її в команду, ввели в коло впливових, «потрібних» людей, знайомство з якими творило можливості для подальшого зростання. Нагадаю, що Юлія Володимирівна Тимошенко була членом партії «Громада», яку очолював Павло Лазаренко. Потім у Лазаренка настали важкі часи, і Юлія Володимирівна де-факто її «забирає». І, вже маючи досвід, навички, коло однодумців, створює Всеукраїнське об'єднання «Батьківщина».

«Ющенко мав її поставити на місце»

— У принципі, якщо послухати вас – у людини цілком «правильна» політична біографія. А ви пишете заяву про вихід із «Батьківщини». Що змінилося?

— Власне, те, що нині залишилося тільки оте бажання бути першою і готовність здавати задля цього членів своєї команди.. .

От були в нас 2004 року два демократичні табори, очолювані Ющенком і Тимошенко. Перший став Президентом. Юлія Володимирівна справді йому дуже допомагала в кампанії і стала прем'єром. А що після того сталося з Віктором Ющенком? А вона мусила б мати до нього повагу як до Президента. Вважаю його провиною те, що він таки не зумів поставити її на місце.

— Чи правда, що вперше вони посварилися після скандалу із сином Президента — коли ЗМІ отримали від анонімних джерел знімки про порушення правил дорожнього руху Андрієм Ющенком у супердорогому авто, не зареєстрованому в Україні, інформацію про золотий телефон «Vertu», подарований йому оточенням глави держави, та інші елементи надмір розкішного життя?

— Я не знаю, чи справді то вона організувала цей скандал, як підозрював Президент. Але, знаючи членів команди Юлії Володимирівни... Скажу більше: хіба в тому оточенні є українці? Та нема там українців!

— Як це?

— Ну, є.. . люди інших національностей. На цих обличчях написано, якої національності люди оточують Юлію Володимирівну.

Виходячи з їхніх особистих якостей, я цілком допускаю, що так воно і було. Ми нині багато критикуємо Віктора Ющенка, та все ж це Президент, який відстоював українську ідею, культуру, історію, мову. Що було не до вподоби багатьом й у команді самого Ющенка, і в команді Тимошенко.

— До вас, в обласну організацію, мабуть, надходили директиви, як провадити агітаційну роботу. Чи містили вони вимоги щодо боротьби проти Ющенка, розробляли з цією метою якісь кампанії?

— Були команди висвітлювати його неправильні кроки, зради тощо.

— А ви завжди погоджувалися з директивами центру?

— Не завжди. Якщо методи нечесні й несправедливі...

«Внески – за вирішення проблем»

— Коли ви — як партійний керівник високого рангу — вперше дізналися, що Тимошенко точно балотуватиметься у президенти?

— Ще 2004 року. А після того, як наша команда перемогла на дострокових парламентських виборах 2007-го, стало очевидним, що на президентських виборах Юлія Володимирівна буде кандидатом номер один від цього крила політикуму.

Погодившись на пропозицію Юлії Володимирівни розпустити парламент й оголосити позачергові вибори до нього, Віктор Ющенко, з одного боку, врятував себе на коротку перспективу. Бо якби цього не було, то в умовах розростання орієнтованої на Януковича більшості, ще не відомо, яким був би закон про вибори Президента наступного разу і, зрештою, якими б уже за кілька місяців були повноваження глави держави. Проте в довшій перспективі він, як показали результати тих виборів, викопав собі цим кроком політичну могилу.

Той рік узагалі мав далекосяжні наслідки. Парадоксально, але, коли потім Ющенко, попри небажання, погодився на очолювання Тимошенко уряду, тим самим унеможливив її перемогу на президентських перегонах – уже через кілька місяців після виборів, котрі їй до тієї перемоги начебто розчинили двері. Економічна криза через рік застала Юлію Володимирівну на прем'єрській посаді й, врешті, знищила її мрію про президентство.

— Для таких значних витрат на організаційні потреби і пропагандистську роботу, які потрібні БЮТ для гри першою-другою скрипкою в країні, треба мати колосальні кошти. Як побудована у «Батьківщині» система фінансового забезпечення?

— По-перше, у нас є членські внески від партійців. Але, зрозуміло, вони «питання не вирішують». Важливіше те, що, оскільки в нас справді колосально розбудована структура по цілій країні,ми маємо не тільки великий депутатський корпус у Верховній Раді, а й величезний на місцях. І навіть рекламні ефіри та рекламні виступи наших представників у пресі – це зокрема їхнім коштом.

Частину ж грошей дає центральний офіс.

— А звідки ті гроші беруть як місцеві депутати і партійні керівники, так і центральні? На чому партії заробляють?

— Є люди, які роблять певні внески за вирішення проблем, коли партія при владі.

— А як це виглядає​​?. От, наприклад, я – директор ММК імені Ілліча, хочу державне замовлення на продаж гігантської кількості металу. Як мені отримати те замовлення?

— Якщо людина наближена до перших осіб держави, то йде на переговори найвищого рівня. Якщо ж близькі стосунки з першими особами ще не склалися, то вони ніколи вас не приймуть. Тоді йдете до посередників, наближених до перших осіб. Таких є перше коло близькості, друге... Говорите, вносите пропозиції.. . А потім із вашого боку йдуть «відкати».

Я знаю випадок, коли вирішувалося питання по шахтарях Донеччини і Луганщини. Туди було вкинуто 11 мільярдів гривень державної підтримки. Найменший “відкат” – 20%, отже, легко порахувати, скільки грошей отримано.

Керівники підприємств, які одержали ці кошти, мали повернути частину першій особі, дуже наближеній до Юлії Володимирівни. Міністр вугільної промисловості насправді був статистом, керувала галуззю зовсім інша людина. Тобто, одна з форм заробітку владних партій – це “відкати” з виділених державою бюджетних коштів.

Друга – повернення ПДВ. Наприклад, у кожній області є комісія з повернення податку на додану вартість. Ця комісія може бути готовою ухвалити рішення про повернення, але, якщо на це немає санкції згори, то вона цього не зробить. А щоб санкція була, людині «нагорі», котра дала згоду, треба віддати 30 – 35 відсотків суми готівкою.

— Та людина чесно все віддавала на партію?

— Упевнений, що частина йшла на партію, а частина – в інший бік.

— Пам'ятаєте, під час спроби створити коаліцію БЮТ і Партії регіонів був оприлюднений проект договору, де йшлося про пропозицію відмовитися від практики використання бюджетних коштів для фінансування політичної діяльності. Що це означало на практиці?

— Партія, безумовно, впливає на призначення у виконавчій владі. Найлегше БЮТ було вирішувати питання з призначеннями по вертикалі міністерств. Притім цікаво, оскільки за попередньої коаліції частину міністерств очолювали “нашоукраїнці”, а частину – бютівці, то вплив на призначення по цих структурах у регіони були відповідні. Нам годі було потикатися у вертикаль, очолювану ними, а їм у нашу. Щоправда, хоч виглядало так, бували випадки, коли, на диво, ми не могли добитися призначення своїх людей у структуру з «нашої» вертикалі – у місцевий Центр зайнятості, у Пенсійний фонд.. . По мільйону доларів щотижня вивозили з міністерства. Це мова про найбідніше міністерство.

Так, зрозуміло, частину цих коштів міністри здавали потім як «членські внески», а багато чого робили вони й такого, чого Юлія Володимирівна не знала. Але якщо вона брала їх на посади, то в будь-якому випадку відповідальна за них. І, зрештою, я впевнений, у неї в кожному міністерстві були свої агенти, і вона повинна була б робити висновки. Та цього не ставалося.

— Існували ще якісь способи поповнення партійної каси БЮТ?

— Ще один варіант фінансування – пожертви від бізнесменів, котрі розраховували на перемогу Юлії Володимирівни на виборах і давали партії кошти. Були й такі люди (це молоді бізнесмени), котрі готові нині фінансувати нашу партію за ніщо.

— Яке приблизно співвідношення між готівковим і безготівковим варіантами фінансування партійної діяльності?

— Переважно це готівковий варіант.

«Усе змінилося 2006-го»

— Чи на нарадах люди з регіонів дорікали центральному керівництву, що щось не так, декларації розходяться з реальною діяльністю? Чи всім отак було комфортно?

— До 2006 року ми справді були єдиною силою, натхненною вірою у «світле майбутнє» країни і партії. А тоді, під час формування списків на вибори до Верховної Ради, відбувся перший серйозний збій. Наше гасло на тих перегонах – «Справедливість є. За неї варто боротися» — не спрацювало в самій партії. У горішню частину списку потрапили підлабузники, «сраколизи», а люди, які справді працювали, — кудись униз.

До речі, ви знаєте, що особняк пiд Києвом, у Кончi-Заспi, який, за її словами, вона орендує, насправдi їй побудував кримінальний бізнес? А вона нагородила його представників мандатами.

А броньований "Мерседес" купив бiзнесмен iз Днiпропетровська Гарегiн Арутюнов (теж народний депутат від БЮТ. – Ред.).

Мандати, до речі, коштують по-різному – залежно від регіону, конкретної території та апетитів начальника виборчого штабу. Скажімо, у Київську міськраду ціна на рівні Верховної – 3 – 4 мільйони доларів. У Київську обласну – 100 – 200 тисяч. У Львівську – 50 – 70 тисяч.

За мандати у райради платили тільки в деяких районах. Вигідними вважалися ті, що поблизу обласного центру або на кордоні.

— Як у партії до з'явились ті, проти кого партія боролась на Майдані?

— Спілкування з представниками Партії регіонів, СДПУ(о) та інших на високому рівні було завжди. Між людьми існували товариські стосунки, хтось комусь навіть дітей хрестив... У нашій політиці це взагалі абсолютно звичне для всіх діло. Те, що відбувається у Верховній Раді, переважно щось на кшталт концерту. А позатим – зовсім інші стосунки. От 2006-го деякі люди і прийшли у список, точніше, їх привели на певних умовах.

— Але ж тепер вони першими й полишили партію й увійшли в коаліцію. Невже в центральному штабі не було розуміння, що ви не можете перемагати завжди, і що за першої ж поразки ці люди знову втечуть у табір переможців?

— Ну тепер пішли не тільки вони, а й давні партійці. Візьміть, наприклад, Зубова з Луганщини – чоловік десять років був із Тимошенко, в опозиції. Але він побачив, що Юлія Володимирівна робить неправильні кроки. Це взагалі найбільш болісно – справжні партійці йдуть. Вони бачать, як діє Юлія Володимирівна, і йдуть.

— Йдуть, коли вона програла. А чи були якісь форми внутрішньопартійних протестів, коли Тимошенко була на коні?

— Люди писали листи, заяви і йшли з партії завжди. Не раз порушували гострі питання на зборах обласних організацій, зокрема й нашої. Однак реакції належної з Києва так і не дочекалися. Яка там внутрішньопартійна демократія, якщо мене зняли з посади голови обласної організації за рішенням президії політради, яка не те що такого рішення не ухвалювала, а й узагалі не засідала.

«У перемозі ми не сумнівалися»

— Чи перед цими президентськими виборами в штабі Тимошенко була якась аналітика, що свідчила про її поразку, чи в перемогу вірили до кінця?

— Те, що Юлія Володимирівна йде другою за рейтингом після Віктора Януковича, було відомо від соціологів увесь час. А надія була на те, що хоч вона точно програє перший тур голосування, у другому турі виграє за рахунок прихильників Ющенка, Яценюка, Тягнибока... Ця впевненість була у всіх!

— Чому, на вашу думку, Юлія Тимошенко програла ці вибори.

— Є низка причин. І заклики Ющенка не йти голосувати або ж голосувати проти всіх. Це і на явку вплинуло, і на кількість «галочок» проти всіх. Інші політичні сили теж проти Юлії Володимирівни працювали. Третій момент – її виборча кампанія була побудована на агресії. Замість перейти на доброту, щирість, вона практикувала агресивні виступи. І четверте – це фінансування кампанії. Рівень фінансування кампанії Януковича був значно вищим, вони навіть практикували підкуп виборців. У нас грошей було менше.

— А чому – ви ж були при владі й схеми заробляння там грошей називаєте? Ті кошти розкрадали чи як?

— Гадаю, кошти на те діло списували великі, звітували, але реально ми серйозних масштабів фінансування не бачили. Закінчилося все тим, що Юлія Володимирівна навіть не розрахувалася за роботу в другому турі з членами ТВК, ОВК, штабів. Люди працювали у морози в неопалюваних клубах. По нашій області борг перед людьми становить 5 мільйонів 600 тисяч. Може, хоч після публікації цього інтерв'ю Тимошенко розрахується.

Щодо зневіри самих виборців у Юлії Володимирівні. Люди вірили у її слова у 2002-му, 2006-му, 2007-му, але вічно безкарно обманювати не можна. Зірка Тимошенко вже заходить. Вона не зійде так високо вже ніколи.

— Кілька місяців тому ви зробили гучну заяву про те, що БЮТ захопила мафіозна група, наводили факти корупції. Хтось пробував перевірити ваші заяви?

— Усе сказане мною – правда. Ситуація в БЮТ лише погіршилась. Тимошенко стала фактично заложницею кримінального бізнесу, вимушена розраховуватись із ними партійними осередками. А факти корупції настільки очевидні, що навіть смішно їх ставити під сумнів. До речі, прокуратура, яка начебто публічно запевняла, що все перевірить, потім письмово підтвердила, що не мала повноважень шукати корупцію в депутатських лавах. А міліція… Ви самі знаєте, яка в нас міліція.

— Слухаючи вас, логічно припустити, що тепер ви просто мстите Тимошенко за своє звільнення з посади. Вами керує образа — чи не так?

— Ні, я просто хочу, аби мої дотеперішні однопартійці знали, що їх чекає. Якщо ці люди, цей кримінальний бізнес, що поволі опановує партію за спиною Тимошенко, керуватимуть партією, то давні прості члени будуть там просто зайві. Тож нехай вони, знаючи це, роблять свідомий вибір – залишатися там чи виходити. До мене телефонує партійний актив і питає, що робити... Для багатьох із них це перша партія в житті, вони щиро вірили в боротьбу за якісь світлі цілі.

— А ви вступаєте до Партії регіонів?

— Це брехня, яку поширюють, щоб мене дискредитувати. А я хочу просто відпочити від партійної роботи.

Андрiй Ганус

"Експрес", 18 Червня 2010


Зміст     Фарисеї     Монолітне болото     Ананас     Презентація «Макухи»     Макуха...     Битва за Україну     Юлія...     Нарцис     Братва Юліїї Тимошенко     Виборчий список БЮТ     Виборчий список БЮТ 2007 р.     Лохотрон

Див. також: Віктор Ющенко. Недержавні таємниці: нотатки на берегах пам'яті


Сайт создан в системе uCoz