Ананас

або
Новий план захоплення Києва

Дмитро Чобіт

Броди: Просвіта, 2006

Написана у стилі журналістського розслідування, праця розповідає про відомого бізнесмена і політика Михайла Юрійовича Бродського — одного з теперішніх керівників ВО «Батьківщина» та виборчого Блоку Юлії Тимошенко. Розкриває немало прихованих сторін його діяльності та висвітлює плани щодо здобуття ним керівної посади у м. Києві, акцентує увагу на його післявиборних намірах.

Добре обгрунтована незаперечними фактами, публікація стане у пригоді всім, кому не байдужа доля столиці України, особливо киянам.

Коментар до обкладинки

Виборці звернули увагу на те, що червоне серце, яке стало емблемою виборчої кампанії БЮТ, чомусь дуже нагадує такого ж кольору товарний знак Української меблевої групи «Венето», власником якої є пан Бродський. Всі магазини і навіть матраци «Венето» прикрашені цим знаком. У ході чату в «Українській правді», читачка, яка представилася Матрацом поставила М. Бродському запитання: «Чи правда, що Ви — ідеолог Юлиного серця на білому прапорі? Спочатку не могла зрозуміти, що це серце означає. Зрозуміла випадково — купуючи матрас. Боже, червона галочка «Венето» — копія пошарпаного серця Юлі. Так, чи, що виходить? Тимошенко — обличчя матрасу!!!»[1] Така дивовижна подібність виборчого символа БЮТ до комерційного знаку пана Бродського вдало відображена художниками і на обкладинці книги.

Редактор: Володимир Біленко.

ISBN 966-75-44-35-4

© Дмитро Чобіт, 2006

І. Ананасовий скандаліст

Спостережливі виборці мають пам’ятати виборчу кампанію партії «Яблуко» на парламентських виборах 2002 року. Тоді крім великої кількості зелених яблук ця політична сила чомусь використовувала і великого та пузатого жовтого ананаса з рисами обличчя, дуже подібними до лідера партії «Яблуко» Михайла Бродського. Цей веселий ананас постійно розмахував руками і невпинно вигукував: «Ананас вас не подведет!» Але чомусь такі гарячі запевнення Михайла Юрійовича не знайшли відгуку в серцях українських виборців — очолюване ним «Яблуко» набрало аж кілька часток процента.

Навчений гірким досвідом, перед новими парламентськими виборами М. Бродський ліквідував свою маргінальну партійку і оголосив, що всім її складом переходять у ВО «Батьківщина», якою керують його давні друзі — Ю. Тимошенко і О. Турчинов; останній свого часу навіть очолював комітет боротьби за визволення Михайла Юрійовича із Житомирського СІЗО.

Перебування у в’язниці принесло М. Бродському першу популярність та сприяло тому, що його вкрай негативний імідж, пов’язаний із різноманітними скандалами та звинуваченнями, значно поліпшився у зв’язку із співчуттям людей до його тюремного мучеництва.

На виборах народних депутатів України 1998 року арештанта М. Бродського газета «Киевские ведомости», власником якої він був, у кожному номері подавала як в’язня сумління. Це спрацювало. У Голосіївському виборчому окрузі м. Києва М. Бродський набрав із-поміж трьох десятків конкурентів найбільше голосів — аж 13%. За тодішнім законом цього було достатньо для перемоги, тому прямо з тюремних нар М. Бродський поїхав в український парламент.

Спочатку Михайло Юрійович входив до складу фракції «Громада», згодом став позафракційним, а потім створив власну фракцію «Яблуко», яка фактично стала сателітом СДПУ(о) та озвучувала деякі делікатні питання, у яких лідери есдеків не бажали світитися.

Тоді у сесійній залі я сидів недалеко від М. Бродського, місце якого було скраю центрального проходу. На протилежному боці, зліва від Михайла Юрійовича сидів Григорій Михайлович Суркіс із своєю фракцією СДПУ(о). Я часто спостерігав, як ці два діячі сучасної української політики у гострих ситуаціях неодмінно переглядалися між собою. Все вирішувала міміка. Навіть найменші порухи обличчя Г. Суркіса М. Бродський розумів із неймовірно точним відчуттям. Після цього він голосно наказував своїм підлеглим «яблучникам», яку кнопку тиснути. І так було не раз. Правда, траплялися випадки, коли голосування або позиція фракції «Яблуко» не дуже тішила Г. Суркіса, тоді він виразно — проникливим поглядом свердлив М. Бродського, а той вдавався до мімікрії, підморгував, кліпав очима та знизував плечима. Ось так на виду і на практиці й здійснювалося сателіт-партнерство.

Депутатство Михайла Бродського теж позначилося різноманітними скандалами і провокаціями. Кияни мають пам’ятати дуже часті випадки раптового перекриття руху на вулиці М. Грушевського у Києві навпроти Верховної Ради впродовж усіх років перебування М. Бродського у кріслі народного депутата України. Ці перекриття самовільно вчиняли десятки тисяч ошуканих вкладників банку «Денді», президентом і власником якого був М. Бродський. Люди вимагали двох речей: повернення їм украдених заощаджень та повторної відправки М. Бродського на нари.

За чотири роки Михайло Бродський запам’ятався всім дуже добре. Бійки, штовханина, несамовиті крики, обзивання, матюкання, плювання стали звичною поведінкою цього парламентарія у сесійній залі Верховної Ради України. Чого варте лиш одне його демонстративно-нахабне сидіння у кріслі Президента України, яке позначилося черговим скандалом, бійкою, плювками...

1 вересня 2005 року в прямому ефірі 5-го каналу М. Бродський учинив явну наклепницьку провокацію проти Президента України та його близьких людей, а потім став як справжній рафінований фарисей вибачатися перед українськими виборцями за те, що він агітував їх голосувати за В. Ющенка! Зовсім не за те треба було Михайлові Юрійовичу вибачатися! Його агітація швидше за все мала негативні результати, а її ефективність просто не могла перевищувати тисячної частки відсотка. Вибачатися М. Бродському потрібно було за інше — за явно антинародну акцію та активну організацію ним відставки першого справді українського уряду Віктора Ющенка 26 квітня 2001 року! Тоді М. Бродський, Г. Суркіс, В. Медведчук та інші кучмісти аж із шкіри пнулися, аби лиш відправити Віктора Ющенка в небуття. Його самовіддана діяльність на благо України їх дуже налякала.

Як мовилося вище, у 2002 році українці не спокусилися на ананасові обіцянки, і М. Бродський надовго щез із політичного обрію України.

Тепер він знову з’явився, більше того, став лівою рукою Юлії Тимошенко. Цього разу М. Бродський вирішив у Верховну Раду України не йти. Його метою стала Київська міська рада. Але це не стільки мета Михайла Юрійовича, скільки тих сил, які за ним стоять, — їм потрібно взяти під свій контроль українську столицю, цей передовий бастіон, без здобуття якого неможливо підкорити і всю Україну. Однак розповімо все по порядку.

ІІ. Про роль пана Бродського у БЮТ

Той факт, що М. Бродського не виявилось у списку БЮТ на вибори у Верховну Раду України, багатьма сприйнявся як прояв якихось негараздів у керівництві ВО «Батьківщина». Але насправді це зовсім не так. Михайло Юрійович Бродський разом із Юлією Тимошенко та Олександром Турчиновим творять колопартійний триумвірат, який вирішує всі питання. Більше того, М. Бродський у штабі Ю. Тимошенко виконує найбільш делікатну місію та особисто впливає на прийняття різноманітних рішень. Ось приклади.

Відомий український політик Олександр Михайлович Волков, який перебував у дуже тісних і довірливих стосунках із Ю. Тимошенко та зробив їй немало добра, цілком закономірно сподівався на подальшу співпрацю з Юлією Володимирівною у майбутній Верховній Раді. Восени 2005 року він вів із Ю. Тимошенко перемовини щодо свого місця у виборчому списку БЮТ. Ось як описує епізод, пов’язаний із М. Бродським, сам Олександр Михайлович: «Для мене те, що сталося (те, що йому відмовили місце у списку БЮТ — Д. Ч.), було ударом у спину. Коли Юлія Володимирівна послала мене домовлятися з Бродським, я вже знав, що ми не домовимось».[2] Тобто Ю. Тимошенко не заперечувала проти присутності у своїй команді О. Волкова, однак направила його до М. Бродського, який приймав остаточне рішення. Вже цей факт багато про що свідчить, а насамперед — про ступінь впливовості М. Бродського у середовищі БЮТ.

Передвиборний діалог цих бізнесменів поки що залишається невідомим широкій громадськості, але його наслідком став несподіваний «удар в спину» — О. Волков у список БЮТ не потрапив і впав у важку психологічну депресію.[3] Причину цього Олександр Михайлович, з властивою йому відвертістю, назвав «Українській правді», яка провела з ним інтернет-чат: «Ті умови, які мені були запропоновані, навіть для мене, людини достатньо заможної — вони виявилися непідйомними».[4] Висновки про роль і функцію М. Бродського у цьому передвиборному процесі залишаю за читачем.

Оскільки за О. Волковим чомусь закріпилася негативна репутація, то М. Бродський хитро намагається подати його як людину, близьку не до Ю. Тимошенко і БЮТ, а чомусь до В. Ющенка і «Нашої України» та робить це системно й цілеспрямовано. До речі, подібним чином діють й інші бютівці. Однак це є черговою неправдою, спрямованою на обман виборців. І цьому є підтвердження.

В інтерв’ю журналу «Публичные люди» Олександр Волков сказав, що впав у психологічну депресію після того, коли дізнався, що його немає у виборчому списку БЮТ, бо Юлія Володимирівна «була не тільки моїм політичним соратником, але й другом сім’ї. Бувала у нас вдома, носила мою донечку на руках...»[5]

Від себе додам — мені достеменно відомо, що на дачі О. Волкова в Осокорках під Києвом улітку 2004 року проводились переговори Ю. Тимошенко із представниками Б. Березовського. Відомо й інше — ця ж дача стала місцем таємної зустрічі Ю. Тимошенко з В. Януковичем у листопаді 2004 року, коли вони досягли компромісу у тому, що Президентом України проголошують В. Ющенка, але пост прем’єра залишається Віктору Федоровичу Януковичу. Цю домовленість, як нібито єдину — на її погляд — можливість вийти із гострої політичної кризи, Ю. Тимошенко гаряче обстоювала у штабі Помаранчевої революції в Будинку профспілок, і про це добре знає добрий десяток людей.

Згадані зустрічі Ю. Тимошенко відбувалися за безпосередньої допомоги О. Волкова. Між іншим, Олександр Михайлович супроводжував Ю. Тимошенко у її поїздках у Москву у вересні 2005 року і допомагав їй налагоджувати контакти з російським істеблішментом. Тому М. Бродському нема чого переводити стрілки і перекладати вину з хворої голови на здорову. У даному випадку тут слід говорити про інше — з Олександром Михайловичем керівництво БЮТ учинило, м’яко кажучи, не по-людськи, тому він і назвав такі дії «ударом у спину».

Але повернусь до питання про роль М. Бродського у БЮТ. Другим прикладом ваги Михайла Юрійовича є такий факт. Згідно з рішенням трійки (Ю. Тимошенко, О. Турчинов і М. Бродський), всі обласні організації ВО «Батьківщина» і виборчі штаби БЮТ мусили подати списки людей, яких мали затверджувати обласні конференції партії та блоку на виборах у депутати обласних рад. Принагідно як член політради ВО «Батьківщина» стверджую, що подібного ганебного і антидемократичного рішення ні політрада, ні президія політради, ні з’їзд партії не приймав! Так ось, коли такий список надали зі Львова, його розглядав О. Турчинов і не висловив серйозних зауважень, але прийшов М. Бродський, подивився, обурився і запропонував львівським керівникам його переписати! Прибувши з Києва, львів’яни обурювалися тим фактом і дивувалися. Я теж обурююся і запитую: «Хто такий М. Бродський, щоб визначати персональний склад Львівської обласної ради?» Це одне. Друге: явно недемократичні і брутальні дії бютівської трійки свідчать, що ці діячі, які прагнуть стати проводирями і вчителями українського народу, навіть не мають уявлення про елементарну демократію, право і закон. Про конституційну вимогу, що «єдиним джерелом влади в Україні є народ», я вже мовчу.

Приклади з О. Волковим та львів’янами є незаперечними доказами того, яку велику вагу і владу має М. Бродський у ВО «Батьківщина» і БЮТ. Доповненням до цього може бути те, що саме він з О. Турчиновим та Ю. Тимошенко формували виборчий список БЮТ у Верховну Раду України. Від цього процесу були начисто усунуті всі керівні органи ВО «Батьківщина»: президія, політрада і сам з’їзд партії. Всіх 38 безпартійних олігархів, бізнесменів і пройдисвітів, які є у першій сотні виборчого списку БЮТ, вписували туди виключно О. Турчинов з М. Бродським і подавали на схвалення Ю. Тимошенко. Ось така демократія. Доречно зауважити, що хоча М. Бродського немає у списку БЮТ по виборах народних депутатів України, він напхав туди своїх людей. Зокрема, автору цих рядків відомо принаймні про двох таких осіб — Олега Ляшка (№ 26), редактора дуже близької до М. Бродського газети «Свобода», та Сергія Одарича — виконавчого директора фабрики матраців «Венето», власником якої є М. Бродський. У виборчих документах записано, що С. Одарич є директором фірми «Венето», але там не зазначено, що одночасно він є ще й керуючим Черкаським меблевим комбінатом, співвласник якого — все той же всюдисущий М. Бродський.

Автор цих рядків міг би назвати чимало інших прикладів, але й із вищенаведеного видно, що М. Бродський має надзвичайно великий вплив на всю діяльність ВО «Батьківщина» і БЮТ, у фінансуванні виборчої кампанії яких він взяв дольову участь.

Але найцікавішим є запитання: «Чому тоді такої впливової людини, якою безумовно є М. Бродський, немає у списку БЮТ по виборах народних депутатів України?» Відповідь на це запитання ще цікавіша.

III. Наполеонівські плани пана Бродського

1. Задум

Відомо, що кумиром пана Бродського є Наполеон Бонапарт, він навіть колекціонує все, що пов’язане з іменем цієї легендарної особистості. Слава Наполеона, вочевидь, не дає спокійно спати Михайлові Юрійовичу. Ось і народився у його світлій голові грандіозний наполеонівський план захоплення Києва — як важливий етап здобуття його соратниками повної влади в Україні. Цей план, мабуть, був освячений трійкою — крім Михайла Юрійовича, ще й Олександром Турчиновим і Юлією Тимошенко.

2. Для чого їм Київ?

Найголовнішою посадовою особою у Києві є міський голова, якого громада обирає прямим голосуванням. Голова очолює представницьку і виконавчу владу в столиці, тобто наділений дуже великими повноваженнями, які поступаються хіба що повноваженням прем’єр-міністра. І це не порожні слова. Адже в Києві виробляється значна частина ВВП усієї країни, третина Державного бюджету України теж формується саме у столиці. Крім великого економічного важеля, столиця є центром формування суспільно-політичного клімату України, тут розміщені редакції майже всіх загальнонаціональних телеканалів та провідних періодичних видань, керівні органи творчих спілок, політичних партій, громадських організацій і т. д.

Крім політичних завдань, київська влада може вирішувати чимало проблем, що стосуються розвитку бізнесу, надання земельних ділянок, забудови територій, здійснення окремих проектів. Фінансові ресурси Києва не йдуть у жодне порівняння із можливостями будь-якого міста України, навіть Харкова, Донецька і Дніпропетровська, разом узятих.

Тій політичній силі, якій вдасться встановити контроль над Києвом, значно легше буде поширити свій вплив і на решту України. Особливо це стосується виборів Президента України. Слово Києва тут може стати вирішальним. Це добре розуміють усі, особливо лідери політичних сил та політтехнологи.

Встановлення контролю над Києвом, безумовно, є першим етапом підкорення України. Саме крізь таку призму вожді БЮТ — Ю. Тимошенко, О. Турчинов та М. Бродський і розглядають питання виборів у столиці.

3. План-мінімум

План дій по завоюванню Києва обговорювався трійкою керівників «Батьківщини» не менш прискіпливо, ніж складався парламентський виборчий список. Дуже показово, що навіть станом на 14 січня 2006 року ще не було остаточного рішення — це добре видно із прямого ефіру на ТРК «Київ». Тоді на запитання: кого БЮТ пропонуватиме на посаду міського голови, Юлія Тимошенко відповіла: «Ми ще думаємо, аналізуємо і будемо приймати рішення».[6] І коли ведучий Василь Зима наполіг на відповіді, Ю. Тимошенко заявила: «Давайте почекаємо два тижні, ми визначимося, що робити».[7] Отже, остаточне рішення приймалось всього за два місяці до виборів. Чому так довго тягнули із важливим питанням у політичній силі, яка претендує стати провідною в усій Україні? Відповідь проста: обидва претенденти в кандидати на посаду мера Києва від БЮТ — Микола Томенко і Михайло Бродський (інших не було) не могли скласти конкуренції основному кандидату від «Нашої України» Олександру Омельченку. Друг Г. Суркіса Михайло Бродський мав вкрай негативну репутацію, а друг М. Бродського Микола Томенко не мав ні управлінського, ні господарського досвіду, ні лідерських якостей. Отже, оточення Ю. Тимошенко не в змозі було запропонувати киянам більш-менш пристойну особистість, і це тоді ж визнав у «Газете по-киевски» сам М. Бродський: «На жаль, у БЮТ поки немає свого прохідного кандидата на виборах мера Києва».[8]

Виходячи із цього, керівна трійка БЮТ вирішила не висувати свого кандидата на посаду міського голови Києва, однак це аж ніяк не означає, що вона відмовилась від зазіхань на столицю, просто стратегію обрано іншу. Мета стратегії — зробити М. Бродського керівником Києва. Для цього обрано такий план.

Михайло Юрійович Бродський іде кандидатом у прості депутати Київської міської ради під № 6 у списку БЮТ. Чому під № 6? Та тому, аби цю «світлу і чесну» особистість зайвий раз не світити і не дражнити порядних людей! Згідно з законом, перші п’ятірки виборчих списків мають публікуватись у пресі, вони є обличчям блоку і беруть участь у різноманітних виборчих акціях. А кандидати, починаючи із 6-го місця, перебувають дещо у тіні, хоча їхній депутатський мандат у разі обрання матиме не меншу вагу, ніж депутатів першої п’ятірки.

Високий рейтинг довіри киян до Юлії Тимошенко — у січні він становив 20% і був найвищим у столиці, давав надію блоку її імені здобути на виборах депутатів у Київську міську раду найбільше мандатів, а це означало, що фракція БЮТ буде найбільшою. Керівником фракції БЮТ у Київраді мають обрати саме Михайла Юрійовича Бродського — про це відверто говорять у керівному середовищі ВО «Батьківщина». Саме для того у прохідну частину списку БЮТ на виборах у Київраду було поставлено лише тих осіб, які у разі обрання депутатами Київради гарантовано голосуватимуть за М. Бродського як голову фракції БЮТ. Про це не лише говорять, а й пишуть. Так, газета «Сегодня» прямо наголошувала: «Бродский может «рулить» кампанией и не особенно «светясь» на публике».[9] Підтвердженням цих слів є і поведінка самого М. Бродського. Так, даючи інтерв’ю «Газете по-киевски», Михайло Юрійович так самовпевнено розказував, як він буде «рулити» Києвом, що кореспондент не втримався і запитав: «Ви говорите з позиції сили, відчувається впевненість у майбутній перемозі?».[10] Подібним чином М. Бродський показав себе і в інтерв’ю власному «Обозревателю» — там він відверто пише, що діятиметься у Києві, коли він ним керуватиме! Ось його слова: «При мне это будет муниципальная собственность...»[11] Зверніть увагу! Ще місяць до виборів, М. Бродський навіть не обраний депутатом, а вже такий самовпевнений, що неодмінно буде керувати Києвом саме він!

Здобути найбільшу кількість депутатських мандатів у Київраді — це програма-мінімум Михайла Бродського та осіб, які за ним стоять.

4. Програма-максимум

Після здобуття найбільшої кількості депутатських мандатів у Київраді фракція БЮТ пропонуватиме обрати свого лідера першим заступником голови Київської міської ради. Ця посада є другою після всенародно обраного мера.

На глибоке переконання автора цих рядків, посада навіть першого заступника голови Київради ніколи не задовольнить М. Бродського та його бізнес-політичну групу, і вони зроблять усе, аби протягом року новообраний мер, хто б ним не був, сам подав у відставку, або знімуть його із займаної посади внаслідок висловлення недовіри. А для недовіри голові завжди знайдуть причину. Що це цілком реальна перспектива, свідчать уже теперішні дії самого М. Бродського. В інтерв’ю «Газете по-киевски» Михайло Юрійович заявив: «Омельченко — плохой мэр, и, наверное, совсем не такой человек достоин быть городским головой Киева».[12] Очевидно, «достойним» М. Бродський бачить лише себе. А на сторінках власного «Обозревателя» М. Бродський хизувався, що розмовляє з мером Києва Олександром Омельченком на «ти» та ще й матом!!![13] Якщо він дозволяє собі таке хамство тепер, то можна лише уявити, що він витворятиме на посаді керівника фракції БЮТ і першого заступника голови «Київради»!

Про те, що досвідченого Олександра Омельченка, який до того ж є великим патріотом України, кияни ще раз оберуть своїм мером, ні у кого немає сумніву, навіть у М. Бродського, тому він уже тепер починає його «мочити», мабуть, готуючи відповідний грунт для майбутніх скандалів. А що їх організує у Київраді такий відомий та рафінований скандаліст і провокатор, як М. Бродський, ні в кого не повинно виникати жодних сумнівів — достатньо глянути на те, що він робив до цього. Адже відома мудрість говорить: «Аби знати, чого можна сподіватись від людини в майбутньому, треба знати, що вона робила у минулому». Саме тому пропоную уважно переглянути окремі розділи, присвячені М. Бродському із моїх книг «Монолітне болото, або ЗАТ БЮТ» та «Фарисеї, або Неоголошена війна Україні».

Уся минула діяльність М. Бродського дає достатньо підстав передбачати, що у разі його обрання депутатом Київської міської ради її буде колотити скандалами і провокаціями доти, доки цей бізнесовий політик не доб’ється свого. А влаштувати М. Бродського, на моє переконання, може лише одне — усунення всенародно обраного міського голови столиці.

У випадку дострокової відставки мера його обов’язки, згідно з законом, виконуватиме перший заступник до обрання нового. А нового можуть і не обрати протягом кількох років. Ось така програма-максимум.

5. Що чекає киян під опікою пана Бродського?

Нічого хорошого від урядування столицею України олігархом М. Бродським очікувати не варто. Що насправді він планує, знають дуже мало осіб. Але про дещо розповів пресі і сам М. Бродський. Особисто мене вразив його намір ліквідувати у Києві муніципальні газети, радіо і ТРК «Київ». Ось його слова: «Никаких муниципальных газет или каналов, пусть журналисты сами продукуют свой продукт, пусть это будет их собственность».[14] Ці ж самі наміри М. Бродський засвідчив 27 лютого 2006 р. у вкрай агресивному інтерв’ю власному «Обозревателю».[15]

Хай нікого не вводять в оману слова М. Бродського, нібито він має намір передати київські газети «Хрещатик», «Вечірній Київ», радіо «Столиця» і ТРК «Київ» журналістам — у них не вистачить коштів, аби їх придбати, тому ці ЗМІ у випадку здійснення планів пана Бродського, швидше за все, стануть власністю контрольованих ним же фірм та осіб. І в Києві знову буде монополя на інформацію, як за Л. Кучми. Комунальні і незалежні київські газети і телебачення, очевидно, дуже муляють комусь очі, ось з ними і вирішили розправитися остаточно. Але згадайте Помаранчеву революцію. Лише два телеканали в Україні — спочатку це був 5-й канал, а згодом і ТРК «Київ», транслювали в прямому ефірі Майдан і будили Україну. Тепер це комусь зайве. А хто питав думку самих киян, журналістів?

У випадку обрання М. Бродського депутатом Київради він намагатиметься втілити свої підступні наміри, посилаючись на те, що про це він відкрито говорив у ході виборчої кампанії, це, мовляв, було оприлюднено як програма його діяльності та підтримано виборцями. Тому київським виборцям слід дуже добре подумати, а ще краще зважити.

Надто турбує М. Бродського і футбольний клуб «Арсенал» — його він теж хоче позбутися. І навіть причину називає: бачте, він уболіває за «Динамо». Дуже дивний і вкрай сумнівний футбольний намір М. Бродського викликає запитання: «Чи, бува, таким кроком він не хоче догодити своїм друзям панам Суркісам та позбавити їх футбольної конкуренції у Києві?» На мій погляд, «Арсенал» є справжнім українським футбольним клубом, у якому свої таланти показують українці, а «Динамо» вже давно стало подібне до збірної Африки, а за комерцією скоро там і футболу стане не видно. Це одне. І друге. Якщо сам М. Бродський є повним господарем баскетбольного клубу «Черкаські мавпи», то чому столиця України не може мати футбольного клубу? Чому великі міста європейських держав утримують футбольні клуби, а Києва такого права хочуть позбавити? Між іншим, Москва має 8 команд вищої ліги, то чому Київ не може мати хоча б дві? І чим аргументує М. Бродський свою позицію? Виявляється, продавши газети, телеканал і футбольний клуб «Арсенал», він зекономить кошти «на бинти, марлю, на лікарства в лікарнях, на муніципальну міліцію, на лампочки в під’їздах...»[16] Нібито турботою про немічних і хворих перейняті підступні дії М. Бродського. Але, крім ліків і хліба щоденного, людям необхідна і правда, а не спотворена дійсність у висвітлинні олігархічних ЗМІ. Ну скажіть, чи не лицемірство тут чистої води? Так і хочеться сказати: «Пане Бродський, продайте свій БК «Черкаські мавпи» та купіть бинти, марлю і лампочки. І не буде проблем!»

Цілком зрозуміло, що за примітивною демагогією М. Бродського ховається щось значно суттєвіше, про що ми не знаємо і навіть не здогадуємось. Із цього приводу я хотів би нагадати Михайлу Юрійовичу декларацію Юлії Володимирівни Тимошенко, палким прихильником ідей якої він себе проголошує. 14 січня 2006 року у програмі «Телепресклуб» ненависного М. Бродському ТРК «Київ» Ю. Тимошенко, очевидно, мимоволі сказала цілком правдиві слова, які мають звучати набатом для всіх киян: «Коли приходить великий капітал у політику, він абсолютно не може зупинитися заробляти. І Тоді нема бюджету, тоді нема заробітних плат. Тоді нема нічого, що дає людям нормально жити. Не може великий капітал одночасно бути владою в Україні».[17] Треба думати, що такий великий бізнесмен і досвідчений політик, як Ю. Тимошенко, добре знала, що говорила.

Незрозуміло інше: по всіх усюдах Ю. Тимошенко декларує потребу відокремлення бізнесу від влади, але чомусь вперто все робить навпаки — лише у першій сотні виборчого списку БЮТ у Верховну Раду України великих бізнесменів аж 38! Ось і на Київраду відрядили олігарха М. Бродського. Так-так, саме олігарха. Ознаками олігарха є п’ять необхідних речей: наявність великого бізнесу, контроль над ЗМІ, вплив на політичну партію, по можливості, наявність власного спортивного клубу, ну і, звичайно, олігарх не може ходити і їздити сам — його неодмінно супроводжує охорона. Так от, усі ці атрибути у Михайла Юрійовича Бродського є. Колись цей спритний підприємець із середньою освітою був власником банку і концерну «Денді», тепер у нього великий меблевий бізнес і виробництво матраців — це лише те, про що оповів пресі сам М. Бродський. Колись М. Бродський був власником «Киевских ведомостей», тепер має вплив на газету «Свобода» та інтернет-видання «Обозреватель». Прибутки отримує достатні, аби утримувати політичну партію. Тривалий час мав власну партію «Яблуко», тепер стверджує, що бере участь у фінансуванні БЮТ. Очевидно, через цю обставину він на рівних поводить себе із Ю. Тимошенко та О. Турчиновим — аякже, хто платить, той і замовляє музику.

Спортивна команда у М. Бродського теж є — це баскетбольний клуб «Черкаські мавпи». Михайло Юрійович навіть поділився таємницею — виявляється, він ночами не спить — все мріє про вихід БК «Черкаські мавпи» у плей-офф.[18]

Ну і остання, п’ята, ознака олігарха — наявність охорони. Як похвалився 23 лютого «Українській правді» сам Михайло Юрійович, за ним невідступно слідує охорона на джипі «Тойота Лендкрузер».[19] Ось цей олігарх під прапором БЮТ і хоче «ощасливити» киян бинтами, марлею і лампочками. Як кажуть у таких випадках християни: «Сохрани і помилуй нас від такого благодійника!»

Якщо М. Бродський, як і його кумир Ю. Тимошенко, є людиною слова, то мусить діяти у руслі тези про необхідність відокремлення бізнесу від влади. А якщо це не так — не дурити народ.

6. Агресивний демагог

Останнім часом Михайло Бродський став частим гостем «Газеты по-киевски», вона присвячує йому цілі сторінки і навіть розвороти. У цьому виданні М. Бродський незмінно обурюється київською владою і розповідає киянам, що коли БЮТ здобуде більшість у Верховній Раді, то прийме закони про сприяння малому бізнесу, спрощений бухгалтерський облік, впорядкування справи ліцензування, контрабанду і т. д.[20] До речі, на Західній Україні Юлія Тимошенко запевнила тамтешніх жителів, що фракція її імені доб’ється прийняття Закону «Про визнання УПА воюючою стороною у другій світовій війні». Але всі ці слова не відповідають дійсності!

На кого розрахована така безпардонна демагогія? На тьотю Мотю із хутора Мозамбік? Адже для того, аби прийняти закон, спочатку потрібно хоча б написати його проект. Жодних проектів законів, про які говорять М. Бродський і Ю. Тимошенко, фракція БЮТ не розробила, не написала і на розгляд Верховної Ради не подала! Більше того, фракція БЮТ у Верховній Раді України діяла протилежно до декларацій її проводирів. Яскравий тому приклад — вересневе 2005 року голосування за включення до порядку денного сесії питання «Про визнання УПА воюючою стороною». Із чотирьох десятків депутатів фракції БЮТ «за» проголосували лише семеро! Тобто бютівці не хочуть навіть слухати закон, очевидно, аби не засвітити свою справжню суть під час голосування!

Агресивність М. Бродського проглядається в усьому, особливо у його безпредметних, але дуже злобних нападках на теперішнє керівництво Київради. У своїй звичній манері М. Бродський наліво і направо ллє нечистоти на всіх, але при цьому чомусь не називає жодного факту і жодної персоналії! Ото фарисей! А чого варті його слова, винесені у заголовок газети «Ну нельзя же, ребята, так красть!»[21] І хоча заголовок винесено величезним аншлагом аж на дві газетні сторінки, нікого із цих «ребят» М. Бродський не назвав, а що вони вкрали — теж не сказав. Тому читачі губилися в здогадах. А я ось подумав: «Може, Михайло Юрійович Бродський має на увазі тих злодюг, які нахабно і цинічно цуплять «непідйомні» внески олігархів за право балотуватися по списку БЮТ?» Адже ця справа М. Бродському, мабуть, відома набагато краще, ніж проблема «бинтів, марлі і лампочок».

Додатки

У розвиток вищевикладеної теми пропоную увазі читачів три розділи із моїх нових книг «Монолітне болото, або ЗАТ БЮТ» та «Фарисеї, або Неоголошена війна Україні». У них йдеться про Михайла Бродського, тому ця інформація має істотне значення для доповнення штрихів щодо політичного портрета, про що йшлося у попередніх розділах.

Автор мав бажання включити у цю брошуру ще й ХII розділ із книги «Монолітне болото, або ЗАТ БЮТ», який має назву «Олександр Зінченко і БЮТ». У ньому йде мова про обставини справжніх торгів між М. Бродським і О. Зінченком щодо умов входження останнього у список БЮТ та ХІІІ розділ із книги «Фарисеї, або Неоголошена війна Україні», який має назву «У передчутті державного перевороту». У ньому одним із основних героїв теж виступає Михайло Бродський. Однак через надто великі обсяги від передруку довелося відмовитись. У зв’язку з цим наголошу на основному із цього розділу. Плановане усунення В. Ющенка з поста Президента України у порядку імпічменту, до чого у вересні 2005 року вдались антиукраїнські сили, почалося із публікацій платіжок Б. Березовського про нібито фінансування ним президентської кампанії в Україні. Ці платіжки з’явилися в Iнтернеті 13 вересня 2005 року, тобто наступного дня після прибуття М. Бродського з Iзраїлю, де він 10-11 вересня проводив переговори з самим Борисом Березовським.

З цього і почалася антиукраїнська провокація, метою якої було усунення з посади Президента України В. Ющенка.

Додаток № 1
Передрук 11-го розділу книги Д. Чобота «Монолітне болото, або ЗАТ БЮТ». — Третє доповнене видання. — Броди: Просвіта, 2006. — с. 93—100
Примкнувший до них третій,
або Найбільша помилка Президента

У зв’язку з надмірною політичною активністю заступника голови ВО «Батьківщина» Михайла Юрійовича Бродського не можу мовчки оминути і цю світлу, скромну і набожну особистість, яка називає себе щирим соратником і палким прихильником ідей Юлії Тимошенко.

Ще десь із 1997 року, коли М. Бродський разом мало не з тисячею своїх підлеглих із концерну і банку «Денді» вступив до Народного Руху України, я був із ним добре знайомий; ми часто спілкувалися — він мав певний сентимент до мого рідного міста Броди, звідки походили родинні корені Бродських, — там вони мали прізвище Шоор, що в перекладі з єврейської означає «бик». Я навіть в архівах дещо виявив про предків Михайла Юрійовича — на початку ХIХ століття вони виїхали з тодішніх австрійських Бродів до російської тоді Одеси, де й стали Бродськими, а вже звідти розселились по колишній Російській імперії. Я розповів про це Михайлові Юрійовичу, і він палко заохочував мене на цю тему щось написати та опублікувати. Отже, наші стосунки з М. Бродським були досить приятельські, поки він не подав на мене до суду (мій процес із Г. Суркісом 2000 року) цілком брехливі і наклепницькі письмові свідчення. Читаючи їх у суді, я не йняв віри, що він таке міг написати, і, через деякий час зустрівшись у Верховній Раді України, показав копію заяви і запитав М. Бродського:

— Міша, це ти писав?

— Да, я, — знервовано відповів він.

Я ще не одразу повірив і перепитав:

— Невже ти міг писати таку безпардонну брехню і брутальні наклепи?

І уявляєте, що відповів мені М. Бродський:

— Знаєш, что касаєтся єврейства, то для меня — всьо!

— Виходить, що коли зачеплені інтереси якогось єврея, то можна брехати, зводити наклепи, очорнювати людину нізащо? Міша, а де ж тоді совість? Ти що, не боїшся Бога?

Повне лице Михайла Бродського залилося червоним багрянцем аж по шию, він зі злістю щось буркнув на мою адресу і швидко залишив сесійний зал.

Після цього випадку я ніколи не подавав руки М. Бродському і з ним не вітався — він впав у моїх очах нижче рівня каналізації і перестав бути пристойною людиною.

У Печерському суді, де я судився із Г. Суркісом, мною було внесено клопотання про виклик у зал суду свідка М. Бродського, якого я б там досить просто викрив, вивів би на чисту воду і довів би всю нахабну і цинічну брехливість його свідчень. Але до судової зали М. Бродський обачно не з’явився.

Окрім цього, мені, та й не лише мені, відомі інші не гідні порядної людини вчинки М. Бродського. Так, з трибуни Верховної Ради України цей депутат зводив брудні наклепи на УПА, дивізію «Галичина», український національно-визвольний рух; зокрема він твердив, що УПА і українська дивізія «Галичина» брали участь у розстрілах євреїв у Бабиному яру у Києві. Це була безпардонна, цинічна і нахабна брехня, бо розстріли у Бабиному яру німці проводили у відповідь на влаштовані енкаведистами вибухи будинків та масові пожежі на Хрещатику наприкінці вересня — початку жовтня 1941 року, а Українська Повстанська Армія була організована щойно 14 жовтня 1942 року, тобто, через рік після цих трагічних подій. Це перше. І друге: українську дивізію «Галичина» почали формувати щойно наприкінці 1943 року, а сформували — лише весною 1944 року. Таким чином, просте співставлення дат свідчить, що Михайло Бродський є ніким іншим, як нікчемним, цинічним і нахабним брехуном та наклепником, і не менше. До речі, на цю тему я дав інтерв’ю кореспондентові Олександру Найману з його ж ініціативи і навіть підписав готовий текст до друку у газеті «Еврейские вести». Копія цього матеріалу у мене зберігається, я там говорю про М. Бродського значно м’якше, ніж тут, лиш зазначаю, що такі неправдиві речі не сприяють взаєморозумінню між євреями та українцями, а лише можуть посилити побутовий антисемітизм. Але «Еврейские вести» це інтерв’ю не надрукували — очевидно, воно не вкладалося у ложе їхньої редакційної політики.

Громадськості також відомий і такий дикунський випадок. Під час відомого конфлікту з рухівцем Ярославом Кендзьором народний депутат України Михайло Бродський, як верблюд, плювався на інших депутатів із фракції Народного Руху України і при цьому, як справжня свиня, верещав і тикав своїм масним пальцем: «Националисты! Я вас всех, всех ненавижу!» Цю сцену неодноразово показували по телебаченню. Головуючий навіть перервав засідання парламенту. Слова М. Бродського мене дуже вразили, спочатку я подумав, що це, мабуть, наслідок нервового зриву, але згодом зрозумів — це стан його єства. Ось так. А з чого все почалося? Та, по суті, з нічого! Депутат М. Бродський сів у високе крісло Президента України і сказав, що тепер воно буде його робочим місцем, а депутат Я. Кендзьор звернув увагу спікера на явне неподобство і зі сміхом запитав, як би зреагував кнесет Ізраїлю, якби на місце їхнього прем’єра самочинно сів українець?

То хто ж тут має більше ображатися? Для чого плюватися, верещати і обзивати, виявляючи при цьому свою власну українофобську суть?

Вже під час Помаранчевої революції М. Бродський підійшов до мене біля знаменитої тепер сцени Майдану і каже:

— Дмитрий, пора помириться.

Я відповів:

— А як це ти собі уявляєш? Ти будеш публічно брехати, зводити наклепи, а я маю з тобою наодинці миритися і робити вигляд, що нічого не трапилось?

Я нагадав його ганебні вчинки, їхню брехливу суть і підлу підступність. Михайло Юрійович знову щось фиркнув і відійшов, як побита собака, бо нашу бесіду чули і спостерігали люди, які стояли поруч.

Вже у травні 2005 року, коли М. Бродський вступав у «Батьківщину», на засіданні політради партії я єдиний голосував проти і просив головуючого О. Турчинова надати мені з цього приводу слово, однак він відмовив і швиденько згорнув засідання.

Згодом Олександр Турчинов просив мене якось знайти спосіб і помиритися з М. Бродським.

— Але як це зробити? — відповів я. — Хай напише в суд, що він зводив на мене наклепи, забере звідти свою брехливу заяву, публічно покається — він же ж невпинно наголошує, що є дуже набожною людиною. От лише тоді можемо сісти разом і випити пива.

Якщо М. Бродський високо цінує свою честь і гідність — він може подати до суду. Але я там гарантовано доведу, що сказане мною — правда, а М. Бродський є банальним скандалістом, брехуном і наклепником. Але я певний — Міша цього не зробить з простої причини — неможливо захистити те, чого немає.

Але ось що цікаво. 1 вересня 2005 року М. Бродський став звинувачувати у всіх смертних гріхах соратників і близьких друзів Президента України Віктора Ющенка. Я дивився в прямому ефірі по 5-му каналу вкрай збуджений обвинувальний спітч М. Бродського і згадував його цинічно-брехливі та нахабно-наклепницькі звинувачення мене. Як я міг йому вірити? Адже відомий хрестоматійний афоризм Козьми Пруткова говорить: «Единожды солгавши, кто тебе поверит?»

Не знаю, чи всі повірили М. Бродському, але у ЗМІ цей явний скандал знайшов деяке висвітлення і через три дні перейшов у нову фазу. 5 вересня 2005 року вже Олександр Зінченко, який перед тим склав повноваження Державного секретаря, на прес-конференції фактично повторив і розширив сказане раніше М. Бродським щодо звинувачень близьких до Віктора Ющенка людей: секретаря РНБО Петра Порошенка, помічника Президента Олександра Третьякова, голову фракції НСНУ Миколу Мартиненка та голову НСНУ Романа Безсмертного. Всіх їх М. Бродський і О. Зінченко хоча й непрямо, з численними натяками, вкрай завуальовано, але фактично звинуватили у корупції. Ці звинувачення були виголошені публічно — вся Україна їх дивилася в прямому телеефірі. Звісно, що вони не могли не викликати грандіозного скандалу, який переріс у затяжну політичну кризу.

А тепер ліричний відступ. Ще наприкінці квітня (чи на початку травня) 2005 року на засіданні політради ВО «Батьківщина» Ви, шановна Юліє Володимирівно, страхали партійних колег тим, що Вас мають звільнити з посади прем’єр-міністра якщо не в червні, то у вересні, та пояснювали це підступами «оточення президента». І всім присутнім стало Вас дуже шкода.

Після такої інформації протягом всього літа в рядах «Батьківщини» пошепки обговорювали цю пікантно-загадкову інформацію та можливе звільнення Ю. Тимошенко. Кажу «пошепки», бо Ви, шановний Олександре Валентиновичу, наголошували на необхідності дотримуватись до пори-дочасу конфіденційності. Але яка в біса конфіденційність, коли про неї знає 40 чоловік! Тобто, шановні керманичі, Ви самі цілком свідомо і публічно порушили тему відставки, тому вона й витала у рядах партійців, і не лише там. Причин Ви не називали — лише звинувачували так зване «оточення президента». Конкретних звинувачень цього «оточення» теж ніхто не чув аж до знаменитого виступу Михайла Бродського — заступника голови ВО «Батьківщина» і радника Прем’єр-міністра України — в прямому ефірі 5-го каналу 1 вересня 2005 року.

Так ось одразу ж після відомих скандальних заяв Михайла Бродського та Олександра Зінченка відповідно від 1 та 5 вересня 2005 року я якось перебував у центральному офісі «Батьківщини» і мав тривалу розмову із заступником голови партії Я. П. Федорчуком у його кабінеті. Звичайно, що ми не могли оминути проблеми можливої відставки прем’єра і виступів М. Бродського та О. Зінченка. Мені пригадується щасливо-усміхнений вираз Ярослава Петровича, який з великою гордістю заявив:

— Юля — це геній, вона так вміє добре прорахувати ситуацію на багато ходів уперед, як ніхто. Тепер їм не до Юлі.

З цього я зробив висновок, що до скандальної справи Юля Володимирівна має якесь відношення, і запитав:

— А якщо Президент таки зніме Юлю?

— Тепер вже не зніме — нема коли. Вже вибори на носі. Він що самогубець? — дуже впевнено відповів Я. П. Федорчук.

Наступного дня після цієї розмови Президент України В. Ющенко підписав указ про відставку всього уряду та звільнення Юлії Володимирівни Тимошенко з посади Прем’єр-міністра України. Цей указ вийшов 8 вересня 2005 року. Того ж дня у відставку подали секретар РНБО Петро Порошенко, голова СБУ Олександр Турчинов і помічник Президента Олександр Третьяков. Скандал переріс у політичну кризу.

Масла у вогонь додав екс-голова СБУ О. Турчинов, який 15 вересня провів велелюдну прес-конференцію, на якій фактично повторив уже сказані Михайлом Бродським і Олександром Зінченком, не підкріплені жодним конкретним доказом і дуже завуальовані звинувачення стосовно екс-секретаря РНБО П. Порошенка, помічника Президента О. Третьякова, голови НСНУ Р. Безсмертного і голови фракції НСНУ М. Мартиненка.

У цей же день відбулося засідання політради ВО «Батьківщина», на якому була оголошена ще одна сенсація — від М. Бродського. Її озвучив не Михайло Юрійович, а партійні керманичі. Виявляється, що, перебуваючи в Ізраїлі, М. Бродський зустрівся там із добре відомим олігархом Б. Березовським і отримав від нього інформацію, що кляте «оточення президента» готувало акцію з фізичного усунення Юлії Тимошенко. Михайло Бродський при цьому сидів мовчки і ствердно кивав головою, підтверджуючи, що сказане — свята правда. І це робилося у присутності екс-Прем’єр-міністра України і екс-Голови СБУ! Звичайно, що всі були приголомшені.

Тоді Ви, шановні партійні керманичі, просили до пори — до часу не розголошувати почутого. Ви натякнули, що це має бути бомбою у ході виборів. З цього можна зробити висновок: сказане Вами є ні чим іншим, як джерелом поширення в Україні політичних пліток. І не більше. То які Ви в біса політики? Вересневі скандали і плітки розбурхали українське суспільство.

Осторонь цих резонансних процесів не міг стояти парламент і створив Тимчасову слідчу комісію, яка провела ретельне вивчення оприлюднених М. Бродським, О. Зінченком і О. Турчиновим звинувачень, і аж щойно перед новим 2006 роком у пресі з’явилися коротенькі повідомлення. Цитую:

«Тимчасова слідча комісія Верховної Ради, створена у вересні для перевірки звинувачень у корупції так званого оточення Президента, визнала звинувачення в корупції, висунуті на адресу колишнього секретаря Ради національної безпеки та оборони Петра Порошенка такими, що не відповідають дійсності. 14 депутатів, які взяли участь у засіданні комісії, одностайно проголосували за те, що звинувачення проти Порошенка не підтверджуються і не відповідають дійсності. Це рішення комісії стосується всіх 7-ми пунктів звинувачення, висунутих проти Порошенка, зокрема втручань секретаря РНБО в роботу судів і протидії будівництву будинку на вулиці Грушевського в Києві».[22]

Коли парламентська слідча комісія одноголосно приймає такі рішення, то це багато про що свідчить. Адже у комісії є представники різних політичних груп, їх неможливо так просто схилити до якогось певного висновку. Коли депутати полярних політичних сил голосують одностайно, то це є незаперечним доказом фабрикації справи. Добре знаю про це із власного багатого досвіду. Виходить, що звинувачення соратників Президента, яких чомусь його союзники вперто називають «оточенням», виявились такими, що не відповідають дійсності, тобто брехливими і наклепницькими, що цілком узгоджується з морально-етичними засадами першовідкривача політичного скандалу Михайла Бродського та його послідовників.

До цього можна додати і такий факт. У грудні 2005 року в газетах було надруковано коротенькі повідомлення, що суд задовольнив позов голови фракції НСНУ Миколи Мартиненка і визнав поширену інформацію щодо нього такою, що не відповідає дійсності, тобто брехливою і наклепницькою. Наклепники мають сплатити М. Мартиненку одну копійку моральної шкоди — саме такою сумою він оцінив їхню титанічну роботу.

Читав я ці коротенькі газетні повідомлення і думав: про корупцію в так званому «оточенні президента» трубили з усіх телеекранів та на перших сторінках газет давали величезні крикливі аншлаги, а в кінці обмежились коротесенькими повідомленнями, на які мало хто звернув увагу. І що тут сказати?

Тактика у М. Бродського та іже з ним проста — плюнути смердючою слиною на українця, аби він довго відмивався. І поки той зайнятий цим неприємним процесом, М. Бродський із соратниками роблять свою підленьку справу.

Указ Президента України В. Ющенка про відставку Уряду був повною несподіванкою для багатьох. Політична криза, яка виникла за відставкою Уряду, сколихнула всю Україну. Це у свою чергу вплинуло на настрої українського суспільства та породило хвилю негативних публікацій у пресі. Багато хто, а серед них і я, вважали дії Президента поспішними і помилковими.

Після ретельного аналізу та осмислення наявної інформації я доходжу до висновку, що Віктор Ющенко таки дуже сильно помилився. Але найбільша помилка Президента полягала не в тому, що він звільнив, а в тому, що призначив Юлію Тимошенко на посаду Прем’єр-міністра України, а її духовного близнюка та цілком безпорадного у професійному плані Олександра Турчинова — на високий пост Голови СБУ.

Але я повернуся до того, з кого починав цей розділ, — Михайла Бродського, вірного і послідовного соратника Юлії Тимошенко й Олександра Турчинова. Його чомусь не включили до виборчого списку БЮТ — мабуть, шукають для нього якусь дуже поважну посаду, може, київського градоначальника? Якщо це справді так, то в мене виникає запитання: невже це рівень, гідний столиці України? Та цей діяч не тягне на городничого навіть у Бродах чи в Бердичеві!*

Додаток № 2
Передрук 4-го розділу книги Д. Чобота «Фарисеї», або Неоголошена війна Україні». — Броди: Просвіта, 2006. — с. 23-26.
«Штучки бродського»

1 вересня 2005 року у прямому телеефірі вечірньої програми «5-го каналу» член політради ВО «Батьківщина» і одночасно радник Прем’єр-міністра України Михайло Юрійович Бродський виголосив скандальну заяву, з якої фактично і розпочався так званий корупційний скандал щодо так званого «оточення президента».

Отримавши прямий ефір, М. Бродський спочатку накинувся на В. Пінчука, підкреслив, що це зять Л. Кучми, який, користуючись протекцією тестя, «нічого чесно не купив — а все вкрав».

Так М. Бродський розпочав, бо добре знав вкрай негативне сприйняття суспільством екс-президента. Гостро критикуючи його та зятя, він тим самим здобував прихильність глядача. Однак, це аж ніяк не було головним у виступі радника прем’єр-міністра, адже ключовими у заяві М. Бродського були такі слова: «Я утверждаю, что вокруг Ющенко — одна корупция. Петя Ющенко, ваш брат, Виктор Андреевич, к сожалению... я, кстати, своему сыну Юре запретил с вашим Андреем дружить, хотя они дружили. Сообщаю дальше. Миша Дорошенко, Петя Порошенко, Саша Третьяков. Много еще расскажу — они все занимаются переделом в пользу себя. Господин Червоненко — это отдельный разговор, это вообще отдельный разговор».

Далі М. Бродський заявив: «Я утверждаю, что Пинчук хочет продать завод россиянам за 380 миллионов долларов. За это Вексельберг с Абрамовым 50 миллионов платят окружению президента, я утверждаю, и плюс еще дает возможность купить свои каналы вот эти три, которые ему уже после этого не нужны».

Ведучий програми Роман Скрипін запитав заявника на підставі чого він це стверджує. — «На основании той информации, которая у меня есть. Будем судиться?».[24]

Далі, крім вихваляння Ю. Тимошенко у її прагненні продати Нікопольський завод на чесному аукціоні і за рахунок цього повернути громадянам України заощадження ощадбанку колишнього СРСР, М. Бродський нічого суттєвого не сказав. Отже, головним у заяві М. Бродського були звинувачення у корупції «оточення президента».

Однак, цей «правдолюб» і борець з корупцією у своєму виступі не навів жодного факту звинувачення будь-якої особи! Він лише твердив, що «вокруг Ющенка — одна корупція», але, оскільки далі він говорив про Петра Ющенка та взаємовідносини його сина із сином М. Бродського, то навіть не зрозуміло, довкола якого саме Ющенка корупція? Це ж саме стосується безіменного звинувачення «оточення президента». Про яких осіб і якого «президента» йде мова, не ясно. Може, про президента концерну і банку «Денді»? Ті, хто слухав і дивився по телевізору виступ М. Бродського, зробили однозначний висновок щодо того, якого саме президента «оточення» мав на увазі М. Бродський. Але мати на увазі — це одне, а конкретні слова М. Бродського — зовсім інше. Єдиним виданням, яке опублікувало майже повний виступ М. Бродського, була залежна від нього бульварна газетка «Свобода» від 6 вересня 2005 року. Публікація має промовисту назву «Обвинитель Президента». Але і в ній ви не знайдете жодного слова звинувачень і жодного факту, тобто дій, за які можна було б притягнути до судової відповідальності за поширення недостовірної інформації, яка принижує честь і гідність особи. Імен не названо, фактів теж. І лише редактор «Свободи» Олег Ляшко (№ 26 у списку БЮТ) здогадався, про якого саме президента вів мову його патрон, бо подав слово «президент» у заголовку газети з великої букви, але і він чомусь обачно не наважився додати ще одне слово. І що тут скажеш? Що будеш діяти? З погляду права ні М. Бродський, ні О. Ляшко абсолютно нікого не звинуватили, не образили, не принизили честі і гідності. А з погляду моралі і професійної етики чесного журналіста? Але хіба етичні міркування є предметом судових суперечок? У кожного своя мораль і своє розуміння честі. Виступ М. Бродського 1 вересня 2005 року може стати класикою, яка гідна потрапити у рубрику «Еврейские штучки» газети «Еврейские вести» і не більше.

Якщо уважно проаналізувати виступ М. Бродського, то можна зробити висновок, що він прийшов на передачу саме з метою вчинення грандіозного скандалу. Про це свідчать такі його слова: «Я попробую рассказать отдельно про НЗФ, а потом я хочу сделать публичное заявление на всю страну», «я хотел бы воспользоваться эфиром и сделать такое заявление», «воспользоваться шансом, который вы мне предоставили».

До речі, ці три фрази в опублікованому 6 вересня 2005 року газетою «Свобода» тексті виступу М. Бродського відсутні. Чи не тому, що вони з головою видають його підступні наміри?

Отже, перш, ніж зробити заяву, М. Бродський сказав про свій намір аж тричі. При цьому він чомусь дуже хвилювався, на що звернув увагу ведучий Роман Скрипін: «А чого ви нервуєте, пане Михайле?» Цих слів теж немає у газеті «Свобода».

М. Бродський нервував з огляду на відповідальність за сказане, тому він прагнув вчинити скандал і одночасно уникнути відповідальності за наклеп. І треба віддати належне — цей досвідчений провокатор успішно впорався із поставленим завданням. Скандал відбувся, а його ініціатор тихо і спокійно ухилився від відповідальності, бо нічого конкретного проти жодної особи не сказав. Це ж треба вміти!

Із вищенаведеного випливає, що М. Бродський прибув на телебачення заради виголошення заяви про корупцію в так званому оточенні президента. Його думка була зосереджена саме на звинуваченнях, які він мав виголосити. Він дуже хвилювався і нервував, тому тричі говорив про заяву, перш ніж її виголосити. Отже, М. Бродський чудово знав, що робив, він заздалегідь готувався до виголошення звинувачень. А той факт, що він обіймав дві посади біля Ю. Тимошенко (як радник Прем’єр-міністра і як заступник голови партії «Батьківщина»), безумовно свідчить про причетність до заяви М. Бродського і самої Юлії Володимирівни.

М. Бродський, як кажуть, цілком був у темі — він добре знав не лише обставини і причини конфлікту, а й прекрасно розбирався у кадрових питаннях заводу. Зокрема, захищаючи призначення нових керівників, М. Бродський сказав: «Рассказываю насчет господина Надточенкою Надточенко работал на марганецком ГОКе* и был уволен в тот день, когда туда зашел «Приват». По-перше, про цього ж пана М. Надточенка ніхто у студії не говорив, крім М. Бродського, отже він був добре обізнаний у цьому питанні. По-друге, М. Бродський чомусь виступав за кандидатуру пана М. Надточенка і мотивом такої позиції він назвав його звільнення із посади керівника Марганецького гірничо-збагачувального комбінату у день, коли його власником стала фінансово-промислова група «Приват», очолювана тим же І. Коломойським. Таким чином, М. Бродський обярунтовував зацікавленість у новопризначеному голові правління Нікопольського феросплавного заводу пану М. Надточенку і одночасно підкреслював, що він не є представником «Привату», бо свого часу був ним звільнений із керівної посади. Це твердження ні про що не свідчить, це перше. І друге, пана М. Надточенка було призначено на вкрай поспішних зборах акціонерів в Орджонікідзе 30 серпня 2005 року, скликаних саме з ініціативи «Привату», інтереси якого теж дуже дивним чином і з великимпоспіхом чомусь захищав Ленінський районний суд Полтави вже наступного дня! І коли М. Бродський неприховано виявляє свою пряму зацікавленість у певному розв’язанні конфлікту навколо НФЗ, то чи не є це явним захистом інтересів «Привату» радником Прем’єр-міністра України? Наголошую! Це робилося у прямому телеефірі 5 каналу! До речі, ці слова М. Бродського теж не потрапили у текст його опублікованого виступу вкрай заангажованою газетою «Свобода».

Таким чином, скандальна заява Михайла Юрійовича Бродського від 1 вересня 2005 року про корупцію в так званому «оточенні президента» була не чим іншим, як заздалегідь підготовленою провокацією, що неприховано переслідувала мету — переключення уваги громадськості від скандалу довкола Нікопольського феросплавного заводу та звинувачень тодішнього Прем’є-міністра України Юлії Тимошенко у неприпустимому для такого високого урядовця лобіюванні інтересів фінансово-промислової групи «Приват», очолюваної мультимільярдером Ігорем Коломойським. Більше того, цією заявою прагнули перейти від захисту Юлії Тимошенко до нападу проти тих, кого найбільше боялися — випробуваних часом і справами соратників Президента України Віктора Ющенка, які були оголошені так званим «оточенням президента» та ще й звинувачені у тяжких гріхах — корупції.

Час показав, що жодне із голослівних звинувачень М. Бродського та його послідовників — О. Зінченка, М. Томенка і О. Турчинова — не знайшло свого підтвердження. Російський бізнесмен Абрамов, на якого посилався у своїй заяві М. Бродський, вже наступного дня спростував нісенітницю про плановану ним передачу «оточенню президента» 50 мільйонів доларів за сприяння купівлі Нікопольського заводу феросплавів, аукціон з продажу якого навть не був оголошенний тоді і не оголошенний досі, тобто, на час написання цієї книги.

До певного часу Ю. Тимошенко вдавала, що вона дистанціюється від скандальної заяви свого соратника і радника Ю. Бродського. У ЗМІ навіть говорилося, що Ю. Бродський звільнений з посади радника Прем’єр-міністра України. Однак згодом виявилось, що це неправда, бо із цієї високої посади Михайла Юрійовича Бродського було звільнено щойно 15 вересня 2005 року розпорядженням вже нового уряду. Однак, гучні декларації про нібито звільнення М. Бродського після його скандальної заяви дали можливість Ю. Тимошенко ніби дистанціюватися від нього та лицемірно засуджувати його дії перед Президентом.

Додаток № 3
Незручні запитання
як штрихи до політичного портрета М. Бродського

З метою пропаганди своєї персони, 23 лютого 2006 р., М. Бродський провів чат із читачами Інтернет-видання «Українська правда», який називався: «Чат з Михайлом Бродським: «Я самый большой оппонент Юлии Тимошенко»*[25]. Однак аж 42 запитання цей «великий опонент» залишив без відповіді і будь-яких коментарів. Чому ж тоді йшов на Інтернет-презентацію»?

Нижче подаємо окремі, явно незручні для М. Бродського, запитання із власними коментарями.

1. Mary 23.02.06 12:17

Михаил Юрьевич, Вы любите говорить о свободе слова, а не стыдно ли Вам за того, что собственноручно правили материалы в подконтрольной вам газете «Киевские ведомости»?

Очевидно запитання подав журналіст, якому доводилось працювати під опікою М. Бродського. Автору цих рядків відомо, що колеги по перу вкрай негативно оцінюють методи роботи Михайла Юрійовича у його власних ЗМІ. Зокрема, в оформленні обкладинки цієї книги взяли активну участь колишні співробітники газети «Ведомости украинской мебельной группы «Венето».

2. Pavel_G 23.02.06 12:11

Уважаемая УП! Почему острые вопросы, поставленные читателями, не задаются г-ну Бродскому во время конференции?

Запитання насправді задаються, інша справа, що відповідей немає. Так буває, коли сказати нема чого.

3. Wlodko 23.02.06 12:00

За какие дела ты пролез под «крылышко» БЮТа и стал членом партии, даже дважды?!

І не просто «проліз», а й ще й отримав на «відкуп» такий ласий шмат як «Київрада», де М. Бродський має намір спочатку очолити фракцію БЮТ, стати заступником мера, а потім — керувати всім містом.

Очевидно Юлію Володимирівну слід привітати з таким вдалим вибором. Мабуть є за що так поважно віддячувати пану Бродському.

4. Wlodko 23.02.06 10:53

Миша, скажи честно, — ты согласен с тем, что все, кто на данном этапе при больших деньгах и при крупной недвижимости, — это бандиты в «белых воротничках» и их нужно судить и репреватизировать!?

А кого Юлія Володимирівна може «реприватизувати»? Невже власних списочників: Губського, Сігала, Фельдмана, Абдулліна, Васадзе, братів Буряків, Хмельницького, Жеваго, Баграєва, Веревського, Єдіна і т. д.?

5. SIDS1 23.02.06 10:53

Михайле, чи не змогли б Ви, як член Політради ВО «Батьківщина» пояснити, за якими принципами формувалися списки кандидатів у депутати до місцевих рад.

Мабуть за такими самими, як і у Верховну Раду України, особливо це стосується перших двадцяток кандидатів у депутати обласних рад від БЮТ.

6. uria 23.02.06 10:45

Ув. Михаил Юрьевич!!! Мы верим ВАМ и в ВАС!!! Знайте, что есть преданные ВАМ люди.

Блаженні ті, що вірять. Хоч і дуже дивно, що є й такі, які все ще вірять М. Бродському.

7. Lena21 23.02.06 10:12

Михаил мне Вас просто жаль, я прочитал все вопросы и ни одного человеческого — все требуют от Вас каких то оправданий и объяснений. Вы это заслужили?

Якби не заслужив, то й не запитували б.

8. Lena21 23.02.06 10:01

Михаил, Вы очень интересный человек, и очень противоречивый.

Теперь Вы активно боретесь с коррупцией, и в связи с этим к вам вопрос:

— В начале девяностых сеть обменников «Денди» работала в Киеве без соответствующих разрешительных документов (в самом начале ) кто же вам давал крышу?

Відповідь на це запитання М. Бродський надав ще в часи перебування у СІЗО. Тоді він з подібного приводу повторив слова Генрі Форда: «М

Післямова

Після презентації моєї книги «Монолітне болото або ЗАТ БЮТ» на протязі кількох днів у ЗМІ з’явилося 37 публікацій про цю подію та відгуків на саму працю; з них 26 були позитивні, 9 — інформаціно-нейтральні і лише дві — негативні. Обидві негативні публікації хоч і мали різні назви — «БЮТ — Бродський, Юлія, Турчинов» — (сайт «Миргород») та «Чобіт таки не поцілував БЮТ у ЗАТ» (сайт «Обозреватель») належали перу одного автора, народному депутату України 1-го скликання, колишньому послу України в Росії Володимиру Петровичу Крижанівському. У рецензії В. Крижанівського нема жодної оцінки жодного із численних наведених у книзі фактів, а є лиш незграбна спроба надати оцінки автору книги, себто мені. В. Крижанівський дивується тим фактом, як так швидко можна написати книгу та ще й її видати, твердить, що написана вона через образу; говорить, що автор не «перебірливий у засобах», «скочується до відверто міщанської позиції, особливо це стосується його спроби аналізувати генеалогію об’єктів свого вивчення».

Полемізуючи зі мною щодо скандалу вчиненого М. Бродським, коли він самочинно зайняв крісло Президента України, В. Крижанівський зауважує: «Були такі, кого обурив не сам факт сидіння у кріслі Президента, а те, хто сів: «Всякий жид буде вмощуватися!»[26] Але найбільше мене вразило не те, що мені приписують фразу, якої немає у книзі «Монолітне болото», а те, що цю фразу опубліковано за вказівкою самого Михайла Юрійовича Бродського! Такий висновок випливає із слів В. Крижанівського, сказаними 16 лютого 2006 року у немалому колі письменників у кабінеті заступника голови Національної спілки письменників України. Я нагадав присутнім, що єдиний, хто виступив із критичними зауваженнями на презентації моєї книги був Володимир Крижанівський, однак після цього на фуршеті, наче вибачаючись, він вимовив знамениту фразу: «Друзі ви всі вже минули інкубаційний період нелюбові до Юлії Тимошенко, а в мене він щойно починається». Ця фраза закінчилася гарячими оплесками присутніх, згодом у Спілці її згадували не раз. Нагадавши ці слова, я запитав В. Крижанівського: «Як це Вас розуміти, то Ви говорите знамениту фразу, то пишете цілком протилежне у статті, та ще й намагаєтеся обілити Бродського?» «Та знаєте, я не хотів писати, але мене дуже попросили і я написав. Правда, там зняли одну частину про Тєрьохіна. Бродський подзвонив і попросив зняти і я погодився». З цього й випливає висновок, що сам Михайло Юрійович виступає замовником і редактором згаданої статті В. Крижанівського, яка з’явилася у контрольованому паном М. Бродським «Обозревателе». Тобто фразу, за яку сіоністи клеють ярлик антисемітизму, якщо не вписав у рецензію В. Крижанівського сам М. Бродський, та принаймні він її редагував і давав згоду на друк. Ось так підло і підступно діє М. Бродський та іже, а потім сам і зчиняє гвалт, щодо так званого антисемітизму. Цей фарисейський жупел його найбільша зброя — він нею захищається і нею нападає. Невже така негідна поведінка М. Бродського залишиться поза увагою культурної і освідченої частини єврейської громади України?

Ще раз наголошую: слово «жид» у моїх працях вжито вперше і є передруком із редагованого самим М. Бродським тексту! Я добре розумію, що для України ця назва народу є цілком історичною, а відповідно і літературною. Згадайте хоча б літописні «Жидівські ворота» стародавнього Києва. Саме така назва етносу присутня у творах М. Гоголя, Т. Шевченка, І. Франка, Л. Українки та інших класиків. У Польщі до сьогодні немає іншої назви цього народу окрім «zyd», «zydzie». А в Україні услід за Росією термін «жид; жиди» отримав негативне звучання щойно у 30-х роках минулого століття. Ось і у моєму рідному місті Броди вулицю, яка майже триста років називалася «Жидівською» перейменували на «Єврейську». Однак, прекрасно знаючи ситуацію, я ніколи не вживав у своїх працях слово «жид», бо дотримувався принципу: якщо євреям воно тепер не подобається, то навіщо робити людям прикрість? М. Бродський, очевидно сповідує іншу точку зору і вживає це неприємне багатьом слово, очевидно, для того, аби потім зчинити лемент про так званий антисемітизм. До речі, політтехнолог БЮТ пан Медведєв на 5-му каналі, не заперечуючи жодного факту із книги «Монолітне болото або ЗАТ БЮТ», перейшов у наступ і пробував начепити мені ярлик антисеміта, лише тому, що я опублікував інформацію про єврейські корені Бродського та його предків із мого рідного міста Броди!

Пишучи про Михайла Юрійовича Бродського, я не наголошую на тій обставині, що він єврей, а лиш розповідаю про цілком конкретні факти його вкрай непривабливої минулої діяльності. Я переконаний, що вчинення публічних скандалів, провокцій, наклепів, бійок, сварок, обзивання, матюкання, плювання на людей та ще й у сесійному залі парламенту, прилюдно і під час прямої телетрансляції, є ганебними явищами не лише для українського парламентарія, а й для бедуїна арабської пустелі. Саме тому я й розповів про М. Бродського, аби кияни мали різнобічну інформацію і не голосували за «кота в мішку».

На завершення наведу такі слова: «Господа политики, политика — это не синекура, это Голгофа. Вершина, где вы голы, обдуваемы и овеваемы всеми ветрами».[27] Непогані слова, чи не так? Вони належать герою нашої оповіді.

Постскриптум

Кумир Михайла Юрійовича Бродського Наполеон Бонапарт прагнув підкорити весь світ, але його зупинило Ватерлоо. Пан Бродський задумав підкорити Україну, але Київ має стати для нього зупинкою під назвою «Вилазь».

22-28 лютого 2006 року
       Київ

Примітки

1.Чат з М. Бродським // Українська правда. — 2006. — 23 лютого. // http://www.pravda.com.ua/news_comments/2006/2/22/39003.htm.

2.Волков А.: «Я кланяться не умею — я умею работать!» /Интервью Н. Влащенко // Публичные люди. — 2006. — № 2 (февр.). — С. 31-32.

3.Волков А.: «Я кланяться не умею...» — С. 32

4.Чат з Волковим // Українська правда. — 2006. — 11 січ. // http//www.pravda.com/ua/news print/2006/1/11/37472.htm

5.Волков А.: «Я кланяться не умею...» — С. 32

6.Цит за: Стенограма інтерв’ю Юлії Тимошенко // «Телепресклуб». Ведучий Василь Зима. — ТРК «Київ». — 14.01.2006. — 19-15.

7.Там же.

8.Бродський М.: «Ну нельзя же ребята, так красть!» Интервью Леонида Швеца. // Газета по-киевски. — 2006. — 7 фев. — С. 4.

9.Чаленко А. В Киеве объявился первый претендент на мэра // Сегодня. — 2006. — 27 янв. — С. 2.

10. Бродский М.: «Ну нельзя же, ребята, так красть!». — С. 5.

11. Бродский М.: «У нас чиновники приходят на государственную службу, чтобы всех «опускать», грабить, унижать» // Обозреватель. — 2006. — 27 фев. // http://www. obozrevatel. com. ua/news-print/2006/2/27/92862. htm.

12. Бродский М.: «Ну нельзя же, ребята, так красть!». — С. 4.

13. Бродский М.: «У нас чиновники...

14. Бродский М.: «Ну нельзя же, ребята, так красть!». — С. 5.

15. Бродский М.: «У нас чиновники...

16. Бродский М.: «Ну нельзя же, ребята, так красть!». — С. 5.

17. Стенограма інтерв’ю Ю. Тимошенко ТРК «Київ». — 2006. — 14 січ.

18. Чат з Михайлом Бродським // Українська правда. — 2006. — 24 лют. // http//www.pravda.com/ua/conf/brodski-2006.htm

19. Там же.

20. Докладніше дивись: Михаил Бродский: «Открывать свои маленькие цеха...» // Газета по-киевски. — 2006. — 17 фев. — С. 5.

21. Бродский М.: «Ну нельзя же, ребята так красть!». — С. 4-5.

22. Цит. за: Українська газета. — 2005. — 27 груд. — С. 1.

23. Бродський М. З виступу перед журналістами у м. Києві 7.12.2005 р.

24. Бродський М. Виступ на 5 каналі 1 вересня 2005 р. Стенограма відеозапису; Свобода. — 2005. — 6 вер. — С. 2.

25. Чат з М. Бродським // Українська правда. — 2006. — 23 лютого.

26. Крижанівський В. Чобіт таки не поцілував БЮТ у ЗАТ // Обозреватель. — 2006. — 7 февр. // http://oboz.com.ua//news-print/2006/2/7/86772.htm

27. Бродский М.: «Ну нельзя же ребята, так красть!». — C.5.