Битва за Україну
|
ЗМІСТ
|
Битва за Україну
Степан Хмара
Березневі вибори – це не звичайна подія, не просто чергові вибори, на цих виборах буде обиратися вся система влади. Всі рівні представницької влади, яка в свою чергу, сформує виконавчу, включно з найвищою – урядом України. Це буде завершальний етап української революції 2004року. Вибори покажуть: чи ідеї Революції переможуть і Україна стане на сталий шлях утворення правової демократії і побудови Української Соборної Держави на духовно-культурних засадах надбань українського народу, вироблених впродовж століть і тисячоліть, чи олігархічно-кримінальним антиукраїнським кланам вдасться здійснити реванш і знову, вже надовго, закріпитися при владі.
Тобто, йтиметься про доленосний вибір нашого народу: чи зуміє український народ відвоювати своє природне право бути на цій землі справжнім господарем і визначити українське обличчя держави, чи Україна перетвориться в територію – полігон для антиукраїнських експериментів та експлуатації українського народу, природних багатств України жменькою кримінальних олігархів з їх посіпаками у своїх корисних цілях.
Певна загроза такого реваншу існує. Для цього є причини об’єктивного і суб’єктивного характеру. До об’єктивних треба віднести ту обставину, що після виборів нового Президента залишилася стара Верховна Рада, яка обиралася при старому кучмівському режимі, на виборах, що відбувалися в не зовсім демократичних умовах, при значних порушеннях законів і великих фальсифікаціях результатів. Завдяки цьому у Верховній Раді значний вплив мали кримінальні олігархи. Звичайно, вони нікуди не ділися, спочатку зайняли вичікувальну позицію, а пізніше, використовуючи певні помилки президентської влади, насамперед її нерішучість, перейшли в контрнаступ і блокування президентських ініціатив.
Не слід забувати, що великим гальмом суспільного розвитку є корупція, яка при попередньому режимі набула розмаху епідемії і значно побільшила імунодефіцит суспільства до цього небезпечного зла. Особливу небезпеку створює те, що корупція значно вразила судову систему.
До суб’єктивних причин невдач президентської гілки влади, якими намагаються вдало скористатися реваншисти, треба віднести допущені помилки в кадровій політиці. Невдало сформований апарат президента призвів до ланцюга подальших помилок у кадровій політиці: не було зроблено ґрунтовної чистки системи правоохоронних органів від корумпованих, недобросовісних кадрів та вдалого підбору і розстановки на ключові керівні посади в них людей, які б беззаперечно відповідали принципу “3 П” (патріотизм, професіоналізм, порядність). І вже вони, відповідно, здійснили б чистку і розстановку кадрів по вертикалі.
Помилки в цьому питанні призвели до невтішних наслідків в боротьбі з корупцією і організованою злочинністю. Багатьом чільним функціонерам старого режиму, які скоїли тяжкі злочини, вдалося безперешкодно покинути межі держави, або гуляти на волі в самій Україні (Білокінь, Бакай, Щербань, Боделан, Ківалов, Кушнарьов, Різак, Сало, Козак, Засуха і багато інших). Наприклад, зовсім не витримує критики таке запізніле усунення з посади Генерального прокурора України Піскуна (аж у жовтні 2005р., а зробити це необхідно було ще у січні).
Безумовно, що Піскун і його команда займалися відвертим саботажем і не дивно, що тепер він опинився в одній передвиборчій команді партії Регіонів із своїми підопічними по кримінальних справах (Кушнарьов, Ківалов, Чечетов та інші). Тривожить і те, що після зміни Генпрокурора практично не відбувається кадрових змін в Генеральній прокуратурі.
Не може не дивувати те, що досі не порушено кримінальної справи по жодному епізоду кримінальних діянь (а таких чимало) проти колишнього президента Кучми. Мені абсолютно не зрозуміло, чому немає жодного подання до Верховної Ради на дачу згоди на притягнення до кримінальної відповідальності деяких народних депутатів.
Влада повинна би діяти в рамках закону, але рішуче.
Безперечно, що кучмісти, представники кримінально-олігархічних кланів скористалися м’якістю і нерішучістю президентської влади, відчуваючи безкарність, використовуючи колосальні фінансові і матеріальні ресурси, підконтрольні їм засоби масової інформації, знахабніло прагнуть реваншу.
Для досягнення своїх цілей в боротьбі за владу вони не зупиняються ні перед чим, діючи на шкоду національним інтересам, створюючи загрозу для національної безпеки України, заохочуючи і сприяючи кремлівському керівництву Російської Федерації в активізації його імперських зазіхань на Україну. Так, вони створили антипрезидентську, антиурядову більшість у Верховній Раді з метою викликати політичну і економічну дестабілізацію в державі через спробу повалити уряд, викликати соціальне невдоволення, хаос, і, таким чином, облегшити собі захоплення влади.
Не дивує, що антидержавні, антиукраїнські кримінально-олігархічні сили, які ще вчора були опорою антинародного кумівського режиму в єдиному пориві згуртувалися на боротьбу проти Президента.
Фракція Регіонів, СДПУ (о), НПУ Литвина і КПУ (яка завжди займала антидержавні позиції) – цим відвертим представникам комуно-олігархічних антидержавних сил аж ніяк не вдалось би створити деструктивну антипрезидентську більшість у Верховній Раді без нібито пропрезидентської, нібито патріотичної фракції БЮТ.
На аналізі поведінки Ю.Тимошенко і її фракції у парламенті потрібно зупинитися детальніше, аби люди зрозуміли з ким мають справу насправді, бо поки що, ще чимало наших громадян, як правило щирих патріотів, сприймають цю неординарну особу через образ, створений політтехнологами і неабиякий акторський талант самої Юлії Володимирівни.
В чому криється небезпека такого необ’єктивного сприйняття Ю.Тимошенко як політика, стане зрозумілим з подальшого викладу. Хочу запевнити читача, що я не маю жодних особистих підстав бути не об’єктивним. Ми ніколи з Ю.Т. не сварилися, не було між нами ні взаємних, ані односторонніх образ.
16 березня 2005 року я публічно оголосив, що покидаю парламентську фракцію БЮТ (фракцію Прем’єр-міністра). До цього мене спонукала діаметральна зміна політики Юлії Володимирівни, яка яскраво проявилася в рекрутуванні нових членів до фракції БЮТ у Верховній Раді. За дорученням Ю.Тимошенко туди почали набирати відвертих кучмістів, представників олігархічно-кримінальних кланів, причетних до розграбування національних багатств України, депутатів, які активно підтримували на президентських виборах Януковича. Це переважно особи, що ненавидять українців, зневажливо ставляться до української культури, мови, звичаїв, тобто їх погляди – антиукраїнські, якщо не відверто і відкрито, то – приховано, від чого загроза їх для України не зменшується. До переходу у фракцію БЮТ ці депутати були у фракціях порокучмівської більшості переважно у фракції СДПУ (о).
Реакція на протести активних і порядних членів “Батьківщини” проти такої ганебної і аморальної політики керівництва партії і, передовсім, її голови Ю.Тимошенко, була різко негативною та роздратованою, а для протестантів закінчувалася невтішно: вони, наткнувшись на стіну нетерпимості та ворожості з боку ЮТ і її партійних поплічників Турчинова, Федорчука, Бродського (він був близьким дорадником Тимошенко ще до того, як прийшов у партію “Батьківщина”), змушені або самі покидати партію, або їх просто викидали. Після виборів Президента в партії “Батьківщина” розтоптано елементарні прояви внутрішньопартійної дискусії. Коли партія була в опозиції, а Юлія Володимирівна мала серйозні проблеми, вона намагалася стримувати і маскувати свої диктаторські амбіції. Після виборів маска була скинута. Тепер партія повністю комерціалізована і функціонує цілковито за правилами типової мафіозної структури.
Все тепер в цій структурі підпорядковано грошам і жадобі досягти найбільшої влади будь-якими засобами, а патріотична риторика лідера застосовується для зовнішнього вжитку, аби легше дурити порядних громадян.
Коли цей курс почав розгортатися Юлією Володимирівною, я категорично виступив проти, розуміючи наскільки він загрозливий для України на фоні широкої популярності Тимошенко, яку вона значно примножила, максимально і вдало використавши трибуну помаранчевої Революції.
Мої заклики до Юлії Тимошенко схаменутися не дали жодних позитивних наслідків. Після кількох моїх попереджень я залишив спочатку парламентську фракцію, а дещо пізніше і партію “Батьківщина”.
Залишаючи своїх колишніх політичних соратників, я заявив, що цим кроком хотів би застерегти Юлію Володимирівну від тих небезпечних помилок, які вона робить, бо вони шкідливі для України, загрозливі для її національної безпеки. На жаль, мій демарш не вплинув на Тимошенко. Тоді я зрозумів, що це не були помилки, а цілеспрямована і вкрай небезпечна для України і українців політика авантюр Тимошенко.
Моє місце заступника голови партії “Батьківщина”, тобто Юлії Тимошенко зайняв М. Бродський, кого пані Юля публічно назвала талановитим політиком і надзвичайно порядною людиною. Це про цього “порядного” Бродського, який “киданув” чимало киян через свій банк “Денді”, який активно з іншими антиукраїнськими силами, зокрема медведчуківсько-суркісівськими есдеками, валив уряд Ющенка у 2001 році, який навіть особливо не приховує своєї неприязні до українства.
У парламентську фракцію БЮТ перейшов із фракції СДПУ (о) один з найближчих соратників Бакая (що пограбував Україну на сотні мільйонів доларів), колишній президент корпорації “Інтергаз” О. Абдулін. У фракції і в партії “Батьківщина” опинився представник потужного харківського мафіозного клану О. Фельдман, господар корпорації “АВЕК”, яка володіє найбільшими об’єктами торгівлі, в тому числі Барабашовським ринком у Харкові (одним із найбільших в Україні). “АВЕК” володіє цукровими заводами, підприємствами харчової і легкої промисловості, засобами масової інформації (газета “Время”).
Свій чорний бізнес Фельдман робив при сприянні свого друга, соратника і побратима колишнього мера Харкова і колишнього голови обласної держадміністрації, колишнього голови адміністрації президента Кучми – Є. Кушнарьова, відомого ще як активного борця з опозицією. Кушнарьов, разом зі своїм другом і бізнесовим соратником Фельдманом (Кушнарьов допомагав розкрутитися Фельдману, виділившичи з міського бюджету величезний безпроцентний кредит для розбудови Барабашовського ринку, що фактично не був повернутий через інфляційні спекуляції, а також пільгові звільнення від сплати певних платежів до міського бюджету) підтримували Януковича. Фельдман був довіреною особою Януковича на президентських виборах.
Фельдман – знаний громадський діяч. Він співголова Об’єднаної єврейської громади України, (яку очолює Рабінович) президент Асоціації національно-культурних об’єднань України, президент Єврейського фонду України, – всі ці організації активно підтримували Януковича на президентських виборах.
Членом фракції БЮТ став Лукашук (до цього очолював обласну організацію СДПУ (о) в Хмельницькій області). М. Баграєв – президент ЗАО “Таврійські ігри”, активно підтримував у 1999 році на президентських виборах Кучму, у 2004 – Януковича, а у 2002 – блок “За єду”. Стало зрозумілим, що Ю.Тимошенко формує відверто антиукраїнську команду.
Тому вже у травні я застерігав: серед політиків першої величини Юлія Тимошенко становить загрозу для національної безпеки України.
Подальша поведінка, особливо в осінньо-зимовий період підтвердила мій прогноз. Шкода, звичайно, що Президент не поцікавився чому я відійшов від Тимошенко і піддавав її політику гострій критиці. Можливо тоді Президент був би значно раніше звільнив з посади Прем’єр-міністра України Юлію Тимошенко. А на моє глибоке переконання її треба було звільняти ще на весні або на початку літа. Особливо після її авантюр при вирішенні так-званих м’ясної, бензинової, цукрової криз, після шахрайської зміни курсу гривні, коли з кишень наших громадян аферисти вийняли сотні мільйонів доларів і нанесли удар по економіці (особливо середньому і малому виробнику, нашим експортерам).
Прем’єр Тимошенко проявила неготовність і, очевидно, небажання організувати прозору роботу уряду. Імітація прозорості зводилася до популістсько-пропагандистських піар-акцій: катання на ковзанах, на конях, рекламна показуха “розкладачки в приймальні прем’єра” тощо, без конкретної тактичної і стратегічної програми соціально-економічного розвитку держави. Ю.Т. керувала урядом в безсистемному ручному режимі, законопроекти готувалися Кабінетом Міністрів неякісно, блокувався Закон про Кабінет Міністрів України.
Але це типовий стиль роботи Ю.Тимошенко – авантюристичний, популістський і не професійний.
Про який професіоналізм і стратегічне бачення вирішення певних проблем Прем’єром можна говорити після, наприклад, таких публічних заяв Ю.Тимошенко, як намір будувати нафтопереробний комплекс у Феодосії, або вирішити проблему забезпечення України м’ясними продуктами через швидку побудову низки м'ясо переробних комбінатів (мабуть Юлія Володимирівна збиралася виробляти на них м’ясопродукти з піску).
Звичайно, керувати урядом такої великої країни це дещо інше ніж торгувати газом, маючи особливі преференції від уряду.
Доля держави, народу для Юлії Володимирівни це пустий звук і більше нічого. Її головна мета – досягти найбільшої влади, стати першою особою в державі. Ця ідея маніакально переслідує Юлію Володимирівну.
Безумовно, що феномен популярності Тимошенко намагається використати великий мафіозний капітал, аби захопити владу в Україні остаточно і безповоротно (про це конкретніше ще піде мова згодом). Вона ж, позбавлена елементарних моральних гальм, готова вдатися до будь-яких авантюр, заради досягнення своєї мети. Легковажити цим не можна. Її треба зупиняти поки не пізно.
У своїх амбіційних планах Ю.Т. вибрала підступну тактику підриву авторитету і позицій Президента, прикриваючи свою поведінку лукавими заявами про відданість і солідарність з Президентом. Образно це нагадує позицію господаря, який заявляє, що він любить і намагається зберегти дерево, що росте в саду, але весь час підкопує і підрубує його коріння, вдаючи, що не розуміє, що його зусилля спрямовані на те, аби це дерево нарешті завалилося.
Так виглядала прелюдія до осіннього наступу в боротьбі за владу. І тут розпочалася серія провокаційних заяв, аби збурити суспільство, дестабілізувати ситуацію. Для цього було спекулятивно використане популярне гасло про боротьбу з корупцією в оточенні Президента. З самого початку було зрозуміло, що насправді йдеться про потужну політичну-пропагандистську акцію популістського характеру, спрямовану на підвищення популярності Ю.Т. і зниження популярності Президента, а не бажання нанести справжній удар по корупції. Бо якби таке бажання було, то чому тоді Турчинов, який на той час очолював СБУ, де є спеціальне управління по боротьбі з корупцією, не порушив кримінальні справи?
Ще виникає дуже суттєве запитання, чому ж так раптом Юлія Володимирівна змінила гнів проти Генпрокурора Піскуна на сором’язливе мовчання, що не характерне для неї. І це в той час, коли громадськість вимагала усунення Піскуна з посади Генпрокурора. Адже свого часу вона робила гучні заяви про причетність Піскуна до великої торгівлі наркотиками та про інші неподобства..
Всім вже було зрозуміло, що Піскун і неочищена Генеральна прокуратура є гальмом в розслідуванні гучних справ про великі злочини, в тому числі, пов’язані з корупцією впливових посадових осіб. Проте Юлія Тимошенко мовчала, як і фракція БЮТ. Можливо причина зміни зла на милість криється в тому, що Піскун позакривав всі справи проти Юлії Володимирівни і її близьких. І як мені особисто в розмові у Верховній Раді в січні 2005року Піскун пояснив, що за це Ю. Т. пообіцяла йому місце у прохідній частині списку. Крім того, Піскун призначив постійного захисника Юлії Володимирівни, адвоката В. Швеця начальником головного слідчого управління Генеральної прокуратури України. Хто-хто, а Юлія Тимошенко добре знала, що Піскун – це людина Кучми-Медведчука і він звик служити не інтересам суспільства і держави, дотримуючись закону, а власним інтересам, і тим, хто їх задовольняє.
Можливо причину такої поведінки п. Юлії треба розглядати в контексті кардинальної зміни політичного курсу. Адже, саме у фракцію ”БЮТ” і у партію “Батьківщина” пішло найбільше вчорашніх кучмістів, особливо есдеків, всякої-всячини з сумнівною репутацією. Мабуть перед тим, як галасувати про боротьбу з корупцією, спочатку треба було б почати зі своєї команди (фракції й партії).
Декларативні заяви про боротьбу з корупцією з боку команди Тимошенко настільки ж фальшиві, як і її декларація про доходи і майно, чи заяви нещасної Юлії Володимирівни, що на весіллі її доньки після третього тосту вже не було чим закушувати і деякі гості, танцюючи, втрачали свідомість з ГОЛОДУ! Справді, пані Юля неухильно дотримується принципу: нахабніше брехатимеш і гучніше галасуватимеш – більше повірять.
А далі з завидною впертістю пішла осіння веремія послідовних атак, спрямованих на дестабілізацію.
Перша спроба: зірвати голосування по прем’єру і таким чином залишити Україну без повноцінного уряду більше ніж на півроку. Фракція БЮТ дуже старалася і разом з есдеками і комуністами це їм вдалося. Тоді навіть виносилися плани дострокових парламентських виборів.
За другим заходом не вийшло. І хто б там що не говорив, але зміни в уряді відбулися на краще. Хіба, наприклад, можна порівняти попереднього міністра економіки в уряді Тимошенко (зараз він у списку БЮТ) з нинішнім Арсенієм Яценюком?
Далі були спроби зірвати ухвалення Бюджету на 2006 рік.
Що цікаво: Бюджет готувався попереднім урядом, який очолювала Ю. Тимошенко. І хоч він доопрацьовувався і був покращений (звичайно, в ньому відбилися негативи попередніх і теперішніх передвиборчих перегонів) фракція БЮТ дуже старалася, щоб зірвати його. І знову лунали заклики відправити уряд у відставку. Це в той час, коли йшли переговори з Російською Федерацією з питань умов газопостачання в Україну. Звичайно, що така ситуація аж ніяк не зміцнювала позицію української сторони на переговорах. З наближенням Нового року “газовий тиск” і шантаж Росії на Україну зростав. Зростали і погрози Юлії Володимирівни в сторону уряду: якщо не буде вирішена проблема газопостачання, то уряд повинен піти у відставку. Такий собі внутрішній шантаж. Голос екс-прем’єра з’єднався з хором вчорашніх і вічно вчорашніх (есдеків, регіоналів і, звичайно, “защитников трудящихся” – комуністів).
Пані Тимошенко навіть пропонувала свої послуги – їхати до Росії домовлятися по газу. Всі ми вже були свідками, як Ю.Т. “вирішувала” проблеми “дешевого” м’яса, як домовлялася про “дешеві” нафтопродукти, вирішувала проблему “дешевого” цукру. Правда, за вісім місяців прем’єрства Ю.Тимошенко не відважилася як офіційна особа відвідати Москву, хоча проблем було хоч відбавляй.
Проте, в якості приватної особи таки відвідала Москву і одним махом вирішила всі свої особисті проблеми. Раптом Москва, мабуть за гарні очі, зняла всі претензії проти нашої екс-прем’єрки. Так і напрошується певний взаємозв’язок між згаданою поїздкою до Москви і відповідною політичною поведінкою Юлії Володимирівни.
Але ягідки з’явилися вже після Нового року. Після підписання “газової” угоди стався справжній вибух істеричної атаки на уряд і шквал дезінформації: зрада національних інтересів, здача нашої газотранспортної системи Росії. Звичайно ні одне, ні друге не відповідало дійсності, а було цинічною брехнею.
І нарешті, голосування за антиконституційну постанову про відставку уряду, де БЮТ зганьбила себе участю разом з “борцями” за національні інтереси – комуністами, есдеками, регіоналами і литвинівськими кучмістами в спробі вчинити антидержавний заколот.
Легко критикувати вимушену компромісну угоду по газу. Але навіть важко уявити, що б нас чекало, якби її не було. Тоді одним Алчевськом не обійшлось би. Могла б бути дезорганізована система теплозабезпечення по всій Україні. Більшість України могла б бути подібною на нещасний Алчевськ. Але нині Алчевську допомагає вся Україна. А тоді, що було б? Пані Тимошенко хоч на мить задумується, які жертви і страждання поніс би український народ!? Чи жадоба влади зовсім затьмарює здоровий глузд тієї авантюрної пані. Чи віддає собі звіт Ю. Тимошенко, коли заявляє: мовляв нічого страшного, якби Росія припинила Україні подачу газу, труба на Європу йде через Україну і ми могли б спокійно відбирати собі потрібну кількість газу. Але такі дії України кваліфікувались би як крадіжка газу. І це була б крадіжка вже газу країн Європи.
Можливо дехто у Москві хотів би спровокувати Україну на такі піратські дії, бо тоді б однозначно Україна налаштувала б проти себе цілу Європу. А це ізоляція і непередбачувані санкції проти України. Російському керівництву того тільки й треба. В такому випадку Україні було б важко втримати нашу ГТС, бо ми були б визнані дикунами, які не можуть забезпечити надійний транзит газу до Європи.
Хто ж в такому разі пані Тимошенко: розсудливий політик, чи політикан, авантюрист-провокатор, засліплений маніакальною ненаситною жадобою влади? Від таких горе політиків треба жахатися.
А тепер подивимося, яке майбутнє нам готує пані Тимошенко. Аби це зрозуміти, необхідно пильним оком приглянутися до команди, яку вона намагається привести до Верховної Ради. Співставити гарні гасла і подивитися чи вони відповідають конкретним діям.
Юлія Володимирівна неодноразово категорично проголошувала, що неодмінно потрібно відділити бізнес від влади. І це дуже правильно, бо якщо представник бізнесу йде до влади, то він не може аж ніяк бути незалежним від того бізнесу. Отже, він буде діяти в інтересах свого бізнесу, а не в інтересах всього суспільства. Бізнес у владі небезпечна річ. Зрощення бізнесу і влади народжує олігархів, монополізм. Олігархи-монополісти гальмують здорову конкуренцію, розвиток середнього класу, породжують велику соціальну прірву між мультибагатими і незаможними (дуже багатих – жменька, а незаможних – дуже багато: в Україні вже 1% володіє 90% багатств, а 90% людей – лише 10% багатств). Отже, олігархія і монополізм є гальмом суспільного розвитку, джерелом суспільної нестабільності і несправедливості.
Специфіка українська особлива, бо всі українські олігархи мають кримінальне походження. Вони свої багатства набули за рахунок шахрайського розграбування вже створеного капіталу, національного багатства, а не накопичення первинного капіталу, як помилково стверджують деякі наші економісти. Первинний капітал накопичується в середовищі малого і середнього бізнесу, з якого виросте великий національний капітал, на відміну від нинішніх олігархів, які є типовою компрадорською буржуазією, космополітами.
Поглянемо чи насправді дуже правильне гасло народної улюблениці, трибуна помаранчевої Революції – Юлії відповідає її справжнім діям.
Отже, Ю.Т. за відокремлення влади від бізнесу! Цікаво як вона збирається реалізувати це гасло. Поглянемо на першу сотню виборчого списку. Як каже Турчинов, як глянеш на список – співати хочеться. Хто знає ближче Турчинова – розуміє його чорний гумор, той, дійсно, як придивиться – жахнеться. Там знайдете прізвища 34 бізнесменів. Та ще й яких!
Залишимо вже тих, кого тут згадували: Абдуліна і Фельдмана. Підемо далі. Ось наприклад, Б.Губський. Давно відомий як член “чарівної київської сімки”. Це відомий київський клан Медведчука-Суркіса. В 1994-98рр. Губський очолював Раду директорів концерну цієї групи “Славутич”. У 1995-1996рр. була створена спеціальна урядова комісія для перевірки зловживань в цій корпорації і в корпорації І. Бакая “Республіка”. Але тоді великий гнів президента Кучми раптом змінився на велику милість до власників цих корпорацій. На даний час Губський активно займається аграрним бізнесом, володіє декількома цукровими заводами, зокрема, на Черкащині в Шполянському, Жашківському районах, має АЗС та інше майно.
На президентських виборах Губський активно підтримував Януковича, супроводив його в поїздках по областях центральної України.
В списках БЮТ є кілька людей Губського, зокрема відомий кучміст С. Осика, який у свій час був Міністром зовнішньоекономічних зв’язків і торгівлі (тоді до нього мали претензії правоохоронні органи). На минулих парламентських виборах Осика обирався по Вишгородському виборчому округу (Київська область) і був конкурентом тодішнього голови Київської обласної організації “Батьківщини” І. Кірімова, людини надзвичайно порядної і талановитої (І. Кірімов обирався двічі народним депутатом України). Переміг адмінресурс і Осика став народним депутатом ІІІ скликання.
Тепер безпартійний Осика у списку БЮТ під 51 номером, а І.Кірімов – 144! Юлія Володимирівна хоче взяти Осику до Верховної Ради на “перевиховання”, ну а Кірімов переб’ється, його вже не треба перевиховувати. Зрозуміло?
Ще один заслужений безпартійний БЮТівець Т.Васадзе. Безпартійний, але шанований пані Юлією, бо дуже багатий олігарх. Васадзе володіє “АвтоЗАЗом”, є президентом “Укравто”, в систему якого входить 36 підприємств по всій Україні. Крім того, Васадзе бере активну участь в торговельному бізнесі. Він є співвласником грандіозних торгівельних комплексів в Києві: “Квадрат-Європейська площа”, “Квадрат-Шулявка”, “Квадрат-Бесарабський квартал”, “Швидко-Україна”, страхових компаній тощо!
А. Веревський. Потужний олігарх, народний депутат (молодий – 1974 р. н.) кучмісто-бютівець. Володіє 28 елеваторами у Полтавській, Одеській, Черкаській, Миколаївській, Запорізькій, Дніпропетровській, Харківській, Луганській, Кіровоградській областях. Потужно задіяний в олійному бізнесі, який перетворений в Україні в монопольний. Наші селяни-хлібороби повинні знати своїх героїв, які обдирають їх, диктуючи їм монопольно низькі, грабіжницькі ціни. Це справді пісня, коли бачиш як такий молодий хлопець “титанічною працею заробив” такі багатства. Справді хочеться співати... і братися за сокиру. Це треба добре затямити, а не з розкритим ротом слухати і милуватися симпатичною штучною косою.
Звила собі тепле гніздечко у списку БЮТ і група Єдіна. Це фактичні спадкоємці Кірпи. Колосальний монстр ЗАТ “Інтертранс”, який виріс на грунті Мінтрансу, очолює її президент М. Ковзель. 76% акцій цієї імперії володіє офшорна компанія, зареєстрована на Кіпрі (зрозуміло, податки не хочеться платити).
Сам Єдін плаває на хвилях колосальної імперії “Інтер-контакт”, в яку входять підприємства транспорту, зв’язку, енергетики, АПК, цукрові заводи, Миколаївська ТЕЦ, Рижевський гранітний кар’єр і багато, багато інших підприємств. Єдін теж безпартійний БЮТівець, а зате, який поважний. Йде у Верховну Раду, щоб прослухати курс навчання у “леді Ю”, як примножувати бізнес, використовуючи владу, бо справді, неперевершеного досвіду пані Юля набралася, очолюючи “Єдині енергетичні системи України” (правда, трохи спіткнулася, бо час від часу через захланність нехтувала залізним правилом мафії: завжди треба акуратно ділитися з патроном).
В.Хмельницький володіє знаменитою “Запоріжсталлю”, а також власник ряду офшорних компаній, співвласник десятків підприємств. Його фінанси оцінюються у 200 млн. дол. Успіх у бізнесі супроводжувався дружбою із сім’єю Кучми. Мабуть п. Юля взяла його під свій омофор, аби захистити від злих духів.
К. Жіваго (не доктор Жіваго Пастернака). Це гордість списку БЮТ. Як тут стриматися, щоб не заспівати. Більше півсотні підприємств в Україні, десятки офшорних компаній!
Ще один магнат - Є. Сігал, який крім аграрного бізнесу ще має і газовий. Успіх його супроводжував завдяки підтримці кучмівського режиму.
Інга Вершиніна, протеже друга п. Юлі мільярдера Коломойського. Займається зерновим бізнесом, очолює ТОВ “Українська аграрна група “Юг-Хлеб” і по сумісництву є заступником голови державної акціонерної компанії “Укрресурси” і Держкомрезерву України. Активно займається обміном сільгосппродукції на паливно-мастильні матеріали. Успішно використовує посаду у держструктурах для свого бізнесу, зокрема отримання зерна з Держрезерву для переробки на муку з річною відстрочкою платежів. Ми добре розуміємо чим це обходиться для наших сільгоспвиробників. Здирництвом!
Є у списку БЮТ і компаньйон по бізнесу В. Пінчука, діяч з Криму А. Сенченко.
Зоя Шишкіна з групи Жеваго. Анжеліка Лабунська – керівник корпорації “Фінанси і кредит Лекс” (група Жеваго). П.Кравчук – транспортний бізнес. Ю.Триндюк – хлібний магнат. Має спільні інтереси у хлібному бізнесі з родиною Піскуна – дружиною і донькою. С. Олійник – працює в системі “Приват” друга “леді Ю” Коломойського.
С.Гашинський у 2002 році заарештовувався за підозрою у розкраданні грошей, що призначалися для компенсації заощаджень громадян старших 80 років. За часів віце-прем’єрства Ю.Тимошенко, брав участь в організації закупівлі вугілля у Польщі для енергетики. Очолюючи “Укррезерв” у 2005 році був замішаний у “цукровому скандалі”.
В. Макієнко - цікава постать зв’язками зі спецслужбами України і Росії, займався посередництвом у торгівлі зброєю.
Д.Крючков, за корупційні махінації був звільнений з держслужби (отримав в подарунок 12 758 іменних акцій на суму 637 900 грн. від ВАТ “Управління будівництва Рівненської АЕС”, знаходячись на посаді заступника голови Рівненської обласної державної адміністрації, за що був з тріском вигнаний з роботи). Звичайно, таким як останні три персони саме і місце у списку БЮТ, адже Ю.Т. “палкий борець з корупцією”.
А. Портнов – людина мільярдера Коломойського (група “Приват”). Відзначився умінням відбирати чужий бізнес (у середніх бізнесменів, які не входять у мафіозні олігархічні угрупування і, таким чином, беззахисні перед кримінальними олігархічними акулами). Ну де ж такому бути, як не під крилечком п. Юлії у Верховній Раді на “перевихованні”. Пісня!
П. Кузьменко – бізнесмен з Уманщини (Черкаська область), до недавна – вірний член СДПУ (О), будує, між іншим, в Умані найбільшу синагогу в Європі.
Мабуть і цих прикладів досить, щоб стало зрозуміло, що БЮТ – це спецбізнеспроект мафії з відверто антиукраїнським спрямуванням. Крім того, у списку БЮТ ще є спецлобісти-руйнівники. Наприклад, дві “яскраві” постаті М. Зубець і М. Гладій. Важко переоцінити руйнівну роль в аграрному секторі цих діячів. Гладій, очолюючи двічі Львівську ОДА, наніс області непоправної шкоди і не тільки в сільському господарстві. Продовжив руйнівну роботу він і будучи віце-прем’єром з питань АПКа (Коли рік тому Гладій переходив у фракцію БЮТ, я був категорично проти і на цю тему у мене з Юлією Володимирівною була дуже гостра суперечка. Звичайно, я не міг перемогти один, бо решта фракції трусяться перед Юлією, як осикові листочки).
М.Зубець – один із головних руйнівників племінного і селекційного господарства і аграрної науки, пов’язаний з лобіюванням аграрної мафії.
У списку БЮТ є два відставних генерали КГБ-СБУ, які не відзначилися помітними заслугами в боротьбі з організованою злочинністю і підривними антидержавними елементами. Чомусь вони ще безпартійні. А дарма. Наприклад, брати-банкіри Буряки вступили до партії “Батьківщина” в передз’їздівську ніч (з 16 на 17 грудня). А взагалі у першій сотні списку БЮТ половина безпартійних. Пісня! Є в списку кілька відомих осіб, яким відведена ганебна роль: допомагати творити образ Юлії Тимошенко, нібито української патріотки, нібито борця за справедливість і нібито захисника національних інтересів; з їх участю легше дурити наївних патріотично налаштованих наших громадян. Певній частині відведена роль слухняних маріонеток, які мають покірно служити Ю.Т. в знак вдячності за можливість отримати високий мандат народного депутата. Серед них нема особистостей, готових протистояти небезпечним планам Ю.Тимошенко (йдеться про потенційно прохідну частину списку). За своїм політичним і освітнім рівнем абсолютна більшість їх не готова до складної, нелегкої і відповідальної роботи у Верховній Раді.
А взагалі список дуже цікавий. Вивчаєш його і хочеться співати! Ну ось наприклад, бізнесмен з Одеси Рибаков уже у 2005 році організував авторалі від гаслом “Наш легітимний президент Віктор Янукович”. Думаю, що такі приклади ще більше повинні заохочувати бовдурів з “Нашої України” до закликів творити помаранчеву коаліцію з Юлею.
На кого працює Юлія Тимошенко?
Степан Хмара
За день до візиту прем’єра до Москви
в розмові з друзями я змоделював ситуацію як Тимошенко оцінить свої
успіхи на переговорах в Білокамінній. Так і сталося.
Великим успіхом Ю.В. назвала свої домовленості про те, що Росія не буде застосовувати до України штрафні санкції за вибір газу за квотою, передбаченою у Контракті на купівлю газу, підписаною в присутності Тимошенко 19 січня 2009 року.
Правда, жодним словом прем’єр не обмовилася, що ці ганебні контракти потрібно конче переглянути. Чому? Бо з самого початку було зрозуміло, що Україна їх в жодному уразі не зможе виконати.
По-перше, квоти удвічі завищені від потреб України в імпортному газі. Передбачено штрафні санкції за невибірну квоту газу: 300 % вартості за недобір газу у літні місяці і 150 % - зимою. Відверто бандитські санкції, які можуть зрівнятися хіба що з найгіршою контрибуцією, яку переможна сторона вимагає за програну війну держави.
По-друге, ціна на газ, з якою погодилася прем'єр у січні, найбільша в Європі і не має нічого спільного з ринковою.
По-третє, ціна тарифу за транзит газу через Україну найнижча в Європі є збитковою для роботи Укртрангазу.
По-четверте, такі кабальні контракти українська сторона підписала аж на 10 років.
По-п’яте, якщо у семиденний термін Україна повністю не розрахується за отриманий газ у попередньому місяці, то подальші закупки газу здійснюються тільки за передоплату.
Такі умови нам виставила Росія , наш "стратегічний" партнер, яка, до речі поставила свій підпис під Будапештським Меморандумом 1994 року і нібито є однією з держав-гарантів нашої безпеки, і не повинна допускати будь-якого тиску на Україну, в тому числі і економічного. Це так, до слова.
Мета Росії очевидна : загнати Україну у невилазну боргову яму, знекровити нашу країну фінансово через газове мародерство. Правда, тоді Тимошенко намагалася видати ці кабальні умови за нібито велику перемогу. Більшого цинізму важко уявити.
Звичайно, Юлія Володимирівна чудово розуміла яку удавку вона допомогла накинути Росії на Україну.
Тому сама вона не підписувала документів, аби уникнути юридичної відповідальності і змусила підписати керівників "Нафтогазу" (Олега Дубину – Контракт про закупівлю газу та Ігоря Діденка – Контракт про транзит газу), вчинки яких підпадають під статтю 111 ККУ – державна зрада : діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду економічній чи інформаційній безпеці України...
Хоча, Тимошенко, все-таки, не убезпечила себе і від юридичної відповідальності - політична відповідальність лежить повністю на ній, бо згідно угоди між Кабінетом Міністрів України і урядом Російської Федерації від 2002 року, яка ратифікована ВРУ і набула сили закону, встановлення обсягів транзиту газу і розмірів платежів віднесено до компетенції урядів України і Росії, і не може врегульовуватися виключно господарюючими суб'єктами (на корпоративному) рівні. Тобто, поведінка Тимошенко підлягає під кваліфікацію ст. 367 ККУ (службова недбалість).
Саме так потрібно оцінювати наших високопосадовців, якщо ми хочемо жити у правовій державі. Інакше їхня безвідповідальність і безкарність створює загрозу національній безпеці і суверенітету держави.
Повернімося до вчорашньої поведінки нашого прем'єра у Москві. Так вона публічно заявила, що модернізація української газотранспортної системи (ГТС) не може відбуватися без якнайбільшої участі Росії. І вже зовсім мовчки вислуховувала претензії до України за підписання Брюссельської Декларації, а також розмірковування Путіна про створення консорціуму, який би взяв у своє управління українську ГТС! Цікаво, хто дав прем’єрові директиви на таку поведінку. Може РНБО, яке прем'єр дозволяє собі ігнорувати, чи може глава держави? Напевно – ні!
Викликає неабияку тривогу поведінка Тимошенко, яка щораз торгує інтересами держави, як перекупка на базарі. Звичайно така поведінка Тимошенко не що інше, як сигнал Росії про її намір саботувати Брюссельську Декларацію, як це вона робить з нафтопроводом Одеса-Броди, з реалізацією уранової програми, нищенням нашої геологічної служби і розробки вітчизняних енергоресурсів.
Якби пані Тимошенко вболівала за інтереси України, то спокійно пояснила б, що Брюссельська Декларація в інтересах Росії також, і закликала б Путіна якнайшвидше зайнятися модернізацією Російської ГТС, яка в значно гіршому стані ніж українська, і аварійність на ній більша, і протяжність більша, і проходить вона в значно складніших геологічних і кліматичних умовах.
Було б по діловому доброзичливо підказати Росії синхронно терміново покращувати свою ГТС, бо ми теж зацікавлені, аби вона справно працювала. І що Україна готова допомогти нашими фахівцями, хоч і зараз їх чимало працює в системі нафто-газового комплексу Роcії. Що ж до управління української ГТС, то наші фахівці з Укртрансгазу доказали свій професіоналізм найвищого гатунку і надійність ГТС під час зимової газової війни, яку застосувала Росія. Правда на знак вдячності Тимошенко звільнила керівника Укртрансгазу Марчука і призначила свого депутата.
Могла б також Ю.В. запропонувати Путіну створити міжнародний консорціум по управлінню російського "Газпрому", в якого ой як багато своїх проблем, дай Боже, щоб він з ними справився. Могла б це зробити Тимошенко, яка набагато краще розуміється на газових проблемах, ніж російські хлопці з КГБ. Могла б, але, на жаль, не може.
Не може, бо росіяни міцно тримають її за кримінальний хвіст. Вони вже зробили благородний жест, подарувавши їй кримінальні грішки на понад 400 млн $, хоч її посправників російських генералів посадили до криміналу. А як відомо, російська влада ніколи просто так нікому нічого не дарує. Думаю, що й Ю.В. такий щедрий подарунок вони зробили не за гарну посмішку. Отже, українці, будьте пильними!
”Українська правда“ 30.04.2009
Передрук матеріалів тільки за наявністю гіперпосилання на http://www.pravda.com.ua/
У розпорядження Української правди потрапив контракт на постачання газу для
України в 2009-2019 роках. Цей документ було підписано 19 січня керівниками
"Нафтогазу" і "Газпрому" за підсумками переговорів Юлії Тимошенко та Володимира
Путіна.
